Мета:
представити учням особистість І. Франка не тільки як геніального поета,
громадського діяча, а й ніжної людини, яка прагнула знайти в житті
справжнє кохання; розвивати читацькі навички школярів, вміння
аналізувати та коментувати прочитане; вчити учнів самотужки
опрацьовувати науково-публіцистичні матеріали та складати невеликі
сценарії, у яких поєднувалися б музика, лірика й акторська гра; через
виразне читання віршів Франка, уривків з повісті-есе Р. Горака допомогти
десятикласникам розкрити світ почуттів поета, розвивати уміння
художнього читання інтимної лірики; творчо осмислити і відтворити події,
що відбулися в житті І. Франка; з'ясувати особливості пристрасних
почуттів та майстерність їх втілення у збірці «Зів'яле листя»; сприяти
вихованню естетичних смаків, утверджувати в юнацьких душах доброту,
милосердя, красу і щирість почуттів.
Тип уроку: урок сприйняття і поглибленого аналізу художніх
творів.
Форма уроку: урок-композиція (проводиться на двох
спарених уроках).
Методи і прийоми: слово вчителя, виразне
читання поезій І. Франка, бесіда на основі прочитаних творів,
поетично-музична інсценізація «Тричі мені являлася любов», дослідницька
робота учнів-критиків.
Міжпредметні зв'язки: музика. Аудіозаписи пісень «Ой ти,
дівчино, з горіха зерня...» та «Червона калино, чого в лузі гнешся?»;
запис вірша «Чого являєшся мені...»
Обладнання: виставка
творів і портрет Івана Франка; ТЗН, таблички з іменами жінок поета;
сценарій, музичне оформлення та декорації.
Епіграф уроку:
О розмотай шляхи мені, богине,
Світ
за очі від тебе забіжу,
Рятуй мене, врятуй мене, бо згине
Моя
душа, задивлєна в чужу.
Л. Костенко
Хід уроку
І. Вступне слово вчителя. Мотивація навчальної діяльності
Звучить
куплет і приспів пісні «На березі життя». Любов... Кохання... Такі
хвилюючі слова. Скільки навіюють вони думок, переживань. І як би не
змінювалося наше життя, а кохання завжди залишається коханням. Що ж
означає кохати? У вас все попереду, і кожен знайде свою відповідь на це
запитання у своєму серці. А ми сьогодні звернемось до поезій Франка:
... тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені жалі;
Завмерлеє
в серці кохання.
Ми звикли говорити про Франка як про
поета-бор-ця, але ж він ще й тонкий лірик, людина з палким серцем, яка
все своє життя прагнула кохання, справжнього, великого. Вічна тема
кохання знайшла яскраве втілення у творчості Франка — поезії, прозі,
драматургії.
II. Повідомлення теми і завдань уроку
Сьогодні на
уроці слова «туга», «сум», «нещасливе кохання» звучатимуть досить часто.
Адже пошуки берега любові в складному, бурхливому житейському морі
тривог не бувають без перешкод.
(Учні записують тему та епіграф уроку).
Кружляють у тихому
сумному осінньому повітрі листочки, падають на мокру від дощу (чи від
сліз?) землю, ніби хочуть зігріти її. На тих листочках закарбовано
найніжніші, найпотаємніші порухи поетової душі. Спробуймо зрозуміти її
поривання, болі, втіхи — і тоді відкриємо для себе Франка — «лірика
високої проби». Звернемося до листів поета, збірки «Зів'яле листя»,
повісті-есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов». Щоб зрозуміти ці
поезії (чудову збірку інтимних віршів), вам слід було прочитати
рекомендовану повість-есе Р. Горака «Тричі...»
III. Актуалізація опорних знань учнів
Бесіда з
учнями.
1. Ви зустрілися з новим терміном повість-есе. Як ви
його розумієте ? (Повість-есе — це документальна повість на основі
листів, фактичних даних).
2. Що ви можете сказати про композицію повісті? (Складається з
чотирьох частин: частина І — «Одна несміла, як лілея, біла...»; частина
II — «Явилась друга — гордая княгиня...»; частина III — «Явилась
третя... — і очам приємно...»; частина IV —«Жінка, котра була поруч...»
Кожна з них присвячена жінці).
