Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі З розплющеними 28-літніми очима... М. Вінграновський Василь Симоненко — це поет молодості й краси життя, поет ніжний і гнівний, люблячий і здатний до ненависті. Рядки його поезій вражають інколи різким переходом від ласкавості до жорсткості, від ніжних епітетів до вражаючих своїх сарказмом метафор. Чи не найкраще любов до життя і тривога за нього висловлена поетом у його творі «Кирпатий барометр», тому я і хочу зосередити увагу саме на ньому, розкриваючи запропоновану тему. «...Незважаючи на те, що мене щоднини грабує газета, я таки примудрився вшкварити поганеньку поему», — так з притаманною йому самокритичністю писав Симоненко про «Кирпатий барометр» у листі до свого друга, черкаського поета Миколи Негоди у 1962 році. Та поет був несправедливий до себе, бо створив справжній шедевр. Поема «Кирпатий барометр» незвичайна за своєю композицією, це поема-цикл, що складається з частин, які мають окремі назви: «Замість вечірньої молитви», «Погрози ночі», «Ранок», але тісно пов'язані між собою спільним сюжетом та персонажами, а також єдиним почуттям і художньою ідеєю. Почуття, яке проймає поему — це батьківська тривога за маленьку дитину, «кирпатого барометра» — синочка. Ось як лагідно батько говорить до нього на початку твору:
Ти лежиш іще впоперек ліжка — Ну до чого мале і чудне! А до тебе незримі віжки Прив'язали цупко мене. Кажуть, носа ти вкрав у баби, Губи й ноги забрав мої, Взяв у матері синю звабу І в очах своїх затаїв. Спи, грабіжнику мій кирпатий. Сумнів диханням розігрій, Я тобі стану в голови слати Найніжніші подушки мрій.
І сидячи над заснулою дитиною, батько роздумує, що очікує його сина в майбутньому, турбується про його долю, його думи «розійш¬лися в дозори», ніби охороняючи дитину. Мотив, який використав Василь Симоненко у своїй поезії, традиційний для української літератури, але, як правило, у різних авторів змальовується мати, яка *ад колискою дитини замислилася про її мабутнє. Тут же над дитиною сидить батько як охоронець, невсипущий страж. Батько стривожений, бо:
Над народами, над віками Встало горе, мов чорний гном. Торохтять бойові тамтами Над прозорим дитячим сном.
Але батькова тривога не спить, а «встає проти кривди й злоби», щоб дитина могла спати спокійно, а совість батькова та інших батьків «ладнає гармати проти підлості і обмов». Вночі навколо сплячої дитини збираються різні персонажі: пітекантропи, генерали, привид. Всі вони висловлюють різні думки щодо сенсу існування, вони сперечаються з батьком, та ранок розсуджує їх. Не може перебороти батькову опіку ні всесвітній жах, ні генерали з їхніми гарматами, ні страшний привид, тому що батьківська любов всесильна. У вигляді пітекантропів поет змальовує усіх «вузьколобих» потвор, що живуть не своїм розумом, а пустими гаслами, що вважають себе «від глузду вільними» і тому сіють навколо себе жах і запустіння. Генерали втілюють у поемі войовниче руйнівне начало, те, яке поет так ненавидів, бо воно нищило життя. Симоненко не пробачав політикам, що розпалювали війну тільки задля своїх амбітних планів. Вони погрожують батькові тим, що й син його буде затягнутий війною:
Не цяцьками — ракетами бавимо, А життя не вертає назад — Син ітиме з очима кривавими Крізь гарячий атомний чад.
Привид же уособлює усіх вбитих безневинно дітей, що сталії жертвами амбіцій генералів, пустоголовості сучасних «пітекантропів»:
Я — твій ровесник, пролісок надії, Розтоптаний жорстокістю нікчем, Я — син краси і голубої мрії, Я — автор ненаписаних поем.
Тільки ранок розганяє страшні видіння батька, але всі нічні думки спонукають його відчути свою відповідальність за долю сина, за долю цілого покоління, тому що:
Грядуть сини — барометри кирпаті, Вони за все спитають завтра нас.
У читача може виникнути питання: чому автор обрав для своєї поеми назву «Кирпатий барометр». Адже барометр — це прилад для вимірювання атмосферного тиску, який чуйно реагує на зміну погоди. Так і дитина, немов барометр, реагує на зміну психологічної атмосфери, відчуває погане та добре. І дитина відчуває «погоду майбутнього людства». Поет дуже любив дітей, особливо коли сам став батьком, тому й відчуваємо ми всю гостроту батьківської турботи, його почуття відповідальності. У своєму щоденнику Симоненко писав: «Діти часом несвідомо говорять видатні речі...». Отже, «кирпатий барометр» — маленька дитина — це надія батьків, цілого людства, і Симоненко відчуває це з притаманною йому загостреністю почування: Кирпатий мій! Дивлюся я крізь тебе У завтрашнє страдалиці Землі. Я бережу для тебе її квіти, Тобі несу думок своїх вогонь, Для тебе запускаю на орбіти Ракети із порепаних долонь. | 
