Леся Українка… Ніжна, але така сильна духом, пройнята
прометеївським
вогнем любові до людей, чи не єдина українська поетеса, ім’я якої широко відоме не тільки в рідній землі, а й
у всьому світі. Не дарма І. Франко писав після появи першої збірки її
віршів:
«Україна, на наш погляд, нині не має поета, щоб міг силою і
різносторонністю
свого таланту зрівнятись з Лесею Українкою».
Я вважаю, що ці слова справделиві й у наш час, бо в усіх творах
Л.
Українки на першому плані завжди постає мужність та оптимізм, віра в
себе та у
свою країну. Найбільше вражає те, що ці полум’яні слова звучать з уст
жінки, до
того ж, тяжко хворої, яка все життя боролася з власною недугою та
знаходила в
собі сили и потребу боротися за щастя всіх людей. Саме тому її поезія з
часом
набуває ще глибшого змісту, сповнюється спільних міркувань авторки та її
читачів.
Важко не погодитися, що найчіткіше своє життєве кредо, душевні
прагнення
та бачення свого місця серед сучасників і в майбутньому Леся Українка
висловила
у вірші «Contra spem spero» («Без надії сподіваюся!»), він став її девізом,
і тому хочу більш докладно звернутися саме до нього.
Лірична героїня, в якій легко впізнати саму Лесю, не зважаючи на
тяжкий і
суворий шлях «на гору круту крем’яную», прагне не
тільки донести до людей своє
яскраве й повноцінне бачення світу, а й пробудити в їхніх серцях
упевненість у
власних силах. Вона звертається до людського сумління, хоче розбудити
почуття
гідності й гордості, допомогти кожному знайти можливість жити
повноцінно, а не
існувати «у жалю, в голосінні». І тоді «квіти зійдуть», відроджений
народ знайде
своє щастя, а доля поета ніколи не складається окремо від долі рідної
землі.
У той же час поетеса розуміє, що якоюсь мірою повторює шлях героя
давньогрецької міфології Сізіфа, який увесь час штовхає на гору камінь, а
той
однак падає вниз. У такій ситуації можна лише захоплюватися силою духу,
яка не
дає людині бути безпорадною в морі життєвих труднощів, вона отримує сили
«сіять
квітки на морозі», не зупинятися на досягнутому, шукати розв’язання
власних і
загальнолюдських проблем.
Серед інших творів Л. Українки хотілося б виділити такі поезії:
«Слово,
чому ти не твердая криця…», «Хто вам сказав, що я слабка», «Досвітні
вогні»
(саме за цей вірш поетесу стали називати дочкою Прометея). Вони
співзвучні з
девізом «Без надії сподіваюсь!» і далі розкривають почуття й прагнення
героїні,
її безмежну впевненість не лише у власних силах, а й у результатах
спільної
праці своїх сучасників і майбутніх поколінь.
Надії поетеси здійснилися: Україна
стала вільною державою та ще раз довела, що ніякими репресіями й
переслідуваннями не знищити в її громадян любов до свободи, і не останню
роль у
цьому становленні відіграла поезія Лесі Українки та її власна мужність і
сила
духу. Отож кожен із нас має сказати самому собі та всьому світові: «Буду
жити!
Геть, думи сумні!» - і тоді так воно й станеться.