Мабуть, не вимолила мати долі своєму синові, не змог­ла захистити свою розумну дитину від жорстокої дійсності. А може, це доля сама його вибрала, щоб провести на жер­товний вогонь за страждання народу, за приниження і зне­вагу? І юнак сміливо став на цю стезю, бо інакше він не зміг би жити. Життєва доля Павла Грабовського — це ти­пова доля тих сотень і тисяч борців за свободу, яких пе­реслідував і гноїв у тюрмах царський уряд, а творчість його — приклад служіння трудовому народові. Висланий у 1888 році на п'ять років до Сибіру, поет більше ніколи не повернувся до рідного краю, його ж поезії стали маніфестом життя таких, як він. Позбавлений сім'ї, рідної України, поет свою Музу присвячує борцям за долю наро­ду. Поет в літературі бачить дійовий засіб виховання у на­роду духу революційної свідомості і протесту. Увагу пись­менника привертають не мальовничі краєвиди, не власні інтимні переживання, а "люд без житнього шматка".

Я не співець чудовної природи

З холодною байдужістю її;

З ума не йдуть знедолені народи,—

їм я віддав усі чуття мої...

Засуджуючи буржуазних естетів, Грабовський обстою­вав мистецтво ідейне, бойове. Стверджуючи, що життя — неминуча боротьба, поет закликає передових людей віддати всі сили "за окутий, пригноблений люд". Саме за­кликами пройнята поезія "Уперед".

Уперед проти хижих порядків!

Гине войник чи здобич бере,

Він стежки протира для нащадків,—

Його діло ніколи не мре!

Прообразами героїв-борців для Павла Грабовського бу­ли друзі по засланню, ті, що полум'яним словом будили народ і стали жертвами в цій боротьбі. Цикл поезій "До Н-К.С." — це ніжна лірика захоплення жінкою-борцем, не схиляння перед "ясною красою", а гірка скорбота за тим, що так рано обірвалося життя дорогої людини.

Зранку в холодну могилу

Ти жертвою часу лягла,

Без жалю загублено силу...

А в мене пак гадка жила...

Поезія "До Б.С-го" — це заклик до дружби і братерства між народами. Продовжуючи традиції Тараса Шевченка, поет вірить у торжество дружби в сім'ї великих народів. Вірш присвячений полякові Броніславу Сєрошевському, то­варишеві по засланню. Сини двох братніх народів зійшлися на шляху революційної боротьби проти самодержавства:

Міцно, браття, стиснім руки,

 Обіймімось гаряче:

Вкупі рушмо проти муки...

Що вражає боляче!

Героїка революційної боротьби відтворюється у Грабовського яскравими поетичними закликами: "Сміле слово — то наші гармати, світлі вчинки — то наші мечі", "За щас­тя для людини, за світло в чорній млі"...

Поет вражає силою ліричної агітації. Коли читаєш його поезії, дивуєшся: де брав цей слабосилий чоловік наснагу? Що запалювало його на боротьбу? І відповідь одна — лю­бов до України, до народу. Так хай же ця безмежна, жер­товна любов до рідного народу запалює нас, покоління но­вої України, на справи в ім'я процвітання нашої держави.