Краса людини. У чому вона? У гарному волоссі, тонкій талії, у ході, легкій, як вітер, у очах... Очі. У них небокраєм сходяться зовнішня і внутрішня краса людини. Недаремно ж кажуть, що очі - дзеркало людини, у них можна побачити душу, її красу. І не через довгі пухнасті вії, не через безодню блакиті очей. А тому що вони вміють говорити і сказати можуть більше, аніж мовлення.
У цьому контексті доречним буде згадати прислів'я: "Зустрічають за одягом, а випроваджують за розумом!". Так, мабуть, влаштована людська природа, що в першу чергу сприймає зовнішність, яка часто буває штучною, прикрашеною. Один мудрець колись сказав, що справжня краса тиха. Мабуть, у цьому є щось від істини. Часто за зовнішньою красою ховається пустка, і щоб хоч якось прикрити її, маскуються за яскравою завісою. Але, так чи інакше, фальшиве прикриття спадає і наступає розчарування. Не все те золото, що блищить. Колись і я сприймав і оцінював людину за її зовнішністю. Так одного дня до нас прийшов у клас "новенький". Скажу відверто - красою він не блищав. Поводив себе по-простецьки, ніби ми були давні знайомі. "Я з такою зовнішністю так зухвало себе не поводив би!" - думав тоді я. Але згодом він підкорив увесь наш клас, бо виявився відвертим і добрим хлопцем, який завжди прийде на допомогу, навіть коли не очікуєш. Тепер ми з Павлом найкращі друзі! І мені дивним видаються мої колишні думки щодо Паші - невже то був я?! Дивлюся вкотре на свого друга і думаю: який же він гарний! А взагалі, справжня краса розкривається не відразу і не кожному, а тому, хто може її побачити, відчути і зрозуміти.