Мета: допомогти учням з'ясувати суть конфлікту, вті­леного в художньому творі, розкрити підтекст драми; розвивати навички спостереження над текстом драматичної поеми, вміння виділяти головне й деталі, висловлювати власні суджен­ня, проводити аналогії; виховувати прагнення до збагачення й розвитку духовності, естетич­ний смак.

Обладнання: портрет письменниці, видання твору, ілюстра­ції до нього.

Теорія літератури: конфлікт у художньому творі, образи-символи.

- ХІД УРОКУ -

I. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Вступне слово вчителя.

«"Лісова пісня" — діамантовий вінець Лесі Українки»,— пи­сав М. Рильський. Можна це вважати (або не вважати) поетичним перебільшенням, але безперечним є те, що поетеса порушила не одну з вічних проблем, які хвилювали й хвилюватимуть людство: проблему кохання, конфлікту між мрією та дійсністю, світлими пориваннями душі й сірою буденністю, волею та духовним раб­ством. Як це бачить Леся Українка та нинішнє покоління — да­вайте з'ясуємо на сьогоднішньому уроці.

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

III. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕ­РІАЛУ

1.  Переказ тексту.

(Учні переказують І та II дії драматичної поеми «Лісова пісня».)

2. Словникова робота за питаннями учнів, обмін враженнями.

3. Повідомлення учнів.

(Учні за народними уявленнями розповідають про міфологіч­них істот, згаданих у драматичній поемі.)

Мавка. У тлумачному словнику читаємо:

1. Казкова лісова істота.

2. (рідко) Те саме, що русалка; водяна німфа. Подібне тлу­мачення знаходимо і в енциклопедичному словнику: «Мавка — це казкова лісова істота; русалка».

На думку О. Потебні, мавки — душі нехрещених дітей. У росій­ській мові мавка — це (згідно із забобонним уявленням) душа дів­чини, що померла до хрещення. Етимологію цього слова М. Фас-мер виводить з видозміненої деетимологізованої форми навка «мавка», зближеної з основами малий (мавкати), нявкати та ін. Можливо, це пояснення має певний сенс, якщо уявити, що Лесина Мавка по-дитячому наївна, нерішуча в діях, не вміє боротися за своє щастя й кохання.

Найвдаліше тлумачення значення цієї міфічної істоти, на наш погляд, знаходимо в словнику Б. Грінченка, де зазначено: «Мавка (навка) — дитя жіночої статі, яке вмирало нехрещеним і перетво­рювалося в русалку». У «Лісовій пісні» ця міфічна істота виступає в ролі лісової русалки, яку поетеса називає Мавка.

Русалка. За народними повір'ями, це казкова водяна істота в образі гарної і вродливої дівчини, з довгими розпущеними коса­ми й риб'ячим хвостом; водяна німфа. Лісова русалка — те саме, що мавка.

Етимологічний словник російської мови слово русалка вважає похідним від давньоруського «русалия» — «язичеське свято вес­ни», «неділя святих отців перед Трійцею», «ігрища в це свято». Хоч дехто з науковців вважає, що спочатку русалія означало «свято роз», а ще інші пов'язують його зі словом «русло». У драмі-феєрії Русалка не ототожнюється з Мавкою. Крім того, є Русалка Водяна і Русалка Польова. А ось як змальовано образ Русалки Водяної: «Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно скла­даючи долоні. На ній два вінки — один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок». А тепер порівняймо Русалку Польову: «З жита раптом виринає Русалка Польова; зелена одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на голові синій вінок з волошок, у волоссі заплутались рожеві квіти з куко­лю, ромен, березка». Водяна Русалка пильнує водяні простори, а Польова — все польове багатство. Бувають не тільки водяні, а й лісові, польові, гірські та інші русалки.

