Словник мови містить активний шар лексики, що по­стійно використовується носіями мови і не має відтінку новизни чи давності, і пасивний, до якого належать за­старілі слова й неологізми.
Застарілими словами, або архаїзмами (від гр. archais - давній), називаються слова, які вийшли чи виходять з ак­тивного вжитку. Вони поділяються на дві великі групи: історизми і власне архаїзми, або стилістичні архаїзми. Історизми позначають поняття, що зникли у процесі істо­ричного розвитку: смерд, тивун, князь, поміщик, волость, кунтуш, очіпок, мушкет, гаківниця, гетьман, хорунжий, лих­вар. Власне архаїзми - це витіснені іншими синонімами назви понять, які продовжують існувати й нині: град (місто), враг (ворог), вої (воїни), страж (сторож) тощо.
Неологізми (від гр. neos - новий і logos - слово) - це нові слова на позначення нових реалій, що виникають у процесі розвитку суспільства. З часом вони стають загаль­новживаними (відеомагнітофон, радіотелефон) або пере­ходять до розряду історизмів (перебудова, гласність тощо). Активна лексика Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини. Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солокий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни. Пасивна лексика

Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми. Неологізми

Серед неологізмів в українській мові зараз є такі слова як геном, клонування, клон, менеджмент, логістика, віртуальний, інтерактивний, іміджмейкер.
Кожне слово на час своєї появи було неологізмом. Наприклад, свого часу слова метрополітен, космодром, телебачення, місяцехід були неологізмами. Проте тепер ці слова стали звичайними і до неологізмів їх більше не зараховують.
Поряд із звичайними є семантичні неологізми — слова, що раніше існували у мові, проте з часом набули інших значень. Наприклад народний депутат.
Нові неологізми творяться за наявними у мові моделями. Так, за зразком біологія, геологія, зоологія утворилися слова вірусологія, дельфінологія, спелеологія... За зразком атмосфера, стратосфера утворено слово біосфера і так далі.
Є також і авторські словотвори. Наприклад вірш Івана Драча:
Бабусенько, бабулиня, бабусенція.
Ой гаряча, ой бабулик, ой-ой-ой-єчки.—
Ляпотить, хлюпотить у ночовоньках
Дівулиня, дівчина, дівогоренько,
А бабуся так і вештається, ой-я,
А бабище все шупортається, ой-я,
З кочергами, з баняками, банячищами...
Внучка, внученька, студентонька
Спить у баби на ряднищі, на рядні
Під кожухом, кожушиськом, кожушариськом.
На лежанці в цмоки цмокає, аж оєчки.
(Випадає їй казьонний дім,
І валет бубновий в нім,
Туз хрестовий заберу,
Швидше вже сама помру...)
А дівуля, дівчинина, дівувальниця
До кожуха, кожушенька так і горнеться,
А бабуся, бабулиня, бабусенція
До дівчиська, дівчиииська так і тулиться —
Сиротина ж, сиротуля, сиропташечка,
Бабумамця, бабутатко, бабусонечко...
Авторські неологізми

Авторські або індивідуальні неологізми є поширеним явищем в українській літературі.
Інивідуально-авторські неологізми рідко переходять у загальновживану лексику. Як правило, вони надовго зберігають забарвлення образної індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію.
Неологізми окремих сучасних українських письменників: Андрія Малишка: огнепоклонники, злотоголово Дмитра Павличка лебедіють Павла Тичини: аеропланити, багряноводний, бистрозір, брунькоцвіт, вічнодумний, сонцеприхильник, яблуневоцвітно, ясно-соколово Ліни Костенко: золотаве звечоріння, стрімголова малеча, одкам'янійте, статуї античні, пензлі боговгодні Василя Стуса спогадування, сніння, серцеокий, самозамкнений, стотривожна душа, на цих всебідах, усевитончуваний зойк Михайла Стельмаха місяць-білогривець, підсмуток очей, нездужжя, пора зацвітать і одцвітать, зашовковитися, піднебесність Олеся Гончара рожеве клубовиння, надвечірність, гороїжиться берег, двигіт ударів, протисезонно.
Деякі зі створених письменниками неологізмів увійшли до загальновживаних слів. Найбільше це стосується літераторів 19 століття і першої половнини 20: Старицький М. мрія, майбутнє, крок Франко І. поступ, чинник Олександр Олесь прагнути Винниченко В. незграбний, бруд, окремий М. Рильський розкрилитися М. Стельмах всніжити Застарілі слова
Архаїзми

Архаїзмами (від грец. άρχαίοζ — старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами». Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучас­ній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється П'ять: 1. Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать — військо, уста — губи, рот, перст — палець. 2. Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої — воїни, шкатула — шкатулка, коляса — коляска. 3. Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль — роля, читає — читаєши, моліться — молітеся, сини — синове. 4. Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різнять­ся однією чи двома фонемами: поет — піїт, злато — золото, ріжний — різний. 5. Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське життя). В художніх творах архаїзми можуть використовуватись з метою: 1) відтворення історичного колориту тієї доби, про яку йдеться у творі, наприклад: «А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскорше таки виплатили державне утри­мання» (І. Ле); 2) мовної характеристики особи, яка говорить, наприк­лад: «Мир дому і живущим в ньому, — сказав Балабуха, обнявши отця Степана» (І. Нечуй-Левицький); 3) надання мові відтінку урочистості, схвильованої під­ несеності над звичайною, побутовою формою вираження, наприклад: «Світе вольний, несповитий» (Т. Шевченко); «Що ти за сила єси?» (П. Тичина); 4) створення комічного враження, наприклад: «Турн тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече...» (І. Котляревський).  Історизми
Історизмами називаються слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь і т. д. З цієї ж причини історизми інколи називають матеріальними архаїзмами. На відміну від останніх історизми не мають у сучасній мові синонімів. Історизми трапляються переважно в худож­ніх творах історичної тематики, де вони позначають реалії доби, про яку йдеться, а також слугують засобом відтворення колориту мови тих часів, наприклад: «І була під Києвом січа велика. Стріли закрили сонце, а від тупоту копит, іржан­ня коней і брязкоту заліза не чути було людського голосу. Ціла орда з ханом Отроком прийшла під Київ. <...> Хоч як завзято натискали половці, хоч як підбадьорював їх Отрок, сам ідучи попереду й пускаючи стрілу за стрілою до руських панцирів, хоч бурею літав він з своїм бун­чуком від одного крила війська до другого — але стояла Русь, мов стіни святої Софії. Половецькі стріли застряга­ли в руських кольчастих телягах, списи ламалися об щити непроступним муром» (Л. Мосендз).