Солов'їні далі, далі солов'їні... Знов весна розквітла на моїй Вкраїні! В. Сосюра Усе своє творче життя Володимир Сосюра присвятив рідному народові, розвитку його культури, зокрема рідної мови, яку він пристрасно любив, оберігав і збагачував. Любов до Батьківщини в поета нерозривно поєднується з любов'ю до української мови. У вірші «Як не любити рідну мову» йдеться про те, що кожен з нас не має права її забувати, пам'ятаючи, що «мова — це душа народу, народ без мови — не народ». Свій щирий монолог на честь мови поет увінчує строфою:
Це — матері мова. Я звуки твої Люблю, наче очі дитини... О мово вкраїнська!.. Хто любить її, Той любить мою Україну.
Володимир Сосюра віддано любить Україну, народ, який упродовж свого тернистого шляху зазнав стільки кривд і поневірянь. Згадаймо Тараса Григоровича, який усе своє полум'яне життя поклав на вівтар Вітчизни, України, — матері, неньки єдиної, найдорожчої. Крізь віки з глухого царського каземату чуємо його напуття:
Свою Україну любіть, Любіть її... За неї Кобзар наш карався, мучився, страждав, але не каявся.
Майже така сама доля спіткала вже в радянський час і Володимира Сосюру — автора чудової поезії «Любіть Україну». Літо 1951 року. В Москві завершилась перша повоєнна Декада українського мистецтва і літератури. Як і інші письменники, В. Сосюра виступав у театрах, на фабриках і заводах, у школах і вищих навчальних закладах... І всюди - з великим успіхом. І раптом — наче виляск нагая — стаття в «Правді» «Проти ідеологічних перекручень у літературі». У статті шельмувався вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну». Що ж було головною причиною тяжких звинувачень поетові? Письменник Віталій Коваль розмірковував: «Командній лізі Сталіна потрібно було вбити в людях... дуже небезпечне для них почуття любові до рідної землі, до рідного краю». Послухаймо, як сердечно звертається поет до кожного з нас і до всього народу:
Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і радості мить, любіть у годину негоди!.. Ми бачимо її «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному і нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами. Ми вловлюємо і беремо до серця й розуму українську пісню, думу, красу її національних святинь. Палким закликом завершується високопатріотична поезія Володимира Сосюри: Всім серцем любіть Україну свою, — і вічні ми будемо з нею. Минув час, а чиста і ясна, мов сонце, Сосюрина поезія живе і проймає наші серця закликом: «Любіть Україну!» | 
