Творчість О.
Стороженка (1806—1874) до шкільного курсу української літератури введена
програмою для 12-річної школи за загальною редакцією Р. Мовчан. У 7
класі пропонується дві години для ознайомлення учнів із короткими
відомостями про автора та його гумористичними творами і вивчення
оповідання «Скарб».
Творча спадщина О. Стороженка знайшла відображення у дослідженнях С
Єфремова, А. Шамрая, П. Хропка, А. Іщука. Однак доробок письменника
залишається недостатньо методично розробленим, що і зумовило написання
даної статті.
Пропоновані програмою кількість годин та обсяг матеріалу доцільно
розподілити так:
на першому уроці дати короткі відомості про
автора та його творчу спадщину; читання оповідання «Скарб», коментування
його, визначення морально-етичних проблем, порушених автором. Домашнє
завдання запропонувати таке: звернути увагу на зображення головного
героя, поміркувати, що таке щастя, яка людина є щасливою;
на другому уроці зосередити роботу над розкриттям гумористичного,
викривального зображення головного героя; дати характеристику скарбу як
узагальненого образу щастя; наголосити на символічному, повчальному
характері оповідання; спонукати учнів формувати власні міркування про
сенс людського буття, щастя людини, її життєві цінності. Домашнє
завдання: написати твір-мініатюру «Що таке щастя?», використовуючи
образи оповідання «Скарб».
Наведемо цікаві біографічні відомості про письменника, якими може
скористатися вчитель, готуючись до першого уроку.
Олекса
Стороженко — «один із кращих малярів нашого минулого, один із щирих
козацьких патріотів...» (Б.Лепкий). Нащадок давнього, відомого ще у XVII
сторіччі, українського роду, Олекса Петрович Стороженко народився 24
листопада 1806 року у селі Лисогори Борзнянського повіту на
Чернігівщині. Дитячі роки минули у селі Великі Будища Зіньківського
повіту на Полтавщині. Із 1824 року, впродовж майже тридцяти років,
перебуваючи на військовій службі, О. Стороженко пройшов шлях від
унтер-офіцера до поручика, а згодом і старшого офіцера. Довелося йому
брати участь і у кількох воєнних кампаніях. У відставку вийшов у 1868
році у чині дійсного штатного радника і останні роки життя провів на
хуторі поблизу міста Бреста, де був повітовим предводителем дворянства і
головою з'їзду мирових суддів.
В один із жовтневих вечорів 1874 року Олекса Стороженко,
повертаючись пізно додому, впав із кладки в холодну воду, пошкодив ногу,
простудився і незабаром, 18 листопада, помер, не доживши шість днів до
свого шістдесят восьмого дня народження.
Ці зовнішні біографічні прикмети цікаві як контраст до творчості
письменника. Від України, від народу українського він був відірваний із
ранньої юності. Та вже у двадцять років виявляв досить велику
зацікавленість життям простого народу, його минулим, записував перекази,
легенди, прислів'я і приказки, мав почуття національної гідності,
уособленням якої для нього було козацтво. Він любив сильних людей, та й
сам був сильним. Уже в поважному віці Стороженко писав у листі до
видавця Василя Білого: «Если ещё и маюсь на свете, то силою, данною мне
при рождении; не ток давно ещё я сгинал двугривенные, разгинал подковы и
носил на гору 10 пудов» [4, 566].
Ім'я Олекси Стороженка з'явилося на літературному обрії у 1857 році:
тоді було надруковано роман «Братья-близнецы» та «Рассказы из
крестьянского быта малороссиян». Україномовні твори О. Стороженко
друкував у журналі «Основа» (1861 — 1862), видавав деякі з них окремими
«метеликами», а в 1863 році вийшла його двотомна збірка «Українські
оповідання». Коло порушених проблем — побут і звичаї селянства, відгомін
слави Запорозької Січі. Саме оповідання про козацтво найбільше
виявляють творчу індивідуальність автора [2,102 ]. Вони позначені
впливом фольклорно-міфологічної образності, наснажені романтичним
пафосом.
Після подання біографічної довідки про письменника на першому уроці
слід обов'язково прочитати оповідання О. Стороженка «Скарб» у класі. Для
кращого розуміння учнями прочитаного текст доцільно поділити на чотири
відносно завершені за змістом частини. Під час читання проводимо
словникову роботу, користуючись посиланнями, примітками, коментарями чи
словниками, до того ж пояснюємо як діалектні, так і застарілі слова. Під
час читання кожної із частин можна проводити невеликі бесіди (два-три
запитання) для уточнення, пояснення і розуміння змісту.
Першу частину виділяємо від початку до слів: «...а наш Павлусь і не
схаменувся, як зоставсь круглим сиротою». У цьому уривку пояснення чи
уточнення потребують такі слова, як похолок (підліток); левада (ділянка
землі з сінокосом, городом, плодовими та іншими деревами); пуцьвірінок
(тут: маленька дитина); лика драти (тяжко карати, бити); юродство (тут;
безглуздий вчинок, неприродна поведінка); дяк (помічник священика під
час богослужіння, псаломщик); опецькуватий (невисокий, але товстий,
незграбний); одутлуватий, одутлий (із розпухлим, набряклим обличчям);
салогуб (товстий губатий чоловік; зневажливо — про різника, торговця,
міщанина); вечорниці ( весняні й осінні зібрання молоді, на яких у будні
влаштовувалися розваги і виконувалася певна робота, а у свята —
гуляння); небога (застаріле — бідолаха, сердега); свита (старовинний
довгополий верхній одяг з домотканого грубого полотна).