3. Чому назви перших трьох частин звучать як поетичні рядки? (Бо
вони є рядками з поезій І. Франка).
4. Чому повість Р.
Горака має назву «Тричі мені являлася любов»? (Бо так І. Франко назвав
поезію, де висловив свої глибокі почуття до трьох жінок, які зустрілися
йому на життєвому шляху).
IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу
Розповідь
учителя.
Про особисте життя людей, а особливо видатних, треба
говорити дуже делікатно і обережно. Бо це той бік життя людини, який
часто не залежить від неї. Чи винен Франко, що втратив Ольгу Рошкевич?
Чи хотів злого, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською
вже не з любові, а з глибокої поваги до неї?
Отже, про жінок у долі Франка піде мова на першому уроці.
Життя
Франка склалося так, що він, тричі покохавши, жодного разу не зазнав
усієї глибини щастя взаємної любові; усе ж він свято беріг у своєму
серці спогади про скупі дари цього величного почуття. «Хвилини, в котрих
я любив... були, може, найкращі в моїм житті — жаль тільки, що були це
заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості».
— Кому присвячена перша частина повісті? (Ользі Рошкевич).
А
в листі до А. Кримського від 26 серпня 1898 року І. Франко писав: «Ще в
гімназії я влюбився у дочку одного руського попа Ольгу Рошкевич. Наша
любов тяглася десять літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючись,
що я зроблю блискучу кар'єру, але по моїм процесі 1878—1879 р.
заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 році присилували панну
вийти заміж за іншого... Се був для мене важкий удар, і сліди його
знайдете в «На дні» і у віршах «Картка любові».
— Що ж з Горакової повісті нам відомо про Ольгу Рошкевич, першу
Франкову любов?
Завдання. В ході уроку робити записи, занотувати
те, що найбільше вразило.
Повідомлення учнів першої групи за І
частиною повісті-есе Романа Горака
Учень 1. Ольга Рошкевич народилася 11 лютого 1854 року. У наступному
році в родині Михайла Рошкевича з'явився на світ син Ярослав, а в 1859
році — дочка Михайлина. У с. Лолині звільнилося нове місце пароха, куди
отця Рошкевича й призначили. До цієї посади додавалося 9 моргів одного
поля, 22 морги сіножатей і конгресійна дотація 267 злотих.
Перший раз Франко побачить Ольгу в 1874 році, під час канікул у
Лолині. Від цього часу він залишить там своє серце...
Одного разу
в Лолин наїхала «єпископська візитація» перевіряти, як ідуть мирські та
духовні справи в отця Рошкевича. Отець влаштував гостям пишний обід, на
який запросив і Франка.
Шановні отці говорили про політику, погоду і про народ. Народ, на їх
думку, зовсім зледащів, забув про Бога, про церкву, а лиш п'є горілку..
Франко не витримав, почав доводити своє... Назрівав скандал.
Отець
Рошкевич зблід, не знав, що робити. Але побоювання були даремні. Один з
гостей, вислухавши Франка, сказав : « Та то, прошу я вас, розум. Та
пану Франку з таким розумом бути, щонайменше, університетським
професором». Гості випили за пророкування і в один голос заявили:
обов'язково підуть на першу лекцію професора. Заодно поздоровили й отця з
гарною партією для доньки.
Та отець був проти цього шлюбу.
Учень 2. У червні 1877 року
Франка було заарештовано.
Президія намісництва у Львові висилає
лолинському старості розпорядження про необхідність з'ясувати характер
зв'язків між о. Рошкевичем та Франком. Після цього розпорядження
Рошкевича потягнули в Долину для протоколу. Коли слідчий запитав, з якою
метою Іван Франко бував у них удома, священик сказав, що пан Франко був
репетитором його сина Ярослава. Але слідчий продовжував збирати
необхідну інформацію.
29 липня 1877 року долинський помічник старости писав: «Я встановив,
що стосунки Франка з Рошкевичем мали більш сімейний характер, бо Франко
хотів одружитися з його дочкою».
У Ольги був сильний характер, і
вона слухати не хотіла, щоб розірвати відносини з Франком.
Вона виїжджає на зиму до Іванівки, а звідти до Франка. В їхніх
листах ще повно надії на спільне життя і майбутнє. Для себе на весілля
вони готували подарунок: збірку пісень, записаних у Лолині. Ці пісні
збирала Ольга.
