Тарас Григорович Шевченко – видатний поет української літератури,
за своє
життя він написав багато творів, кожний з яких є справжнім витвором
мистецтва, в
усі періоди творчості Шевченка бачимо його зацікавленість історією
України, у
своїх поемах «Холодний Яр», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гайдамаки»
та в
поезії «До Основ’яненка»
автор зображує велич і красу козацької звитяги. Шевченко пишався
героїчним
минулим свого народу, щиро вірив, що слава козацька слава «не поляже, не
поляже,
а розкаже, що діялось на світі, чия правда, чия кривда і чиї ми
діти».
У поезії «До Основ’яненка» вкрай гостро
відчувається туга за
козацькою вольницею – за звитягою запорожців, за всім, що уособлює
українську
старовину. Уся поезія пройнята духом запорозької минувшини, але
спроектована в
сучасність: автор промовляє до національної свідомості українців, до
їхньої
честі й гідності. Нація, що має такі пісенні скарби, не може загинути.
Українці,
пишайтеся:
Наша дума, наша
пісня
Не вмре, не
загине…
От де, люде, наша
слава,
Слава
України!..
За рік до цієї поезії Т. Шевченко написав невелику поему
«Тарасова ніч»,
в основу якої покладено історичну подію – перемогу козаків над
польськими
військами 1630 р. Кобзар оспівує минулі перемоги козаків над москалями,
татарами, турками й ляхами, і почуття гордості за звитяжну славу предків
переплітається з журбою:
Була колись
гетьманщина,
Та вже не
вернеться.
Було колись –
панували,
Та більше не
будем!
Тії слави
козацької
Повік не
забудем!
Оспівав Шевченко й Івана Підкову – сміливого отамана, котрий не
раз
очолював походи на Туреччину. У поемі цей козарлюга змальований мужнім,
справедливим, за що побратими його дуже шанують. Хоробрість притаманна
кожному з
запорожців, і, оспівуючи їхні славні перемоги, Великий Кобзар
використовує
рефрен «було колись»:
Було колись – в
Україні
Ревіли
гармати;
Було колись –
запорожці
Вміли
панувати.
Панували — добували
І славу і волю —
Минулося:
осталися
Могили по полю…
Могили ті – і свідки гучної слави, і нагадування сучасникам, що
втрачене
можна відновити, що такі люди, як Іван Підкова, і зараз, напевне, є, бо
дух
народу незнищенний; Т. Шевченко дуже сумує за колишньою славою предків,
проте
надіється на краще.
Твори Тараса Шевченка свідчать про те, що треба вчитися в козаків
волелюбності, громадської мужності та людської гідності. У його поемах
майстерно
показано лицарську звитягу запорожців XVIII ст., коли «гомоніла Україна»; автор правильно
зробив висновок, що народ повинен берегти й шанувати пам’ять про
козацьку славу,
адже це – героїчна та яскрава сторінка багатої історії нашої
Батьківщини.
