Мама. Чи є на світі слово більш прекрасне й ніжне? У матері добрі і лагідні руки, найвірніше і найчутливіше сер­це — в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не за­лишається байдужим.

І скільки б тобі не було років — п'ять чи п'ятдесят, — тобі завжди потрібна мати, її ласка, її погляд. Чим більша твоя любов до матері, тим світліше і радісніше її життя.

Від Шевченкового "Там матір добрую мою ще моло­дую..." і до сьогоднішніх днів українська поезія складає ве­личальну пісню Матері.

Образ матері — це символ добра на землі. Це символ Батьківщини, якій люди віддають найтепліші почуття, свою любов.

Важко назвати поета, який би у своїй творчості не звертався до образу матері.

Мене вразив твір А.Малишка "Пісня про рушник". По­ет використав символ — рушник, який на щастя-долю вишила мати синові, щоб їхав "в дорогу далеку". Цей вірш став народного піснею. Хіба можна забути слова:

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Д.Павличко створив прекрасний вірш "Два кольори", які "переплелись, як мамине шиття червоними і чорними рядками".

Мати теж в дорогу "сорочку вишила", і син повер­тається з доріг:

Та я нічого не несу додому,

Мій згорточок старого полотна,

І вишите моє життя на ньому.

Жінку-матір оспівали поети як невсипущу трудівницю, незрадливого друга і порадницю.

На плечі матері лягли всі турботи, тяжкі випробування життя.

До сліз зворушують слова Миколи Сингаївського з по­езії "Чорнобривці", що стала однією з найулюбленіших пісень українського народу.

Як на ті чорнобривці погляну, Бачу матір стареньку, Бачу руки твої, моя мамо. Твою ласку я чую, рідненька.

Скільки ночей недоспано, скільки сліз виплакано матір'ю! Кожна мати хоче, щоб життя її дитяти було щас­ливим, вона "від лютої зими затуляла нас крильми", як пташка оберігає своїх пташенят.

У вірші "Сива ластівка" Б.Олійник задушевно звер­тається до матері:

Там, де ти колись ішла,

Тиха стежка зацвіла

Вечоровою матіолою,

 Дивом-казкою світанковою...

Дивом-казкою... — і тріпоче щось в душі, і перед нами постає Мати в найвищому розумінні — це наша Україна, це Мати-природа, яка створила життя на Землі.

У   своїй   поезії   "Лебеді   материнства"    В.Симоненко оспівує матір і Батьківщину. Батьківщина і Мати — вічні. Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати,

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

 У відданості Батьківщині — синівське щастя і сила, і честь.

М.Сингаївський у своїй поезії "Мати" наголошує:

Від матері — слово, і пісня, і хліб.

Перша ластівка в небі, веснянка в гаях.

Все від матері — мужність і перший політ,

 і як мати для всіх — Батьківщина моя.

Велика, щира синівська любов до матері священна.