Проза І. Франка є найвищим досягненням у літературі XIX століття, бо в ній автор торкнувся зовсім нових тем, яких ще не було у творах попередників. Як відомо, майже всі повісті і романи українських письменників розповідали про життя селянства, з більшою або меншою повнотою розкривали його біди й радощі, мрії та сподівання. І. Франко теж писав про мешканців галицького села, але він першим звернув увагу на новий клас, народжений після скасування кріпацтва, — пролетаріат. У Галичині, на Батьківщині письменника, перехід до капіталістичних відносин стався раніше, ніж у Росії, — після революції 1848 року. У 70—80 роки робітничий рух на заході вже почав формуватися, і цілком природно, що І. Франко не міг обминути цієї теми, якій присвячена повість «Борислав сміється». Борислав — це невеличке містечко, де було знайдено нафту й побудовано перші промислові підприємства. Сюди кидає доля головного героя — Бенедя Синицю, разом з яким читач знайомиться з умовами життя і праці ріпників. Це й становить перший важливий мотив твору. Капіталізм несе з собою жорстоку експлуатацію, злиденне існування робітників, моральне виродження багатьох із І них, хто не зумів протистояти бездушним законам гонитви за наживою. Страшні картини безправ'я постають із розповідей побратимів. Капіталісти обкрадають, зневажають ріпників, доводячи їх до відчаю, який, у свою чергу, штовхає ображених на злочинний шлях. Так, до кривавої помсти вдається Прийдеволя, чия кохана стала жертвою підприємців-розпусників. Виношують плани розправи з капіталістами брати Басараби. Тобто протест проти експлуатації вже назріває, але ж це ще не той робітничий рух, який міг би довести до перемоги. Другий мотив у повісті пов'язаний з прагненнями Бенедя Синиці внести у стихійні дії робітників елементи організованості, цілеспрямованості. Він намагається переконати побратимів у перевазі чесної боротьби за свої права, але без сліпої помсти. Бенедьо готує страйк ріпників, організовує касу взаємодопомоги, яка б дала можливість робітникам вижити, якщо протест затягнеться. У творі є кілька епізодів, де згуртовані пролетарі постають потужною силою — «бурею», з якою підприємці просто не можуть не врахуватися. На жаль, ні Леон Гаммершляг, ні Герман Гольдкремер не зрозуміли серйозності намірів своїх робітників. Касу було викрадено, страйк зірвано, — отже, чесний і відкритий план Бенедя провалився. Басараби переконалися у своїй правоті: боронити права гноблених можна лише кривавими методами. Досить невтішний висновок. Мені здається, що й сам Франко був засмучений розвитком подій у творі. Можливо, цим пояснюється той факт, що повість залишилася без закінчення. Письменник-гуманіст не хотів миритися з жорстокістю можливої революції і відмовився від її змалювання. А сюжет повісті «Борислав сміється» неухильно наближався до повстання. Історія це підтвердила. Можна лише дивуватися вмінню Франка зазирнути у майбутнє. На перших етапах розвитку капіталізму — дикої гонитви за наживою — він відчув непримиренність двох класів, побачив глибоку прірву між ними. Щоб подолати її, обом потрібні розум, терплячість, взаєморозуміння і справедливість. Так, може, повість «Борислав сміється» була певною пересторогою щодо майбутнього кровопролиття? До неї треба було прислухатися представникам панівних верств і керівникам робітничого руху.
|
