Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю драма­турга, зацікавити ними, спонукати до читан­ня; розвивати навички сприйняття інформа­ції на слух, виділення головного, висловлення оціночних суджень про життєві та літературні явища; виховувати прагнення до самопізнання та самовдосконалення, любов до літератури.

Обладнання: портрет письменника, видання творів, ілюстра­ції до біографії, відеоматеріали (фрагменти ви­став за творами письменника).

Теорія літератури: жанри драматичних творів.

ХІД УРОКУ

І.   АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Аналіз контрольної роботи.

II.   ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

1. Слово вчителя.

Сьогодні наша розмова стосуватиметься українського театру і його творців. Що таке театр для громадян другої половини XIX століття? Чи не єдине публічне дійство, зібрання, де можна на людей подивитися й себе показати, культурний осередок, де душа підноситься й очищається під впливом чарівного мисте­цтва.

Тож зрозуміла висока роль талановитого драматурга, яким є Іван Карпенко-Карий. Іван Франко сказав, що він «був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша літера­тура ».

2. Евристична бесіда.

— Пригадайте, що таке драма як один із родів літератури, на які жанри поділяється. (Драма — один із трьох родів художньої літератури (поряд з епосом і лірикою), у якому явища життя роз­криваються через самовиявлення дійових осіб, їхні вчинки та розмови. Драматичні твори призначені для сценічного втілення. Основні жанри: трагедія, комедія, драма, трагікомедія, інтерме­дія, водевіль.)

— Які драматичні твори ми вивчали раніше, яке враження вони на вас справили? (Драму І. Котляревського «Наталка Пол­тавка», народну драматургію, драму Т. Шевченка «Назар Стодо-ля»; драматургія в порівнянні з прозою та віршами більш дина­мічна, напружена та емоційна, в ній менше описів.)

IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕ­РІАЛУ

1.  Міні-лекція вчителя з елементами бесіди.

Справжнє прізвище І. Карпенка-Карого — Тобілевич. Кар­пенко — син Карпа, отже, ця частина псевдоніма зрозуміла. А от Карий? Можливо, хтось згадає з якого твору цей персонаж? Так, це товариш Назара Стодолі, Гнат Карий, козак, улюблений герой письменника із драми Т. Шевченка «Назар Стодоля». До речі, й дітей своїх Іван Карпович назвав Назаром та Галею, так полюби­лася йому ця п'єса.

Сім'я Тобілевичів дала Україні трьох братів і сестру — тала­новитих акторів, театральних діячів. Найвідоміший серед них — драматург Іван Карпенко-Карий.

Народився він у селі Арсенівка Бобринецького повіту на Хер­сонщині, в сім'ї управителя поміщицького маєтку. Мати була крі­пачкою. Батько Івана її викупив на волю й одружився.

Дружина письменника розповідає, що його батько й мати «знали напам'ять багато віршів Шевченка, пісень, були першими вчителями своїх дітей». Мати, Євдокія Зіновіївна, ще дівчиною не раз бачила вистави «Наталки Полтавки» у виконанні мандрівних артистів і потім захоплено розповідала про них дітям, викликаю­чи в тих інтерес до театру.

Якось Іван Карпенко-Карий згадував: «На початку 50-х років, я дуже добре пам'ятаю, що гості, які бували у мого батька, наспі­вували "Віють вітри...", "Видно шляхи полтавськії", "Петруся" і часто цитували фрази Шельменка і Возного, а матуся моя, яка не вміла читати, знала напам'ять "Наталку Полтавку" — скільки ж разів вона її бачила на сцені!»

В одинадцять років Іван Тобілевич вступив до Бобринецької повітової школи, яку закінчив через три роки. На цьому його офіційна освіта закінчилася через брак коштів. Довелося йому в 14 іти працювати писарчуком, потім канцеляристом.

— А хто ще з відомих письменників усе життя працював у канцелярії? (Панас Мирний.)

У Бобринці діяв аматорський театральний гурток, і молодий Тобілевич активно включався в його роботу.

1865 року повіт був переведений до Єлисаветграда. Туди пере­їхав й Іван Карпович, отримавши підвищення — посаду столона­чальника, а потім секретаря міської поліції. Служба давала засоби до існування, а душа рвалася до театру й літератури.

Незабаром Єлисаветград став театральним осередком, у якому часто виступали різні театральні трупи й аматорський гурток. Улюбленцем публіки був Іван Тобілевич. Він займався також і громадською роботою — писав статті і фейлетони до місцевої преси, брав участь у гуртку різночинної інтелігенції, за що потім, 1883 року, був звільнений зі служби як людина політично небла-гонадійна.

І. Тобілевич вступив до трупи М. П. Старицького й зайнявся нарешті улюбленою справою. Через рік під час гастролей йому раптом наказали виїхати з міста через заборону проживати в Україні та великих містах Росії. Довелося Карпенкові-Карому як політичному засланцеві мешкати в Новочеркаську під пиль­ним «гласним наглядом» поліції — з допитами й обшуками. Щоб заробити на прожиття, він змушений був працювати в куз­ні, у палітурній майстерні. І таємно писати. Тут з'явилися п'єси «Безталанна», «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймич­ка», «Мартин Боруля».

Уже в перших своїх творах І. Карпенко-Карий свідомо уникав шаблонів, прокладав нові шляхи в українському драматичному мистецтві, намагаючись заглибитися «в душу народу». Незважа­ючи на цензурні утиски, деякі п'єси І. Карпенка-Карого почали друкувати и ставити на сцені, и поступово вони завойовували ши­року популярність.