Водяник. За народними переказами, це злий дух (зображу­ваний у фольклорі як дід із сивою бородою), що живе в річках, озерах та болотах і завдає людям нещастя, злидні тощо. У «Лі­совій пісні» Леся Українка змальовує цей образ так: «Виринає посеред озера. Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньо­му — барви мулу, на голові корона із скойок. Голос глухий, але дужий». За характером і діями Лесин Водяник швидше нагадує домовика — охоронця домівки й майна. А Водяник — це володар водяного царства. У «Лісовій пісні» він добрий. Русалка називає його татом, татусем. А звертаючись до Русалки, Водяник гово­рить: «Ну, розчеши, я сам люблю порядок... Ти поправ латаття, щоб рівненько розстелилось, та килим з ряски позшивай гарнень­ко, що той порвав пройдисвіт». Якщо потрібно, він може присо­ромити. Наприклад, роблячи зауваження Русалці, він говорить: «Стидайся, дочко! Водяній царівні танки заводити з чужинцем!» На що вона йому відповідає: «Він, батьку, не чужий. Ти не пізнав? Се ж "Той, що греблі рве!"».

Лісовик. Це також міфічна істота, яка, за уявленнями ба­гатьох народів, жила в лісі. Різні народи уявляли лісовика по-різному. Наприклад, слов'яни вірили, що в кожному лісі був свій лісовик, від якого залежала вдача чи невдача на полюванні. Іноді Лісовик виступає в образі дідуся не із сивою, а із зеленою бородою: «Очі [молодого хлопця] світилися таким тихим, таким мрійним світом, неначе вони ще й теперечки бачили лісовиків з зеленими бородами» (І. Нечуй-Левицький).

У «Лісовій пісні» Лісовик — це малий бородатий дідок, мет­кий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барвів кори, у волохатій шапці з куниці. Звертаючись до Русалки, він говорить: «Ось тута мають хижу будувати,— я й то не бороню, аби не брали сирого дерева». Цю заповідь Лісовика знають усі лісові істоти.

Потерча (Потерчата). За народними віруваннями, потерча — це дитина, яка вмерла нехрещеною. Іноді потерчат ототожнюють з русалками. Лесині Потерчата — це двоє маленьких бліденьких діток у біленьких сорочечках, які виринають з-поміж латаття. Русалка притуляє Потерчат до себе і, показуючи вдалечінь на білу постать Лукаша, що мріє в мороці поміж кущами, шепоче: «Ди­віться, он отой, що там блукає, такий, як батько ваш, що вас по­кинув, що вашу ненечку занапастив. Йому не треба жити». Отож можна зробити висновок, що Потерчата — це позашлюбні малень­кі діти (байстрята), які вмирали нехрещеними. їхня смерть яко­юсь мірою зменшувала ганьбу матері-покритки.

У російській мові побутує форма потерчук. Потерчук — це дити­на, яка вмирала не своєю смертю. Етимологія цього слова, на наш погляд, досить прозора. Потерча (рос. потерчук), очевидно, можна пов'язати з давньоруським (по)терять, українське «втратити».

Перелесник. У драмі-феєрії це гарний хлопець у червоній оде­жі, з червонястим, буйно розвіяним волоссям, із чорними брова­ми і блискучими очима. У словнику Б. Грінченка зазначено, що первинне значення цього слова — «спокусник». Так у народі на­зивали біса або чорта у вигляді вогняного змія (метеор), що літає до жінок. Перелесник, улесливо в'ючись біля Мавки, говорить їй: «Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці, там гірські русалки, вільні Літавиці, будуть танцювати коло по травиці, наче блис­кавиці». Слово Перелесник утворилося від словотвірної основи перелесн(ий) за допомогою суфікса -ик-, що, у свою чергу, спорід­нене з давньоруським «льстить».

Літавиця — це казкова жіноча істота, яка спокушує молодих чоловіків, а Літавець — метеор, котрого народ уявляє як нечисту силу, що літає у вигляді вогняного змія. Літавець і Літавиця спо­ріднені зі словом «літати».

