Мета: глибше ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом поетеси, зацікавити ними, спонука­ти до читання; розвивати навички сприйняття інформації на слух, виділення головного, дета­лей, уміння висловлювати власні думки з при­воду прочитаного, почутого; виховувати ціле­спрямованість, силу духу, життєвий оптимізм.

Обладнання: портрет Лесі Українки, видання творів, ілюстрації до біографії, краєвиди Поділля, аудіо-записи пісень на слова поетеси.

Теорія літератури: літературні жанри, автобіографічна основа.

- ХІД УРОКУ -

I. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Аналіз виконання учнями контрольної роботи.

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Слово вчителя.

Серед літературних зірок, що світять на небосхилі україн­ської та світової літератур, поодинокими є жіночі постаті. Але які ж вони яскраві! «З усім своїм культом нелюдської сили і мужніх чистот, Леся Українка скрізь і завжди в своїй поезії зостається жінкою. Вона тим і сильна, тим і займає свою влас­ну постать в історії українського слова, що завжди поєднувала в собі пристрасті. Прометеєвим огнем пройняті пориви з нотами ніжності, з прославленням жіночого героїзму, терпіння й само­пожертви»,— писав відомий поет та літературознавець Микола Зеров. Про життя й творчість Лесі Українки, гідні подиву та захоплення, ви дізнаєтесь на сьогоднішньому та кількох на­ступних уроках.

IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕ­РІАЛУ

1.  Міні-лекція вчителя з елементами евристичної бесіди.

— Що ви вже знаєте про життя Лесі Українки та її родину?

— Які твори вивчали? (5 клас — «Колискова», «Зоряне небо», «Вечірня година», «Співець»; 8 клас — поезії «Красо України, По-долля!», «Скрізь плач, і стогін, і ридання», «Давня казка».)

— Які теми й проблеми порушує письменниця? (Різноманіт­ні — від краси природи та її таємниць до громадського життя, ролі поета й поезії в житті людини.)

— Які риси поезії Лесі Українки ви вважаєте визначальними? (Ліризм, мелодійність, мрійливість, сила волі тощо.)

Дочка Прометея... Так образно у своєму художньому творі на­звав Лесю Українку один із письменників. Є й чимало інших ви­значень у багатьох повістях і літературних розвідках про поетесу, але загадку її геніальності та сили духу не розгадано й досі.

Офіційної освіти в Лесі не було, і не лише через хворобу, її мати, відома письменниця й громадська діячка Олена Пчілка, негативно ставилася до тодішньої шкільної науки. Знайомі Коса­чів (а справжнє ім'я Лесі Українки, як відомо, Лариса Петрівна Косач) дивувалися, що мати не прищеплює дівчатам світських манер, не дбає про їхню майбутню кар'єру, а везе в село до дітей простих селян, вишивати народні узори. Проте вдумливий добір книжок для Лесиного читання, система ігор, бесіди про довкілля та різні життєві явища з успіхом замінили майбутній письменни­ці гімназію. Згодом шляхом самоосвіти Леся Українка стане од­нією з найосвіченіших жінок Європи.

Під керівництвом матері дванадцятирічна Леся вивчає німець­ку та французьку мови, потім береться за польську, російську, давньогрецьку, латинську, італійську, болгарську, англійську й успішно ними оволодіває.

Відомий літературознавець Борис Степанишин виділяє такі основні риси характеру Лесі Українки: цілеспрямованість, на­полегливість, принциповість, скромність, самокритичність, велика сила волі, розвинене почуття людської гідності, мило­сердя, працьовитість, делікатність, жертовність, безстрашність, самостійність. До кожної із цих рис можна навести багато при­кладів.

Сестра Лесі Ольга згадує: «Як би тяжко вона не страждала, перш за все думала про те, щоб не засмутити, не турбувати інших тим стражданням, не заважати комусь, не обтяжувати, навпаки — розвеселити жартом, потішити, заспокоїти, підтри­мати, підбадьорити, якого б напруження не вимагало від неї теє перемагання болю чи смутку власного. Така була все своє життя...»

