Мета: знати основні відомості про поета та його
пісні; виразно і вдумливо читати поезії; вміти визначати і коментувати
основні мотиви, роль художніх засобів, символічність образів; набувати
навички аргументовано висловлювати власні роздуми; виховувати повагу до
жінки-матері, до материнства; формувати морально-естетичні цінності
школярів, розвивати естетичний смак.
Обладнання: портрет Андрія Малишка, його твори, підручник,
відеофільми «Андрій Малишко», «Крила любові».
Основний зміст
уроку
I. Оголошення теми, мети, завдань уроку
II.
Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
Вступне слово вчителя. У Андрія Малишка було улюблене дерево, що
прикрашає український степ. В ботаніці воно іменується кленом
платановидним, а на Вкраїні народ називає його красивим словом «явір».
Явір огортає своєю говірливою кроною не лише широкі шляхи і схили, але й
старовинні народні думи. Бджоли беруть від нього мед, а люди — пісні.
Дорога під яворами — це дорога народного життя, сповнена духовної
величі і нев'янучої краси. І одну із своїх останніх книжок Малишко так і
назвав: «Дорога під яворами».
Леонід Вишеславський: «Книжка ця —
приклад поетичного пізнання життя, сутність якого не речі, не явища
самі по собі, а той слід, що вони лишають в людській душі. В світі,
створеному поетом, зоря зодягає «сап'янові чобітки», і вітер лоскоче по
руці «колосками жита зеленого».
Це був перший шлях у житті поета. Він починався в Обухові, на
Київщині, із пагористого кутка і слався до батьківського наділу за
далекою околицею, в полі, а там — аж на берег Дніпра, до пристані. Цією
дорогою під яворами возили малого Андрійка на сіножать, нею він вирушав у
Київ. І багато разів повертався сюди юнаком із великого міста на рідне
обійстя.
Мати Андрія Малишка, Ївга Базилиха, часто ходила босоніж саджати,
полоти та збирати врожай. Вона так звикла до землі, що й гостюючи у
столиці, в сина, носила взуття за плечима, роззутою ходила київськими
тротуарами. Знав степовий путівець і батько — справдешній швець-віртуоз
Самійло Микитович. Йому доводилося косити в тій стороні молоді трави й
осінню отаву, а то й пішки прямувати з товаром на баржу, щоб спродатись
на базарі. Виготовлені ним «чорнобривці» — дівочі чобітки з фарбованої
шкуратини, швидко розкуповували люди, й він, за годину-другу, чимчикував
додому напідпитку з могорича.
Андрій Самійлович ніколи не забував цієї «сивої» й «чорної» стежини і
свою «книгу життя» назвав «Дорогою під яворами». Адже дім і цей шлях
додому були не тільки символами «малої батьківщини», а й синівським
причастям до рідного краю, рідного народу, матері-України.
Ці рядки народились у нього з самісінького серця — з бентежності,
болю і туги.
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова
моя мрійнице; крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою
силу і ніжність
до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла.
Юні
літературознавці демонструють портрети батьків Андрія Малишка та
зачитують спогади друзів поета про них.
1. «Батько Андрія
Самійло Микитович, по-народному мудрий чоловік, високий, ставний, з
розкішними вусами, спостерігає синове життя і бачить: бути поетом не так
легко. В хвилини, коли синові дуже важко, скаже: «Ні, вже краще чоботи
шити!» — і жартома розповість, як колись побив на синові свій
чоботарський ретяг, щоб відвадити його від науки. Але не допомогло.
Увечері, коли до Андрія Самійловича заходять по-сусідському
Олександр Копиленко, Максим Рильський, Володимир Сосюра, а іноді загляне
на вогник і Остап Вишня, батько, привітавши гостей, непомітно виходить в
сусідню кімнату. А мати, в українському строї, в традиційному очіпку,
порається біля столу, пригощає.
Коли вже, здається, про все переговорено, Максим Тадейович сідає до
рояля і впівголоса починає пригадувати пісні свого дитинства. Затягне
щось своє і Ївга Остапівна.
— Ану, хто кого переспіває,— це
вже Остап Вишня. Починається своєрідне змагання. По закінченні вечора
Максим Тадейович підходить до Ївги Остапівни і, поцілувавши руку, каже:
— Спасибі вам, мамо... ви мене переспівали.
Цілує їй руку
і Олександр Копиленко, а потім, хитро примруживши одне око, запитує:
—
А чого ото ви, Ївго Остапівно, ходите по Києву босі?
— А
щоб краще відчувати рідну землю,— відповідає лагідно.