Куць. У Тлумачному словнику української мови (ТСУМ) зазна­чено, що куць ... куць — це розділовий сполучник (діал.), або ... або. А в словнику Б. Грінченка куць — вигук.

Чудово знаючи українську міфологію, Леся Українка в «Лі­совій пісні» пише: «З-за купини вискакує Куць, молоденький чортик-панич». Відомо, що на Волині та в інших західних ре­гіонах України на слова біс, чорт накладалося своєрідне табу, тому їх замінювали евфемізмами: нечиста сила, дідько, куць та ін.

Назва міфічної істоти Куць утворилася від словотвірної при­кметникової основи куц(ий) «короткий» безафіксним способом словотворення (аналогічно синій — синь, юний — юнь тощо).

«Той, що греблі рве» — це міфічна істота. Ось як він з'являється в драмі: «В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забринів, і вкупі з його водами з лісу вибіг "Той, що греблі рве" — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими золотистими іскрами. Кинув­шися з потоку в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається, вода синішає». «Той, що греблі рве» — це евфемізм до слів чорт, біс.

Злидні. У ТСУМ зазначено: «Злидні — це матеріальні нестат-ки, бідність, але у фразеологічних зворотах, наприклад: "Бодай же вас злидні побили (посіли, обсіли)" — побажання нещастя, бідності; прокляття: "Бодай же вас, цокотухи, Та злидні побили" (Т. Шевченко)».

У драмі-феєрії Злидні виступають як міфічні завжди голодні істоти. Шкодять вони лише злим людям. Злидні тільки й чека­ють, щоб їх покликали. Підкоряються вони Куцю. Звертаючись до Злиднів, Куць пошепки говорить їм: «А бачите — прокинулась.

Ось хутко покличе вас. Тепер посидьте тихо, а то ще заклене стара вас так, що й в землю ввійдете,— вона се вміє».

Злидні — це складне слово, яке утворилося від прикметника злий та іменника день. Паралельно зі словом злидні існує і злигод­ні, яке утворилося від прикметника злигодній «злиденний», що виник на базі словосполучення зълы(и) годъ «поганий час (рік)».

4. Літературний диктант (клоуз-тести) «Хто з героїв...»

1) ... не дав зрубати столітнього дуба, хоч за нього давали ве­ликі гроші? (Дядько Лев.)

2) ... чудовим співом ніжної сопілки пробудив Мавку зі сну? (Лукаш.)

3) ... просить Лукаша не точити сік із берези, бо то її кров? (Мавка.)

4) ... лукава, ніби видра, і хижа, наче рись? (Килина.)

5) ... поранила серпом навмисне руку, щоб не жати жито й не шкодити Русалці Польовій? (Мавка.)

6) ... в драговині цупкій привик одвіку усе живе засмоктува­ти? (Водяник.)

7) ... прагне все живе і вільне ввести у «твердиню тьми і спо­кою»? («Той, що в скалі сидить».)

8) ... застерігав Мавку, щоб обминала людські стежки, бо на них «раз тільки ступиш — і пропала воля». (Лісовик.)

9) ... задля збагачення нехтує почуттями Лукаша, що полю­бив лісову царівну. (Мати Лукаша.)

10)... залицяється до Мавки, але не бачить в її очах торішнього кохання? (Перелесник.)

11)... захищає Мавку від Лукашевої матері, просить не на­зивати її відьмою, адже відьми живуть у селі, а не в лісі? (Дядько Лев.)

12)... описує природу, зміну пір року, костюми героїв? (Автор.) (Оцінювання відбувається методом взаємоперевірки під керів­ництвом учителя.)

IV. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Продовжіть речення. «Мої очікування щодо твору виявилися...» «Мене вразило...» «Мене зацікавило...»

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Дочитати твір Лесі Українки до кінця, вміти його аналізувати. Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про вов­кулаку.