І ВАРІАНТ
Геніальну спадщину великого Каменяра українського народу по праву вважають окрасою української культури. Він дивував світ своїм всебічним талантом, надзвичайним розумом, бурхливою суспільно-політичною і культурною діяльністю, глибокою вірою у щасливе майбутнє нашого народу.
Своєрідним підсумком усієї творчої діяльності видатного літературного діяча є його поема «Мойсей». Вершинним твором Іван Франко немовби звітував перед своїм народом, а тому його справедливо вважають набутком усього творчого життя письменника.
Літературна історія Франкового «Мойсея» складна і довготривала. Над поемою він працював більше, ніж півроку, а задум виношував протягом усього свого життя.
Події, описані в поемі, автор тісно пов'язує з українською сучасністю. Легендарна історія біблійного пророка виходить на національний український ґрунт. Франко писав про свій народ і тільки для нього, адже в пролозі точно визначений адресат поеми. Під подертими наметами кочовиків-ізраїльтян він бачив знедолених земляків. Сорокарічне блукання єврейського табору в пошуках обіцяної Палестини в художньому мисленні поета асоціювалась із сумними сторінками літопису українського народу. А здобуття Єрихону і завоювання обіцяного краю в уяві поета воскресило героїчну боротьбу рідного народу за волю, зміцнювало віру в його славне майбутнє.
Особливою художньою силою сповнений пролог до поеми. Порівняно невеликий за обсягом, пролог глибокий за змістом. Перед нами — сконденсована історія українського народу в її епічних і драматичних, трагічних і героїчних звершеннях, і в різних часових вимірах: тут і минуле, і сучасне, і майбутнє. Пролог до Франкової поеми — це ніби «Мойсей» у мініатюрі. У ньому сконцентровані основні проблеми поеми. Та зводити роль прологу до коментарю поеми «Мойсей* — означає зменшити його значення. Хоч він і розкриває алегоричний зміст поеми, це не просте пояснення твору. Це той асоціативний нерв, що з'єднує Франкового «Мойсея» із сучасністю. Як ліричний заспів до поеми пролог водночас є цілком самостійним, змістовно завершеним твором. Це і поетичний заповіт автора, і його лірична сповідь, і натхненне звертання до українського народу:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Поетичний голос Франка в пролозі набуває високого громадського пафосу, стає ораторським, пророчим. Оглядаючи минуле на¬роду, поет бачить не тільки «облудливу покірність усякому, хто зрадою і разбоєм» його скував, а й вияв духовної снаги. Ціною великих втрат народ здобував волю:
Невже задармо стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задармо край твій весь политий кров'ю Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?
Уже в самих цих риторичних запитаннях ми чуємо заперечення. Відповідь, яку зразу поспішає дати Франко, переконливо утверджує його думку:
О, ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судилось!..
Автор щиро вірить у долю свого народу. Це Франкове «вірую» зболене його болями, вистраждане й правдиве, скріплене найвищими національними реліквіями — героїчною історією рідного народу, його невмирущою мовою і піснею.
Пройде час — і український народ стане господарем у своєму домі, на своїй рідній землі.
У поемі «Мойсей» піднята проблема вождя і народу. Сорок років пророк блукає разом зі своїм народом. Мойсей розуміє, що той народ, який звик до рабства, не може бути вільним. За ці роки він прагне викорінити ті рабські почуття і виховати цілком нове, волелюбне покоління. Цю думку проголошує поет і в пролозі до поеми:
...Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,
— Не нам тебе провадити до бою!
Автор проголошує думку про те, що коли людина упевнено йде до своєї мети, то вона обов'язково її досягне. І чим сильніше ми піддаємося сумнівам, тим більше перемога віддаляється від
Розглядаючи образ Мойсея, ми можемо провести паралель між Ним і генієм І. Франка. Все своє життя поет присвятив праці задля щастя свого народу. Багато років він вказував українцям шлях до боротьби. Саме тому він міг би повторити про себе самого слова, з якими Мойсей звертається до народу:
Я он весь вік свій, весь труд тобі дав
І незламнім завзяттю, —
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духа печаттю.
ІІ ВАРІАНТ
Іван Франко — великий син України, чия слава не меншає з роками. Навпаки, кожний новий ювілей Каменяра наближає до нас його думки, образи, мрії. Мені здається, що Франко і подібні до нього діячі заслужили визнання багатьох поколінь українців передусім своєю відданістю народові, рідному краю. Вони допомагали Батьківщині своїми творами, викликали у земляків бажання змінити життя, добитися щастя й волі. Саме це, на мою думку, зробив Іван Франко своєю поемою «Мойсей».
Поет нерідко звертався до сюжетів з історії народів, різних епох, але за «чужими» персонажами все-таки проглядали українці, бо Франка завжди хвилювала доля Батьківщини. У поемі «Мойсей» також розроблений не національний матеріал, а біблійний сюжет, зокрема розповідь про останній період мандрів єврейського народу в пошуках землі обіцяної.
Автор порушує у творі кілька важливих проблем, серед яких центральною є відносини вождя й народу. Пророк Мойсей віддає все своє життя людям, які в останню рішучу хвилину відступилися від нього.
Важливе місце в поемі також посідають роздуми про величезні труднощі на шляху народу до національного відродження. Роки страждань, гніту, підступні дії ворожих сил — ось перешкоди, які доводиться долати. Як важливо не впасти у відчай, не зневіритися, а йти вперед, до звільнення від усіляких пут.
Історію єврейського народу, подану в поемі «Мойсей», Франко пов'язав, звичайно, з історією українців. А роль цього зв'язку виконав пролог до поеми. Вже перші його рядки розкривають сумне становище земляків поета:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу...
Таким непривабливим, нещасним уявляється Франкові його рідний народ, що став «гноєм» у сусідів. Таким його зробили люди своєю покірністю, готовністю служити чужій владі, носити кайдани. Сучасність завдає поетові болю, бо він добре знає історію Вітчизни, коли край був увесь политий кров'ю його борців-захисників. У минулому народ відзначався і гордістю, і мужністю, і наполегливістю у боях за волю.
Україна для Франка — це край, що має великі духовні багатства: пісню, в якій є туга і сміх, кохання і надії, мову, сильну і м'яку, дотепну і величну. Володар цих скарбів не має права плакати й страждати — він повинен знайти в собі сили і вийти «на путь спасенну».
Найважливішою у пролозі до поеми є частина, де змальовується майбутнє України:
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі...
Найпершими прикметами майбутнього щастя Франко вважав волю і незалежність. «Гомін волі» покотиться Чорним морем, і стане «своєю» хата, «своїм» поле. Колись і Шевченко мріяв про волю України, страждав від того, що земляки живуть «на нашій — не своїй землі». Отже, Франко ніби прийняв від Кобзаря естафету боротьби за свободу й незалежність. Він вірив у силу народного духу і намагався зміцнити його своїми творами. Поема «Мойсей» також виконувала це завдання. Розповідь про тяжкі мандри єврейського народу перегукується з історією народу українського, в якій теж були і поразки, і зневіра, і відчай. Але ж ніколи не зникала волелюбність, ніколи не зникало прагнення до національного відродження. Це й піднімало людей на нові битви. Народний дух ніхто не може знищити — це його Франко назвав колись «вічним революціонером», який обов'язково наблизить «розвидняющийся день». Поема «Мойсей» вселяла віру в те, що цей день не за горами, що Україна таки стане гідною самої себе. |