Вийшовши з тюрми, Франко таємно від усіх приїздить до Лолина, щоб
побачитися з Ольгою.
Більше він у Лолині не був, бо дуже добре
усвідомлював своє становище, розумів, що зв'язок із цією дівчиною не
може продовжуватись.
Учень 3. Невдовзі після деяких вагань Ольга вийшла заміж за
Володимира Озаркевича. Дізнавшись про це, Франко писав їй: «Не бійся, не
стану дораджувати тобі, стративши тебе, стратив тим опору в житті».
Шлюб
Ольги Рошкевич з Володимиром Озаркевичем відбувся в Лолині у вересні
1879 року . Таким чином, Ольга отримала волю. їй здається, що саме тепер
прийшла пора здійснити задумане: стати письменницею. Перші кроки в
літературі, підтримка Івана Франка вселяють надію в Ольгу. Вона гарно
перекладає, але написати самостійну річ не може.
Наприкінці 1879 року Ольга покидає назавжди Ло-лин і переїздить до
чоловіка. Франко і Ольга поступово віддалялись одне від одного. Ольга
стала сумніватися в любові Франка. Між ними почалися непорозуміння.
Листи до Франка Ольга пише все рідше.
Учень 4. Недобре складається життя Володимира Озаркевича. З
батьківського насидженого місця його переводять у с Скопівку. Там
народжується син, якого назвали Іваном на честь Франка, а за ним і дочка
Олена. З 1908 року Володимир Озаркевич працює в с. Берегів Нижній. Там
він і помер у 1912 році на 57-му році життя.
Після смерті чоловіка Ольга деякий час живе у сестри Михайлини, а
коли захворіла дружина чоловікового брата, переїздить до Львова.
Вона
уникає зустрічі з Франком.
Перед смертю Франко переказував, щоб
Ольга прийшла попрощатися. Але вона відповіла відмовою і до кінця свого
життя шкодувала, що не виконала останнього бажання людини, яку так
пристрасно любила, яка принесла їй стільки радості і страждань.
Весною 1935 року Ольга злягла, а 30 травня її не стало. Перед смертю
вона слізно просила Михайлину, аби та вволила її останню волю: листи
від нього, перев'язані голубою стрічкою, нехай покладе у труну, під
голову. Воля Ольги була виконана. Після смерті Ольги пішли з життя або
виїхали на чужину ті, хто міг би про неї та її єдину любов щось
оповісти. 25 грудня 1943 року в ту саму могилу, де спочивала Ольга,
опустили домовину внучки Оксани. На початку 1946 року помирає дочка
Ольги Олена, через кілька місяців — її чоловік, а ще через деякий час —
внук Володимир. Євхимія Окружна, служниця Рошкевичів, побудувала
пам'ятник на могилі Ольги. Незабаром померла і вона, а пам'ятник
розсипався (пізніше пам'ятник було поновлено).
Дослідник епістолярія. Я хотів би дещо додати. Сьогодні я виступаю
як дослідник Франкового епістолярія. Я знайшов кілька листів Франка до
Ольги, коли вона ще була незаміжня (сьогодні вже вони цитувалися).
Навіть після одруження Іван Франко листується з Ольгою, підтримує перші
кроки молодої жінки в літературі. Ось один із таких листів.
«Кохана Олю! Не можу не писати Тобі хоч кілька слів. Не знаю, чи
дійде до Тебе мій лист, та все одно пишу. Ти сама знаєш, що приємніше і
легше живеться, хоч і не разом, коли знаєш, що не з чиїхось рук їси і
маєш власну волю в усьому. Єдина, не заказана і доступна для Тебе дорога
— письменницька. Ти ще не знаєш, що можеш на цій дорозі зробити. Але я
впевнений, що ти зробиш великий вплив на інших жінок. І моя рука,
оскільки на початку це буде потрібно, ніколи не відмовиться допомогти
тобі...
При щирій любові наше щастя повинно рости, не зменшуватись! Нічого
тужити за минулим! Ми молоді, світ ще усміхається нам, — жити хороше,
любити хороше!
Прощай, моє серце! Цілую Тебе з щирою душею. Твій
Іван.»
