Мета: сформувати в учнів поняття про конспект як один із видів самостійної роботи з літературою; ознайомити з його видами, алгоритмом роботи над складанням конспекту науково-навчального тексту; розвивати вміння критично осмислювати прочитане, виділяти в ньому головне, ділити висловлювання на логіко-смислові частини, складати план, використовувати різні способи конспектування тощо.

Тип уроку:    урок розвитку комунікативних умінь.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Ознайомлення восьмикласників з темою, метою й завданнями уроку

III. Розвиток пізнавальної активності учнів у процесі виконання практичних завдань

Робота з текстом

► Прочитати уважно текст. Довести належність висловлювання до науково-навчального підстилю мовлення.

ПРИКРАСИ МОВЛЕННЯ

Стилістика одержала свою назву від латинського слова stilus. Так у римлян, які писали чорнові тексти на покритих шаром воску де­рев'яних дощечках, називався інструмент для писання. Гострим кін­цем писали, а тупим кінцем можна було виправляти текст, стираю­чи написане. З цією особливістю писання було пов'язане прислів'я: «Часто перевертай стиль!», тобто старанно виправляй написане, на­магайся якнайкраще виразити словами свою думку.

За середніх віків західноєвропейські філологи вирішили, що сло­во stilus зв'язане з грецьким словом stylos — «колона» і стали писати його як style.

Можна сказати, що стилістика — це наука в основі своїй лінгвістич­на, мовознавча. її завдання — дослідження дії мовних знаків на почуття тих, що розмовляють даною мовою, і вивчення різних засобів словес­ного вираження думок. Завданням стилістики є вивчення експресивної та імпресивної функції мови. Нагадаймо, що імпресивна функція — це прагнення відправника своєю промовою викликати певну реакцію одер­жувача. Навпаки, експресивна функція — це ненавмисне повідомлення відправника одержувачеві про себе самого. У стилістиці визначаються стилі, тобто засоби вираження почуттів та переживань, що використо­вуються в людській мові, стилі авторів літературних творів, стилі літе­ратурних жанрів, тобто різних видів літературних творів, стилі різних епох в історії літератури, різні стилі загальнонародної мови.

До кінця XIX століття мовознавці, які вивчали стилі, займалися переважно встановленням основних понять стилістики й описували тропи і фігури, тобто звороти мовлення, що мали алегоричний чи інакомовний зміст. На початку XX століття стилістику як окрему на­уку опрацював французький дослідник Шарль Баллі. Він визначив стилістику як вивчення вираження людських почуттів мовними за­собами і вплив мовних засобів на людські почуття. Тепер стали роз­різнювати лінгвістичну стилістику (лінгвостилістику і літературознав­чу стилістику). Треба сказати, що це протиставлення двох стилістик має умовний характер: до галузі лінгвостилістики належить вивчення мови різних шарів суспільства, особливостей мовлення представників різних професій, а літературознавча стилістика скерована на вивчен­ня стилів авторів художніх творів — прозаїків і поетів.

Різні стилі мовлення спостерігаються в усіх розвинених мовах світу, зокрема в усіх тих, що мають свою літературу, свою літератур­ну традицію. Ту саму думку можна виразити в різних стилях, напри­клад, «Сьогодні гарна погода» (нейтральне значення), «Ну і чудова ж сьогодні погода!» (емоційне значення), «Ох! Яка незрівнянно пречудесна сьогодні погода! (гіперболічне значення).

Можливість виразити ту саму думку різними засобами становить багатство мов. Для представників логіки воно є байдужим, а для мо­вознавців є предметом вивчення.

Установлення особливостей усіх можливих стилістичних різно­видів (варіантів) висловлювань через відмінності граматичної будови мов є нездійсненним завданням.

Давньогрецькі філологи, а слідом за ними і римські, запропо­нували класифікацію стилістичних зворотів для своїх мов, а від них одержали в спадщину цю класифікацію середньовічні й нові євро­пейські філологи. Згідно з цією класифікацією звороти поділяють­ся на:

1) фігури слів;

2) фігури розташування слів;

3) фігури думок (За А. Білецьким).

► Визначити тему й основну думку прочитаного тексту. З'ясувати, що виражає заголовок.

► Виділити мікротеми висловлювання. Скласти план. Стисло пере­казати кожен пункт плану.