— Оце сказали! — захоплено вигукує Копиленко. — Жоден поет
такого не придумає.»
Любов Забашта «Сторінки життя»
2.
«Як живу бачу я свою матір Ївгу Базилиху, — згадував поет, — сині,
задумливі й повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля
куделі, вона співала тихенько і протяжно... Співала мати про ту журавку,
що залишилася з малими дітьми, про вдовину ниву, незасіяну, незорану, і
про чаєчку небогу «при битій дорозі», про зелений явір, що у воду
нахилився, — і в цьому широкому світі пісень і дум, в картинах людського
буття, героїчних і печальних, як сльоза; гарячих і буйних, як огонь
пастушого багаття, — оживало, билось, щеміло й тішилось моє маленьке
дитяче серце».
Бувало мати, Ївга Базилиха —
До неї й досі спогадом лечу, —
В
зимовий вечір заспіває стиха
І доведе малого до плачу.
Сама
розкриє душу материнську,
І щиру пісню переллє сама,
І перемріє, погойда колиску
Ідо вервечок руку підійма.
«Материнська»
Перегляд
відеофільму, створеного за «Піснею про рушник» (3 хв.).
Лине
мелодія «Пісні про рушник»
Материнське серце. Чи є у світі щось
ніжніше за нього? Завжди лагідне і добре і завжди стривожене за долю
своїх дітей. Воно відчуває щастя і біду, радість і печаль, і кожної миті
ладне летіти за тисячі кілометрів до своєї дитини.
Материнська любов дарує людині крила. Не раз вона оспівана в піснях,
віршах, легендах. Та кожен митець знаходить свої слова, щоб подякувати
матері за життя і за любов. Знайшов їх і Андрій Малишко. Його «Пісня про
рушник» стала народним гімном усім матерям, які чекають своїх дітей з
далеких і близьких доріг.
Голос за кадром читає «Пісню про рушник».
Дитинство минає
швидко, але дитяча любов до матері завжди гріє наше серце, роблячи його
чутливішим, а життя — насиченішим. Не важливо, чи далеко ви від
батьківської хати, чи близько, чи жива мама, чи її вже нема...
Аналіз поезії за питаннями:
• Чи можемо ми цей твір
вважати автобіографічним? Чому?
Теорія літератури (повторення)
Автобіографічний
твір — це твір, у якому автор використовує події свого особистого життя
як вихідний матеріал, опрацьований ним.
• Які спільні для фільму і поезії образи чи символи ви
помітили?
Теорія літератури (повторення)
Символи — предмет
або слово, яке умовно виражає суть певного явища (хліб-сіль — символ
гостинності).
• Що можуть символізувати стежина, осінь, дощ?
• Чи
можна рушник вважати символом? Доведіть свою думку.
Вчитель.
Образність пісні тримається на вишиваному українському рушникові, нашому
оберегові, з яким у нас пов'язано все — від народження до останнього
шляху. Рушниками перев'язували молодих, а коли у них син виростав, ішов у
життєву дорогу — чи то добру, а чи й лиху, воєнну, — то ніс із собою
вишиваний рушник, і, нарешті, — «рушниками, що надбала, спусти мене в
яму». Тому й говорить поет, що на ньому оживає все знайоме до болю, все
життя: і пройдене, й те, яке ще треба прожити. (До речі, сам автор,
Андрій Самійлович, вірив у те, що в буремні роки війни він вижив після
важкого поранення тільки завдяки вишитому рушникові, з яким провела його
мати на фронт).
• Яка пора року зображена у фільмі? Чому автори відзняли
осінній пейзаж?
Теорія літератури (повторення)
Пейзаж —
опис, картина природи, у якій розгортається дія.
• Які
настрої переважають у творі? Чому?
• Що, на вашу думку, відчуває автор?
• Над чим
замислились ви?
• Якими словами поет говорить про матір?
(Рідна,
незрадлива, ласкава, засмучена, хороша, очі блакитні, вірна, любляча.)
• Як поет згадує своє дитинство?
• Як саме у вірші
показано прикмети весняного ранку?
• Які образи постають
перед нами?
(Зелені луги, солов'їні гаї, росяниста доріжка,
шелест трав, щебетання дібров.)
• Створіть уявний пейзаж села, яке оспівує Малишко?
•
Які художні засоби виразності ви помітили в тексті пісні? Що взято із
усної народної творчості?
• Знайдіть у тексті синоніми,
повтори, епітети,
• Чи можемо ми створити кольорову гаму вірша?
( Колір
ранкової зорі, цвіт росянистої доріжки, зелені луги, блакить очей.)