Я думаю, що кохання — це дар безцінний і до того ж довічний. Щаслива
зустріч може мати трагічне завершення, кохану людину можна втратити,
але назавжди залишається пам'ять почуття, котра іноді триваліша за саме
кохання.
Учитель. Про цей період життя поета ми довідуємося також з роману
«Терен на шляху» Петра Колесника, що вийшов у Львові 1960 року. (Учні
інсценізують уривок з книги П. Колесника.)
— Здрастуй,
Іванку...
— Здрастуй, Олю... Ніби ти і ніби не ти. Дуже змінилась. А в чому.
Не можу сказати. Трохи поблідла.
— І ти поблід.
— А
в очах ніби страх перед тим, кого ти назвала своїм мужем.
— Я
назвала своїм мужем тебе. Вийшла заміж за іншого, а мріяла про зустріч з
тобою, як в'язень мріє про волю.
— Мила моя! Не слід лукавити зо мною. Я нетямущий був, коли ми
полюбились. Неначе правдою самою, мов золотом, очищеним в огні, я
величавсь тобою, твоєю любов'ю. Я вірив, що любов дасть сили тобі
звільнитися від пут і стати моєю дружиною, другом, товаришем. Я певен
був, що ти не злякаєшся важкої путі, на яку я вступив раз назавжди. Але
ти злякалась.
— Я не лукавила з тобою, Іванку мій! Я вірила в майбутнє, мною
керувала щира любов до тебе. Ти думаєш, що я не мучилась, не плакала
ночами, поки не зважилась вийти за другого? Не я лукавила з тобою. Все
лукавство в жорстоких умовах нашого життя. Вони розлучили нас, через них
ми пішли дорогами різними. Але любов, нашу любов — хто її може у нас
відібрати? Хто?
Учень (від автора). Іван подумав: «Хто може відібрати? Ніхто. Вона
сама згасла. Одружившись, Ольга піде битою дорогою, якою йшли тисячі
жінок. Час все зруйнує. Обсядуть її діти, щоденні турботи, і гнила твань
дрібниць покриє всі надії. Юна любов зів'яне, як вирвана з грядки
квітка, і нагадуватиме про себе тільки у сні.»
Після одруження Ольги це була їхня перша зустріч і остання.
Учитель.
Пам'ять першого кохання зостанеться з Франком на все життя, допоможе в
нелегкій справі виховання власних почуттів. Ідеал не перестає бути
ідеалом, навіть якщо його втрачають. Франко буде писати про жіночі
образи в галицьких народних піснях, а єством відчуватиме присутність
Ольги. Коли чуття брало гору над розумом, усі жінки ставали схожими на
неї. Для нього вона буде Анною в «Украденому щасті».
— Хто та «гордая княгиня», якій присвячено другу частину повісті?
(Юзефа Дзвонковська).
У листі Івана Франка до А.Кримського
читаємо: «Велике враження зробила на мене знайомість з одною полькою —
Йосифою Дзвонковською. Я хотів женитися з нею, та вона, чуючи в собі
початки сухіт, відправила мене і кілька рік пізніше вмерла, як народна
вчителька...»
Про стосунки письменника з цією дівчиною йдеться в другій частині
повісті-есе Р. Горака. Які стосунки єднали її і поета?
Повідомлення
учнів другої групи за другою частиною повісті-есе Романа Горака
Учень 1. У Нагуєвичах Франкові було дуже важко. Рідне село не дало йому
захисту. Ольга Рошкевич втрачена назавжди. Немає ні матері, ні батька.
Замінили їх мачуха і вітчим, який не раз радив Франкові взяти ціп і
працювати, якщо той не може втриматися між панами.
Михайло Павлик наполягав на організації спільного господарства.
Поїхавши у Дрогобич, Франко одержує паспорт. З паспортом він їде в
Станіслав, щоб зібрати матеріал про еміграцію, гуртки, повстання.
Тут
він знайомиться із Юзефою Дзвонковською. Це вродлива, розумна дівчина, в
яку закохані деякі гуртківці, але вона нікому не відповідає взаємністю.
На Франка вона справила сильне враження. Він покохав її. Вони писали
одне одному листи. Якось у листі Франко звернувся до її матері, Антоніни
Дзвонковської, просячи руки Юзефи. З відповіді Франко зрозумів, що
дівчина відмовила йому. В Юзефу також був закоханий Фелікс Даминський,
який ревнував її до Франка. Фелікс писав листи Франкові, в яких
говорилося про Дзвонковську.
