Пригодницький роман. Уже сама назва жанру викликає зацікавлення читача, особливо молодого. Пригоди — це завжди романтика, мрія. Недаремно сам автор, потрапивши в досить скрутне становище (арешт, слідство, висилка на Далекий Схід), писав: «Охотське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Були там поселення давно осілих наших людей з України. Все це, сказати щиро, було мені навіть цікаво». Взагалі пригодницький жанр в українській літературі представлений не дуже широко і майже незнайомий учням, бо шкільна програма практично не передбачає його вивчення. Мабуть, це данина традиції радянських часів — знайомити молодь лише з «серйозними», «ідеологічно вивіреними» творами, а не з пригодницькою літературою чи фантастикою. Особливістю ж роману І. Багряного «Тигролови» є те, що він поєднав у собі дуже серйозні, глибокі проблеми з романтикою пригод. Пригоди, у свою чергу, зображені різні за своєю вагою та значущістю: від таких, як втеча головного героя з ешелону смерті і боротьба за виживання в диких тайгових нетрях, до смішних (спостереження за лісовими мешканцями — козою з козеням, гадюкою, колонком) і до пригод «почуттєвих» (Григорій випадково підгледів, як купається Наталка, і мучиться, чи вона не помітила його й не образилась). Відповідно до законів жанру у романі повинна бути велика кількість дійових осіб, кілька сюжетних ліній, життя героїв зображене протягом значного відрізку часу. В І. Багряного цього немає, і з цього погляду, «Тигролови» швидше мали б бути повістю. Але масштаби проблем, їх широта й глибина (Україна колишня — Дем’ян Многогрішний, перші поселенці — Україна 30-х років ХХ віку; Україна, задавлена сталінським терором, і Україна лісова, ідилічна «Сіркова держава» БАМЛАГ, заробітчани) дають підставу вважати твір романом. Характер головного героя Григорія Многогрішного вже на початку подається цілісним, сформованим. Але й він розвивається, як і належить характерові позитивного героя пригодницького твору, по лінії благородства. Юнак тікає з ешелону смерті — і в сотень інших арештантів піднімається дух, з’являється надія хоч не на порятунок, так на помсту своїм мучителям. Блукає в нетрях у пошуках порятунку й безпечного місця — і рятує дівчину-мисливця від розлюченої ведмедиці, хоча сам був на межі смерті від фізичного виснаження. Користується гостинністю Сірків — і стає їм за сина та брата, партнера у полюванні. Закохується в Наталку, страждає, але приховує свої почуття, щоб не наражати дівчину на небезпеку,— і дає їй врешті-решт омріяне щастя взаємної любові. Роман закінчується щасливо, бо навіщо ж тоді усі ті пригоди? Але читач не тільки із завмиранням серця слідкує за перипетіями сюжету, пригодами героя, а й дізнається багато чого з історії, географії, ботаніки, зоології, українознавства й політики тоталітарного режиму. Тому твір виходить за межі пригодницького роману і має великий пізнавальний та виховний потенціал. Отже, незважаючи на те, що роман «Тигролови» був фактично першою спробою пера І. Багряного як прозаїка і мав певні недоліки (розтягнутість описів, захоплення деталями мисливської справи, декларативність, багатослівність), він мав і має великий успіх у читачів, що свідчить про неабияку художню майстерність автора. |