У листі до дядька Лесі М. Драгоманова товариш Франка, гро­мадський і літературний діяч М. Павлик писав: «Леся просто при­голомшила мене своїм образованиям та тонким розумом. Я думав, що вона тільки в крузі своїх поезій, аж воно далеко не так. На свій вік це геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти й люд­ського життя».

Великим є й коло захоплень Лесі Українки — читання літе­ратури мовою оригіналів, переклади, гра на фортепіано, театр, вишивання, записування народних пісень, громадська діяльність, мандрівки (хоч часто й вимушені, пов'язані з лікуванням).

2.  Робота над схемою.

— Згадаймо, хто з родичів Лесі Українки є відомими людьми (можна змалювати родовідне дерево).

батько Петро, юрист

сестра батька Олена Косач (Приходько), письменниця Е. Ластівка

сестра Ольга Косач-Кривинюк, письменниця

брат Михайло Обачний, про фесор Харківського універ­ситету, письменник

дружина брата — Люд­мила Судовщикова, ви­ступала в літературі як Грицько Григоренко

мати, письменниця Олена Пчілка.

Дід Лесі по матері, етнограф, публікувався в альманахах

сестра Ізидора, мала кілька публікацій

брат матері Михайло Дра­гоманов, громадський діяч, письменник. Псевдонім — Українець чоловік Лесі — Климентій Квітка, фольклорист, гро­мадський діяч.

3.  Продовження лекції вчителя з елементами бесіди.

— Про що свідчить ця схема?

У стосунках з рідними Леся Українка була ніжною, турбот­ливою і дбайливою. Вона кілька разів рятувала свою наймолод­шу сестру Ізидору від неминучої загибелі, сама наражаючись на небезпеку — то від дифтерії, то від черевного тифу, то ще від чогось. І навіть коли Лесі не стало, вона порятувала сестер своїм іменем: тих під час сталінського терору, як осіб дворянського походження, посадили, а потім на знак пошани до знаменитої сестри-письменниці випустили.

— Що вас найбільше вразило в розповіді про Лесю Українку?

— Що думала сама поетеса, чи вважала себе ідеальною? Давайте зачитаємо уривки з листів Лесі Українки.

«...Коли я активна, я не знаю страху.

Я люблю мати в усьому ясність, і я за правду.

Я звикла... кінчати всі розпочаті справи.

Я сама вибираю собі товариство свідомо, так само, як свідомо зрікаюся його.

Ніщо мене так не мучить, як фальш. Москалі кажуть: "Худой мир лучше доброй ссоры", але я вважаю якраз навпаки: ліпше щиро посваритися, ніж нещиро миритись.

Всі мені толкують, що я повинна жити рослинним життям, але я не можу обернутись у рослину ». (Не могла і не захотіла. Не захо­тіла з переконання, що вона — Людина. А для справжньої людини вести споживацький спосіб життя є найбільшою ганьбою.)

 «Я завжди журюся, як почую, що у Вас якесь лихо». (Ми не називаємо імені цього адресата, бо Леся завжди журилася про кожного з друзів і знайомих, у кого було найменше лихо.)

«Перше враження таке,— пише Леся в листі з Відня,— ніби я приїхала в якийсь інший світ — кращий, вільніший... Мені те­пер ще тяжче буде у своєму краю, ніж досі було».

«По-моєму, так: або жити, або вмирати, аби не скніти ціле життя.

Я б хотіла, щоб мене судили по щирості, не зважаючи ні на мою молодість, ні на молодість нашої літератури, а я б тоді віда­ла, як з тим судом обійтися!.. Я ніколи не ображаюся, коли судять мою роботу».

«Я б віддала своє життя без жалю ради тебе»,— говорить Леся матері. (В особистих, надто кревних, стосунках Леся була безко­рисливою і самовідданою.)

«Моя любов більш активної, ніж пасивної натури.