Робота із частково заповненою схемою

► Розглянути схему (на дошці). Назвати основні види конспекту. Сформулюва­ти за аналогією до текстуального й вільного конспекту визначен­ня змішаного.

 ► Яка основна функція конспекту?

► Чи часто доводиться вам складати конспекти?

Відновлення алгоритму роботи над складанням конспекту

► Об'єднавшись у міні-групи, розташувати подані мисленневі опе­рації у відповідній послідовності, відтворивши таким чином ал­горитм роботи над складанням конспекту.

АЛГОРИТМ роботи над складанням конспекту

1. Установити зв'язок між окремими положеннями висловлювання

2. Скласти план

3. Подумати, які місця доцільно процитувати

4. Уважно прочитати текст

5. Оформлюючи власне конспект, виділяти ключові слова чи фрази різними способами (підкресленням, умовними знаками на полях та ін.)

6. Виділити головне в прочитаному

IV. Самостійне складання конспекту науково-навчального тексту

► Прочитати мовчки текст. Визначити його стильову належність. Дослідити, що виражає заголовок: тему чи основну думку. З'ясу­вати, які терміни вжито в тексті. Сформулювати їх визначення.

ДВОМОВНІСТЬ І КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ

У багатьох суспільствах окремі люди, певні соціальні верстви або й цілі народи у щоденному спілкуванні користуються двома мовами, переходячи з однієї на іншу залежно від комунікативної ситуації. Та­ке явище називають двомовністю, або білінгвізмом (лат. bі, bis — «дві­чі», lingua — «мова»).

Співвикористовувані мови ніколи не бувають симетричними, а дво­мовні комуніканти (білінгви) ніколи не володіють обома мовами од­наково. На цій основі розрізняють першу мову — основну в мисленні й спілкуванні та другу — використовувану рідше або тільки в спеціаль­них сферах, наприклад, у науковій діяльності, офіційному спілкуван­ні, контактах з людьми, для яких ця мова рідна тощо. Тому в Україні є українсько-російська й російсько-українська двомовність. Представ­ники національних меншин України: євреї, угорці, молдавани, крим­ські татари тощо, крім рідної, часто вживають українську й російську мови. Таке явище називається багатомовністю.

Двомовність, а точніше, недостатнє володіння однією або й двома (трьома) співвикористовуваними мовами є основною причиною пору­шення культури, а часом і етикетності мовлення. Досконале оволодін­ня другою (третьою) мовою неможливе без акультурації — глибокого засвоєння культури (цивілізації), яка створюється й обслуговується цією мовою.

Перехід у процесі спілкування з однієї мови на іншу має назву пе­ремикання коду. Це складний процес: мовцеві потрібно «ввімкнути» психічні механізми, які регулюють вимовляння звуків, наголошування слів, інтонування фраз, не кажучи вже про слово- і формовживання, поєднання слів, побудову висловлень. Тому дуже часто перемикання коду буває неповним, наприклад, лексика і граматика у мовця укра­їнська, а фонетика російська. У такому разі кажуть, що людина гово­рить з російським акцентом. Трапляється, що і лексика, і граматика в українському мовленні частково російська. Таке мовлення є суміще­ним, змішаним — українсько-російським або російсько-українським. В Україні воно іменується суржиком (у прямому значенні суржик — це назва суміші жита і пшениці, ячменю і вівса тощо).

Ставлення культурних, освічених людей до суржика негативне. Треба намагатися говорити чистою мовою, не допускати інтерференції, тобто проникнення елементів однієї мови у мовлення іншої. А цьо­го неможливо досягти без свідомого розрізнення елементів двох мов, а особливо без стійких умінь і навичок використання їх у мовленні. Люди сприймають кожного з нас насамперед через наше мовлення, нашу спілкувальну поведінку. Тому треба, як закликав Максим Риль­ський, «заглядати у словник», користуватися довідниками і посібни­ками, аналізувати своє і чуже мовлення (Я. Радевич-Винницький).

► Скласти план прочитаного тексту. Скориставшись відновленим алгоритмом, оформити конспект, зазначивши паспортні дані тек­сту (його автора, назву, а також назву журналу, газети чи книги, в якій він надрукований).

V. Підсумок уроку

VI. Домашнє завдання

Підготувати усний стислий переказ науково-навчального тексту, опрацьованого на уроці.