Юзефа хворіла на туберкульоз і тому відмовляла всім, але знав про це
лише Франко.
Учень 2. Франко все ще сподівався, що спільне
господарство з Павликом вдасться налагодити. До спілки він хотів
залучити і матір Юзефи. Спочатку Антоніна Дзвонковська не погоджувалася,
але через деякий час несподівано пристає на цю пропозицію. Отримавши
солідну позику, вона вирішила вкласти гроші в спілку. Франко не поспішав
з приїздом. Антоніна Дзвонковська звертається до Фелікса, а той просить
Франка приїхати до Станіслава. Іван повідомляє Павлика про наступний
раунд переговорів відносно комуни, а той, у свою чергу, повідомляє
Драгоманова. Драгоманов підтримав ідею і порадив їм обов'язково
організувати спільне діло, щоб мати з чого жити, а відповідно, й стати
на ноги. Але, відмовивши Франкові, Антоніна продає свій маєток, і на
цьому історія з комуною закінчується.
Учень 3. Проте Франко не поривав стосунків з Юзефою. Він сказав, що
допоможе їй спробувати сили в літературі, спочатку перекладачкою, а
потім письменницею. Вона пообіцяла, що візьметься за роботу, але її
зацікавили суспільні питання. Останні роки свого життя вона вирішила
присвятити освіті. Стала народною вчителькою.
Після 1885 року сліди Юзефи загубилися. І лише недавно вдалося
встановити, що вона вчителювала недалеко від Станіслава, у селі
Княгиничах. У неї була надія, що чисте повітря допоможе побороти
хворобу. Дівчина померла від паралічу, але Франко вважав, що від
туберкульозу. її могилу віднайшли на кладовищі в Івано-Франківську, і з
надмогильної плити ми знаємо дати народження і смерті: 1862—1892 pp.
Вона прожила лише тридцять років.
Дослідник епістолярія. Ярослав Ярош у статті «Червоні маки у русому
волоссі, або Друга Франкова зоря» наводить нам тексти двох листів Юзефи
до Івана Франка.
В одному листі дівчина писала:
«Високоповсяжний
пане Франко! Наскільки знаю Вас особисто із листів, я ціню шляхетний
Ваш характер і маю щире співчуття до Вас. Я знаю, як багато Ви
перестраждали поміж несприятливих обставин і відсутності громадського
життя, відповідного Вашим прагненням. Але поза тим симпатії, які маю до
Вас, не є такого характеру, щоб на них можна було уґрунтувати згаданий
союз. По-моєму, щира і правдива дружба, оперта на спільність прагнень, —
цього було б досить...»
Дослідник епістолярія. Він був обурений. Згодом вона пише: «Пане,
прикре враження справив на мене Ваш лист. Думаю, якби Ви перечитали його
зі спокоєм та уважністю, то не надіслали б. Знаючи, однак, причини, які
змусили Вас написати його, гніватись не можу... Не знаю, на якій
підставі обвинувачуєте мене в кастовості, якої і сліду нема в моїм
поводженні... Знаю, що польської національності, але ж до українського
народу, хоч його мало знаю, прив'язалася щиро... Великим для мене було б
задоволенням, якби могла довідатись, на основі чого Ви зробили висновок
про мою гордість і аристократичні капризи... На згадку ж про мою
небезсторонність до успіхів у високих сферах мимоволі хочу сміятись.
Людей, а особливо чесних, ціную більше ніж зірки, не тягнучись при тому
до жодної з них...»
Учитель. Відійшла в минуле Ольга! Не прийняла його любові Юзефа,
якої вже теж немає на світі. Лиш біль страшний, пекучий в серці там Все
заповнив, усю мою істоту.
Лиш біль і се страшенне: бам, бам, бам,
А сліз нема, ні крові, ані поту.
І меркне світ довкола, і я сам
Лечу
кудись в бездонну стужу й сльоту.
Ридать! кричать! — та горло
біль запер.
Вона умерла! — Ні, се я умер!
Де ж порятунок?
Франко так вірив, що любов врятує його від отих земних незгод. Отже,
прощай Ольго, прощай, Юзефо...