Бесіду за змістом першої частини можна провести орієнтовно за такими
питаннями:
1. Як жила родина?
2. Яким виріс
Павлусь?
3. Що мати вважала щастям?
Другу частину
виділяємо від слів: «Що з ним сталось?» до «Засміються парубки та й
підуть від його».
Словникова робота:
Талан (доля, щастя); лавка (крамниця);
ялова, (безплідна, яка не має приплоду); хура (віз); колодка (деревина з
видовбаною серединою, вживана для різних господарських потреб — як
човен, посуд для напування худоби, вулик тощо); неборак (бідолаха);
царина (пасовище, вигін).
Орієнтовні питання для бесіди:
1. Як жив Павлусь без
батьків?
2. Чи був він щасливим?
3. У чому
виявлялося для нього щастя?
Третю частину слід виділити від слів:
«Раз на зелені свята зібралося парубоцтво шукати скарба» до слів «Спав,
спав, аж поки навіки не заснув».
Словникова робота:
Зелені свята (Трійця, клечальна неділя);
заступ (залізна лопата для земляних робіт); шолудивий (облізлии, лисий,
нікчемний, огидний); хорт (мисливська собака); поміст (поверхня з дощок,
покладена на якусь основу, підлога); дукат (срібна або золота монета).
Орієнтовні питання для бесіди:
1. Навіщо парубки хотіли
взяти з собою Павла?
2. Як пожартували хлопці з Павла Лежня?
3.
Чи правий, на вашу думку, наймит у питанні розподілу скарбу?
Четверта частина — від слів: «Що таке на світі щастя...» до кінця
оповідання — не потребує словникової роботи. Вона є найважливішою для
обговорення на наступному уроці проблеми щастя.
Прочитавши
оповідання «Скарб», учні зможуть визначити морально-етичні проблеми,
порушені автором, і навести відповідні приклади, як-от:
— проблема лінощів (образ Павла);
— проблема
працьовитості (образ наймита);
— проблема батьків і дітей (
образи матері, батька і Павла);
— проблема щастя (бачення
щастя матір'ю, Пав-лом, парубками, символічний образ скарбу).
Обміркувавши вдома ці проблеми та образи, на другому уроці учні
обговорять викривальне зображення головного героя.
Під час
читання твору учні, безперечно, звернуть увагу на мову художнього твору,
на специфічну лексику, дібрану автором для характеристики Павла.
Доцільно дати завдання вдома знайти відповідні цитати. Наприклад: «Так
його вигнало та розперло, та-кий став гладкий та опецькуватий! Пика
широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у
панночки» [3,34]; «... Павлусь за ввесь день і пари з рота не пустить;
хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко
вимовити» /3,36] та ін.
Учні мають звернути увагу, що письменник викриває вади головного
героя, але його гумор не злісний, а доброзичливий. Зокрема, це
виявляється у вживанні слів з пестливими суфіксами (маненька дитина,
годовичок, Павлусь). Завдяки такому зображенню учні усвідомлюють головну
ідею, висловлену автором: «Хвалить шинкар п'яницю, а дочки своєї за
його не віддасть! Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути
Павлусем» [3,39].
Нагадаємо, гумор (за літературознавчим словни-ком-довідником Р.
Гром'яка, Ю. Коваліва) — різновид комічного, відображення смішного в
життєвих явищах і людських характерах. Гумор не заперечує об'єкта
висміювання, а піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом
позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини.
Схарактеризувавши образ головного героя, проводимо бесіду про щастя,
приміром, за такими питаннями:
1. Що таке щастя?
2.
Яка людина є щасливою, а яка нещасною?
3. Чи щасливий
Павлусь?
4. Схарактеризуйте скарб як образ щастя.
5. Чи є
людина сама творцем свого щастя?
Семикласники по-різному
пояснюватимуть, що таке щастя, але всі думки можна звести до того, що
щастя — це стан, почуття найвищого задоволення. Учні самостійно зможуть
дійти висновку щодо щастя Павла: він щасливий по-своєму, але ніхто не
захотів би бути на його місці. Щастя слід відчувати не тільки від
задоволення власного «я», а від того, що ти зробив корисного для людей,
яке твоє місце в житті. Так учні усвідомлюють повчальність оповідання
«Скарб» 0. Стороженка.
Підсумовуючи урок, учитель наголошує, що О. Стороженко, художньо
відтворюючи дійсність, зумів розкрити багатство українського слова,
показати розмаїтість відтінків народного гумору, чари народної
фантастики, що надало його творчості самобутнього індивідуального стилю.
Хоча, за спостереженням С Єфремова, Стороженко був міцно пов'язаний із
попередньою літературною традицією, все ж цей «неабиякий знавець
народної мови, якою вмів орудувати по-мистецькому» [1, 402], сприяв
розвитку українського письменства в нову історичну добу.
Уведення до шкільного курсу української літератури оповідання
«Скарб» О. Стороженка є важливим насамперед з погляду морально-етичного,
трудового виховання і духовного збагачення школярів.
|