А
звукову?
(Спів солов'їв, тихий шелест трав, щебетання.)
• Як би ви прокоментували свої спостереження?
Вчитель.
Малишко не просто шукав «особливі» слова для своїх віршів, а насамперед
він мислив образами, а «епітети» використовував ощадно, обережно й
рідко; можна сказати, обминав їх, тримаючи у своєму творчому арсеналі
хіба що свій, виважений і осердечении, «постійний» епітет. У нього
прикметник «сивий» спалахує цілим перецвітом душевних кольорів; це — і
сива дорога, і сива хмара, і сива мати, і сива трава, і сива чайка, і
сива печаль...
• Які відчуття виникають у вас після прослуховування пісні?
•
Прокоментуйте своє ставлення до ліричного героя і подій.
Учень-«літературознавець».
Так, образ матері — це один із центральних у творчості поета. Не можу
не назвати збірок, у яких поет уславлює рідну неньку: «Дружба» (1935
р.); «Мама»; «Батьківщина» (1936 p.); «Напишу листа»; «Лірика» (1938
р.); «Мати», «Материнська»; «Листи червоноармійця Опанаса Байди» (1940
p.); «Мати моя, мати дорога»; «Битва» (1943 p.); «Не плачте, мамо, не
треба»; «Що записано мною» (1956 p.); «Мамо, я хочу поговорити з Вами»;
«Дорога під яворами» (1964 p.); «Мати», «Сиділа мати, наче груша дика»;
«Серпень душі моєї» (1970 p.); «Мати моя полотна наткала» (1970 p.). А
взагалі, майже у кожен четвертий твір поет уводить образ матері. Та
апофеозом його творів про матір є вірш «Рідна мати моя» («Пісня про
рушник»), яка, окрилена чарівною мелодією Платона Майбороди, набула
великої популярності, стала народною піснею. Це — гідний пам'ятник
Матері вкраїнській, який вдячний син звів на віки вічні. Ця пісня
глибоконаціональна, її не можна перекласти іншою мовою, хоча вона й
перекладена на 35 мов, але найкраще вона звучить українською.
Теорія літератури (повторення)
Ліричний герой — образ поета
(його ліричне «я»), чиї переживання, думки та почуття відображено в
ліричному творі.
• Чи вдалося авторові музики, на вашу
думку, створити мелодію, суголосну тексту поезії?
Вчитель. Сам поет так згадуватиме історію написання цієї пісні:
«Спершу
Платон Майборода відчув музику й на-мугикав мені «рибу»; та мелодія
чомусь озвалася голосом моєї матері, Коли вона наспівувала, то,
здавалося, «бриніли» й ці ноти. І в моїй уяві раптом вималювалася моя
рідна мати, її постать край шляху за Обуховим... Не знаю, чи, може, то
була і Платонова ненька; принаймні так переконував колись він мене... А
то, було, хтось надіслав мені листа з освідченням, що й до нього прийшла
з цієї пісні його мати... Але ж, поет крадькома усміхнувсь своїми
«монгольськими» очима, — дозвольте все-таки заявити про своє авторство
не лише слів «Рушничка», а й створеного мною образу моєї рідної
матері...»
Перегляд відеофільму про П. Майбороду (3 хв). Звучить попурі
мелодій Платона Майбороди.
• Як народжується пісня і з яких
глибин серця проростає мелодія і зливається з насиченим поетичним словом
і як, нарешті, починає звучати в людському голосі?
За своє творче життя композитор Платон Майборода написав близько ста
пісень, але щоразу момент створення пісні був схожим на диво. Це, як
джерело, яке раптом пробиває землю і починає дзюркотіти легко і вільно.
«Я знав, що на світі був Бетховен з «Героїчною симфонією» та Глінка з
«Русланом і Людмилою». Оце й була вся моя освіта. Та ще величезне,
неймовірне бажання стати музикантом» (Платон Майборода).
Вчитель.
З Платоном Іларіоновичем вони створили 30 пісень. Серед них «Київський
вальс», «Ми підем, де трави похилі...», «Гаї шумлять біля потоку»,
«Журавлі», «Ти, моя вірна любов», «Стежина», «Білі каштани»,
«Колискова», «Пролягла доріженька» та багато інших, які супроводжували,
супроводжують і, я впевнена, будуть супроводжувати молодість цілих
поколінь.
III. Оцінювання учнів
IV. Домашнє завдання.
Вивчити напам'ять
«Пісню про рушник» Виразно читати вірш
«Приходять предки, добрі і нехитрі...» |