— Хто та жінка, від якої «І очам приємно» для поета? (Целіна
Журовська-Зигмунтовська).
Учитель. Звернемося знову до листа,
написаного А. Кримському: «Фатальне для мене було те, що вже листуючись з
моєю теперешньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку польку і
закохався в неї. От ся любов перемучила мене... її впливом були мої
писання «Маніпулянтка», «Зів'яле листя», дві п'єски в «Ізмарагді...»
Роман Горак розповідає і про цю сторінку життя І. Франка. Як саме?
Послухаємо третю групу.
Повідомлення учнів третьої групи за
III частиною повісті-есе Романа Горака
Учень 1. Франко
зізнався, що через цю жінку з'явилося «Зів'яле листя». Широкому колу
читачів про Целіну вперше оповів син Франка Тарас у книжці «Про батька».
Після Целіни Зигмунтовської залишилося вісім листів до Франка та
невеликий портретик.
У 1887 році редакція однієї з газет оголосила кон-курс на кращий
прозовий твір. Франко подав повість «Лель і Полель». Прототипом образу
Регіни була Целіна.
Зигмунтовська (у дівоцтві — Журовська) завжди
твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи, а він
за нею. Вона зупиниться — і він зупиниться. Потім Франко зник.. Але
одного дня він з'явився в супроводі якоїсь жінки. Вони стояли збоку і,
поглядаючи на Целіну, щось говорили. Товаришки по роботі сказали, що то
дружина Франка. Панна Целя полегшено зітхнула: нарешті буде мати спокій.
Учень 2. На початку 1890 року Целіна Журовська виїхала зі Львова. У
квітні перемишльська газета повідомила про шлюб Яна Добржанського,
магістратського секретаря, з панною Журовською. 1896 року Целіна знову
з'явилася у Львові. Сама, без чоловіка. Лише тепер Франко довідався
правду. Целіна не була тоді ще заміжня, то йшлося про якусь іншу
Журовську. Збірка поезій «Зів'яле листя» вийшла 1896 року. Цього ж року
Целіна взяла шлюб із Здіславом Зигмунтовським, який був значно старшим
від неї. Через багато років, під час хвороби дружини Франка, Целіна сім
місяців житиме в їхньому домі, доглядаючи за дітьми.
Якось на зборах у Львівському університеті Петро Франко, згадуючи
про останні роки батька, сказав, що в залі є жінка, яка під час хвороби
Ольги Федорівни замінила їм маму. Він говорив про неї дуже приязно.
Учитель.
Послухаймо поезію «Моїй не моїй», яка присвячена Целіні Журовській
(збірка «Мій Ізмарагд»).
Учениця.
Поклін тобі, моя зів'яла квітко,
Моя
розкішна, невідступна мріє,
Останній сей поклін!
Хоч у
житті стрічав тебе я рідко,
Та все ж мені той спогад серце гріє,
Хоч
як болючий він.
Тим, що мене ти к собі не пустила,
В моїх грудях зглушила і
вгасила
Любовний, дикий шал,
Тим ти в душі, сумній і
одинокій,
Навік вписала ясний і високий
Жіночий ідеал.
І
нині, хоч нас ділять доли й гори,
Коли на душу ляжуть злії змори,
Тебе шука душа
Ідо
твоєї груді припадає,
У стін твоїх весь свій тягар скидає,
І
голос твій весь плач її втиша.
А як коли у сні тебе побачу,
То,
бачиться, всю злість і гіркість трачу
І викидаю, мов гадюк тих звій;
Весь день мов щось святе в
душі лелію,
Хоч не любов, не віру, не надію,
А чистий,
ясний образ твій.
Учитель. Раджу вам ще прочитати «Перехресні
стежки» та «Лель і Полель». Прототипом героїнь повістей, кожну з яких
Франко назвав Регіною, є також Целіна Журовська.
Мотив смутку від нерозділеного кохання, туги за втраченим назавжди,
коли вже нічого чекати, вплітається у жмутки «Зів'ялого листя». Він не
знав, як втішити цей біль. Його любов, що народилася колись давно в
Лолині, промайнула холодною тінню в Юзефі Дзвонковській, щоб весь біль,
муки, радість, горіння вселити в особу Целіни Зигмунтовської. Чи вина її
в цьому?
— А найкращим другом Франка була «жінка; котра була поруч». Хто це?
