«Чорна рада» П. О. Куліша — перший і один з кращих українських історичних романів. Але його значення і цінність не обмежуються порушенням історико-політичних проблем — незалежності та соборності України, ролі державних осіб, історичної пам’яті. Не менш виразно виступають тут і інші проблеми, які ніколи не застаріють: добра і зла, вірності та зради, батьків і дітей, кохання й подружнього життя, народної моралі та інші.
Добро постійно бореться зі злом, і, на жаль, не завжди перемагає. Наказний гетьман Яким Сомко прагне об’єднати усі українські землі, відстояти незалежність, і тоді становище народу покращає, бо зменшиться тиск російських воєвод. Брюховецький теж прагне влади над українським народом, але зовсім з іншою метою — задоволення власних амбіцій і збагачення. Це йому вдається завдяки підлості, підкупові та зраді, а для українців те обертається новими кровопролиттями, утисками і повною втратою незалежності. Хоч зло й перемогло, автор звертається до своїх сучасників, щоб вони врахували помилки предків і зрозуміли, що їх сила — в єдності й обачності. Зло уособлює й полковник Гвинтовка, родич Череванів. Це жорстока і підла людина у ставленні не лише до селян, сусідів, а й до власної дружини — польської княгині. Черевань, приятель Шрама, на перший погляд, сама доброта.
Але раптом чуємо його розповідь зі сміхом на устах про те, як йому дісталася карета польського князя, котрого, захопивши, продали в рабство, а дитину потоптали кіньми. Нейтральність, байдужість до суспільного життя теж часто буває злом. Тому ж Череваневі байдуже до всього: «А що нам, брате, до Вкраїни? Хіба нам нічого їсти або пити, або ні в чому хороше походити?» Яскраво постає в романі проблема вірності та зради в образах старого Шрама, його сина, Гвинтовки та Вуяхевича — генерального писаря Сомка.
Паволоцький полковник — піп Шрам до кінця відданий своїй батьківщині, для неї він не пошкодував ні життя синів, ні свого власного. Для Гвинтовки ж не існує поняття честі, відданості, щоб одержати полковницький пірнач, він готовий горнутися до сильніших, зраджувати, торгувати навіть власною племінницею. Вірний своєму козацькому обов’язку і Кирило Тур. Він ладен пожертвувати собою для врятування Якима Сомка, але тут честь позмагалась із честю, і благородний намір запорожця не здійснився. Проблема кохання і подружнього життя яскраво висвітлюється в другій — любовній сюжетній лінії роману. Петро Шраменко з першого погляду закохується в Лесю Череванівну. А дівчина давно заручена і мріє про гетьмана-красеня Сомка. Хоч і Петро їй не байдужий. Утворюється класичний трикутник. У Лесю закохується й Кирило Тур.
На заручинах молода Череванівна раптом з прикрістю помічає, що Яким Сомко не дуже шанує її увагою, його більше турбують (і турбуватимуть, мабуть!) державні справи. Коли її викрадає запорожець Тур, якого потім поранить Петро, Лесин наречений каже: «Молода, батьку, знайшлась би й друга, а Кирила Тура другого не буде». Ці слова боляче вражають дівчину, але діватися нікуди — заручена. І тільки після смерті Сомка Леся й Петро одружуються, розуміючи, що давно і по-справжньому кохають один одного. Петро заслужив це щастя, бо кинувся виручати Лесю тоді, коли вона йому відмовила, постраждав, так би мовити, за чужу наречену.
У Кирила Тура свої погляди на подружнє життя: він вважає, що однієї його любові достатньо для одруження, а дівчина може й потім полюбити. Тому викрадає Лесю. Щоправда, потім він поводиться благородно — після «чорної ради» і поразки Сомка дівчина була повністю у його владі, але він цим не скористався, не примушував її до шлюбу. Отже, у розв’язанні проблеми кохання та подружнього життя автор на боці взаємної поваги й любові. Йому не імпонує також безправність одного з подружжя (так, Череваниха повністю керує чоловіком, а Гвин-товка тримає свою жінку за рабиню). Проблема дотримання народної моралі простежується в авторському аналізі психіки всіх персонажів. Навіть найпідліший Брюховецький, готовий убити суперника в бою, не наважується зробити це з безоружним Сомком. Сторожі одверто ненавидять Кирила Тура, думаючи, що це таємний убивця Сомка.
Отже, бодай крихта доброго начала існує в душі у кожного, закладена віковічною народною традицією. Таким чином, «Чорна рада» П. Куліша — твір, який підносить, уславлює загальнолюдські цінності, і це робить його цікавим та повчальним у всі часи.
|
