Твори Лесi Українки знайомлять читачiв iз цiлою низкою яскравих образiв жiнок, сильних, непересiчних, сповнених лiризму i натхнення. Менi здається, що у кожний такий образ письменниця вклала часточку себе самої, свого характеру, вдачi, своїх мрiй i поривань, свого болю й нездiйсненних сподiвань. Тому i постає лiрична героїня її поезiй жiнкою гордою, з почуттям власної гiдностi; вона невтомна у працi й боротьбi. Її патрiотизм - щирий, глибокий, що грунтується на оптимiзмi, хоч нерiдко їй доводиться "без надiї - таки сподiватись" i "крiзь сльози смiятись". У цьому - вся Леся Українка... Я думаю, не можна визначити, який жiночий образ Лесиної поезiї найяскравiший i найсильнiший. Кожен, хто заглибиться у її твори, знайде для себе саме ту єдину героїню, яка буде вiдповiдати його уподобанням. Мiрiам, Кассандра, Тiрца, Мавка - всi вони неповторнi, з тонкою органiзацiєю душi, з жертовнiстю в любовi, мудрiстю, жiночою нiжнiстю, з потягом до прекрасного в життi, природi i стосунках. Мене ж вразив образ Оксани з драматичної поеми "Бояриня", яку письменниця створила 1910 року за три днi. Дев'яносто рокiв минуло вiдтодi, але, коли сьогоднi я читала цю поему, то якось пiдсвiдомо вiдчувала, що "Бояриня" з її iсторичними подiями часiв Руїни - твiр для сьогодення, для мого сучасника. Його актуальнiсть - безсумнiвна, бо наш час розбудови i вiдродження суверенної України вимагає, на мiй погляд, саме таких образiв. Я навiть вважаю, що Леся Українка асоцiювала образ Оксани з образом самої України, такої ж прекрасної, з високим почуттям гiдностi, але приниженої конфлiктами i зрадами. Оксана - дочка козацького старшини Олекси Перебiйного уособлює традицiйну постать жiнки в Українi, яка завжди була значною суспiльною силою, а не лише матiр'ю, дружиною, господинею дому. Тому i героїню "Бояринi" Леся Українка змалювала багатою, сильною характером, освiченою молодою особою, що здатна сама захистити себе. (Знову напрошується паралель iз сутнiстю характеру самої України):
Не думай, нiби я пуста панянка, що тiльки має на умi забави та залицяння.
Як же важко бачити страждання цiєї чистої, гордої дiвчини вiд тих випробувань, що послала їй доля! Приниження рiдної землi московськими сановниками, болiсне поступове розчарування у коханому, туга за рiдним краєм, постiйне вiдстоювання власної гiдностi - все це знесилює, пiдточує дiвчину. Її ранить компромiс Степана з власною совiстю, попирання ним самим своєї честi i честi України. Я переконана, що саме плюндрування iменi i честi її рiдної країни призвело до найвищого стану депресiї Оксани. I, як вибух, - прозрiння, коли вже остаточно гине кохання: Оксана побачила перед собою боягузливу душу Степана i заговорила з ним рiзко i вiдверто. Її нервовий зрив пiдтверджується драматичним епiзодом, коли дiвчина починає дуже голосно спiвати, по-сiльському. "Бояриня гуляє!" - в цих словах мiститься сила її душевної травми, яка i спричинила смертельну хворобу молодої, квiтучої жiнки. Оксана помирає з Україною в серцi: "Добранiч, сонечко! Iдеш на захiд... Ти бачиш Україну - привiтай!" Що ж стало найiмовiрнiшою причиною її смертi? Я впевнена, що вона була не в особистiй драмi - духовному розривi з коханим. Менi здається, Оксана, дбаючи про свою нацiю, страждала вiд усвiдомлення власного безсилля, а вiд цього - власної непотрiбностi Українi. А це для неї, на мою думку, гiрше, нiж приниження i невiльницьке становище. Такою я бачу Оксану, i такою розкрилась менi Леся Українка, що своєю "Бояринею" примушує замислитися над власним ставленням до батькiвщини. |