Що нам відомо з повісті про неї та її життя поруч із чоловіком?
Повідомлення
учнів четвертої групи за IV частиною повісті-есе Романа Горака
Учень 1. У березні 1885 року в Києві Франко знайомиться з Ольгою
Хоружинською. Це була розвинена і освічена дівчина з демократичними
поглядами, привітна і дотепна. Франко дивився на неї, як на жінку-друга,
товариша та сподвижника в боротьбі. Восени цього ж року він пише Ользі
лист з проханням стати його дружиною. Із листування Ольги та Франка
відомо, що він не кохав її так, як кохав Рошкевич. Ольга це також знала,
але вона любила його і тому погодилась. 16 травня 1886 року в
Павлівській церкві відбувся шлюб І. Франка з О. Хоружинською. Нареченій
було 22 роки, а Франкові 30.
Учень 2. Львів одруження Франка з «малороскою» зустрів неприязно.
Молоді оселилися у « партеровій кам'яниці», де було дві кімнати і кухня.
1887
року у них народжується син Андрій, 1889 — Тарас, 1890 — Петро, 1892 —
дочка Ганна. Сім'я жила дуже бідно. Ольга була вірною дружиною, багато
до-помагала своєму чоловікові у написанні та виданні творів, переживала з
ним радість і горе...
Франко починає писати дисертацію, Ольга з дітьми їде в Нагуєвичі.
Діти хворіють, немає за що жи-ти, але вона справляється з усім.
У
Франка з'являються перші ознаки хронічного поліартриту. Він збирається
працювати у Львівському університеті, але дорога до університету йому
назавжди закрита.
Учень 3. Для Ольги то був крах. їй було важко і фізично, і духовно,
зникли всі надії на краще... Події цих років порушують її психіку.
У
1900 році їй виповнюється 36. її оперували, але невдало, почалися
напади божевілля.
У 1903 році загострюється хвороба Франка — настає параліч рук.
У
1913 році помирає їхній старший син Андрій. Наприкінці наступного року
Франко змушений віддати дружину до закладу божевільних, звідки вона
виходить у 1918 році.
В останні роки життя зустрічалася з Ольгою Рошкевич, Целіною
Зигмунтовською. Жінки згадували минуле і Івана Франка.
17 липня
1941 року її не стало. Похована вона на Личаківському кладовищі поряд із
Франком.
Учитель. Кохання... Воно існує, мабуть, відтоді, як на землі
з'явилася людина. Тема кохання — чистого, благородного почуття — вічна
тема в літературі. Недарма в народі кажуть: «Світ постав з любові».
Трагічна любов Франка завдала страждань його романтичній і вразливій
душі, але й збагатила світову поезію шедеврами інтимної лірики, які
знаходимо у збірці «Зів'яле листя».
Вічна загадка любові, життя люблячого серця, різні відтінки людських
стосунків завжди були в центрі уваги поезії. Скільки чарівних віршів,
що вражають щирістю почуттів і збагачують нашу душу, написано поетами
різних часів і народів. Хто перелічить ті мистецькі шедеври, що створило
людство, оспівуючи любов?
Повідомлення учнів п'ятої групи.
Учень 1. Першим в
історії західноєвропейської літератури письменником, що вустами
ліричного героя не лише розповів світові історію свого кохання, а й
відкрив перед читачем найпотаємніше почуття, став Данте Алігієрі, автор
славетної «Божественної комедії».
У І. Франка, дослідника й перекладача творів великого італійця,
читаємо: «Маючи дев'ять літ, Данте побачив раз на вулиці дівчину, роком
молодшу від нього, в суконці, червоній як кров. У тій хвилі дух життя,
що пробуває в найтайнішій комірці серця, почав тремтіти так сильно, що в
найтихіших пульсах видавався мені страшним». Потім він бачив її часто,
аж одного разу, коли вже мав 18 літ, побачив її одягнену в пребілу
сукню; вона обернула свої очі в його бік і поздоровила чемно з
невимовною ласкавістю...»
Так почалася найвідоміша в світі історія кохання поета до жінки.
Знову читаємо в І. Франка: «Хто була та пані, що першою своєю появою
збудила в серці 9-літнього хлопця таку могутню пристрасть і зробилася
провідною звіздою цілого |