1887 року письменникові дозволили залишити Новочеркаськ і оселитися на хуторі Надія біля Єласаветграда. Повернувся він і на сцену. Спочатку брав участь у трупі брата М. Садовсько-го, а потім разом із другим братом, П. Саксаганським, очолив окреме театральне товариство. Іноді до товариства приєдну­вались Марія Заньковецька, Марко Кропивницький, Микола Садовський, і тоді утворювався «театр корифеїв», який вражав глядачів високою майстерністю виконання на сцені кращих українських творів.

— А хто такі «корифеї»? (Талановиті майстри, основополож­ники, заслужені діячі.)

Сам Карпенко-Карий виконував ролі Возного («Наталка Пол­тавка»), Хоми («Ой не ходи, Грицю...»), діда Мірошника («Най­мичка»), Мартина Борулі зі своєї однойменної п'єси та багатьох інших. Ось що писали в московській газеті «Театральные извес­тия» під час їхніх гастролей:

С его талантом люд московский Теперь знакомится. Ей-ей, Малороссийский он Островский,— Фотограф родины своей. Его перо лишь правдой дышет, И чужд ему совсем шаблон... Он так же славно пьесы пишет, Как и играет славно он!..

Власне розуміння завдань театру драматург вклав в уста одного з героїв своєї п'єси «Суєта»: «В театрі грать повинні тільки справ­жню літературну драму, де страждання душі людської тривожать кам'яні серця, і, кору ледяну на них розбивши, проводять в душу слухача жадання правди, жадання загального добра, а пролитими над чужим горем сльозами убілять його душу паче снігу! Комедію нам дайте, комедію, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками і заставляє людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!.. Служить таким широким ідеалам любо!»

Служінню таким високим ідеалам письменник присвятив усе життя.

Помер він у 1907 році, похований біля хутора Надія, в якому 1969-го був відкритий літературно-меморіальний музей І. Кар-пенка-Карого.

Одружений Карпенко-Карий був з Надією Тарковською, на честь якої й заклав хутір Надія. Мав чотирьох дітей. Рано повдо­вів. Удруге пов'язав своє життя зі співачкою Софією Дітковською, яка зуміла стати не лише дружиною, а й вірним другом. Про само­го Карпенка-Карого написано кілька художніх книг.

— Яким ви уявили собі видатного драматурга, що з його біо­графії видалося вам повчальним?

2. Слово вчителя.

Період кінця XIX — початку XX століття в Україні харак­теризувався швидким розвитком капіталістичних відносин. По­міщицькі маєтки занепадали, а працьовиті, спритні та підпри­ємливі й кмітливі люди, здебільшого із селян, скупали землі, розвивали господарство й швидко багатіли. Часто-густо вони вдавалися до шахрайства, обману, використання праці найманих робітників, яким платили копійки. Подібна доля у героя твору Карпенка-Карого «Сто тисяч» Герасима Калитки, який був просто засліплений жадобою наживи, бажанням скупити якомога більше землі і став жертвою ще більшого шахрая — за п'ять тисяч купив у нього сто тисяч нібито фальшивих карбованців, а насправді — звичайний папір.

Герой повісті «Хазяїн», з якою ми будемо знайомитися, Терен-тій Гаврилович Пузир — володар величезних статків, господар­ства, але заощаджує навіть на дрібницях — своєму одязі, хлібові для наймитів, пожертвах на культурні потреби. Це часто викли­кає сміх, а якщо насправді — сум, адже під тяжким «хазяйським колесом» страждають і навіть гинуть люди; гине через власну ха­зяйновитість і сам господар. Але про це — на наступних уроках, коли прочитаєте твір.

V.   ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

Завдання учням.

• Прокоментуйте відгуки про п'єсу І. Карпенка-Карого «Хазя­їн» І. Франка, П. Саксаганського та самого митця.

І. Карпенко-Карий у своїй комедії «Хазяїн» відтворив «гран­діозну по своїм замислам і по майже бездоганнім обробленню картину великого промисловця і глитая з селян з його могутніми впливами і чисто селянською вдачею... Майстерна драматична техніка надає тій драмі велику сценічну вартість і запевняє їй дов­говічність на сцені».

І. Франко

Тим часом з цензури повернулася комедія Карого «Хазяїн». Пішла чутка, що в п'єсі виведено Терещенка... Одна риса справді нагадувала Терещенка: це сцена з халатом. І от до Карого підіс­лано було якогось чоловіка, що пропонував 30 тисяч за те, щоб п'єсу зняли з репертуару. Звичайно, Карпенко не згодився: його не можна було купити.

...Тип «Хазяїна» був подібний на Терещенка, як і на кожного багатія з Херсонщини. Типів цих Карпенко знав досконало...

П. Саксаганський

«Хазяїн»... зла сатира на чоловічу любов до стяжания, без жодної іншої мети. Стяжания для стяжания!

Я сам бачу, що це найкраща моя комедія...

І. Карпенко-Карий

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Продовжіть речення.

«Такі люди, як І. Карпенко-Карий, на мою думку, ...» «Мене зацікавило (вразило)...»

«Процес капіталізації українського суспільства кінця XIX — початку XX ст., на мій погляд, дуже схожий...»

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знати біографію драматурга, прочитати п'єсу «Хазяїн».