Не буду відповідати докорами на докори, а постараюся довести свою рацію ділом.

Світ іде не до гіршого, а до кращого.

Я не боюся гіркої правди.

Мої плечі витримають і не таку вагу.

Всяка людина має право боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люди, немов у свою хату, принай­мні поки живе господар тієї хати.

Стараюся нічого зайвого не купувати.

Кажу по правді, тому що брехати сором.

Натура моя така, що кожний борг я мушу виплатити, інакше не буду в згоді з собою.

Літературна гордість у мене є!

Артистизм я люблю понад усе. Хай живе мистецтво! Я не люблю, коли мене щадять. Щирість ніколи не може засмутити до краю. Воно правда, що натуру тяжко одмінити, але можна, не одмі­нюючи, вдержувати, коли треба. За популярністю не ганяюся».

4. Слово вчителя.

Уявлення про Лесю Українку було б далеко не повним, якби ми не торкнулися її особистого життя.

5. Повідомлення учня.

Сторінки особистого життя Лесі Українки

Леся Українка і Сергій Мержинський... Трагічна, безмежно сумна, але й водночас духовно висока історія кохання, далека від повної взаємності. Багато в чому різні люди: геніальна жінка, чиї твори не були належно оцінені сучасниками і не прочитані повною мірою й нині, через багато років, та інтелігентний, сповнений бла­городних поривань син армійського офіцера. Доля подарувала їм зустріч улітку 1897 року в передмісті Ялти Чукурларі, де поетеса тоді лікувалася. На мою думку, ці люди не могли не зустрітися... Рано осиротівши, Сергій виховувався у бабусі, здобув вищу освіту, багато читав, перекладав, пробував свої сили в публіцистиці. Лесю Українку вражали краса і чистота цієї людини, постійне внут­рішнє горіння, він був людиною освіченою, інтелігентною, над­звичайно милою і симпатичною. Тонкою, лагідною вдачею Леся і Сергій подібні одне до одного. Нескінченні, невичерпні розмови з ним відкривали нові світи незнаних уявлень і почуттів, будили нову мрію життя. Літо 1898 року... Воно було незабутнім. Може, найкраще, найщасливіше в житті Лесі Українки. Довго блукали полями, вибиралися на старовинні степові кургани, плавали на човні річкою Псьол. Нечасто Лариса Косач могла так оцінити лю­дину: «Він завжди мене розуміє і вірить мені, як своєму найближ­чому другові». Адже розуміти, по-справжньому розуміти таку лю­дину, якою була Леся Українка, могла тільки непересічна особа.

Згадані вище слова були сказані про маловідому нам людину Сергія Костянтиновича Мержинського, але цей чоловік мав вели­чезне значення для поетеси. їхнє знайомство й справді переросло у велику дружбу. На жаль, листування не збереглося — трапля­ються лише поодинокі спогади в листах до сестри Ольги: «Зустрі­чаються досить часто. Коли він говорить про неї, то в його словах звучить велике захоплення і глибоке почуття. Але не таке, якого вона очікувала. Адже Сергій був закоханий в іншу жінку. Тому в його словах і біль, і сум. Коли Олена Пчілка запитала у доньки: "Се — дружба чи щось інше?", то Леся відповіла: "Не питай мене про се, мамочко. Як тільки я сяду писати до нього, я думаю тільки про те, що я його люблю — без міри, без краю, що те кохання — ніж у моєму серці; вирви ніж з серця — і воно кров'ю зійде... Він не любить мене, і я нещасна. Коли б він мене любив, ми обоє не­щасні були б. Я знаю се і все-таки його кохаю, сама себе палю вогнем"».

З наближенням зими здоров'я Мержинського погіршувалося. Леся тяжко переживала це горе. Сама ледве стала на ноги після стількох недуг, а тепер марнує себе ще й чужим лихом — побива­ється за хворим. Тому батьки не схвалювали доньчиних вчинків, хоч розуміли і в душі співчували їй, але жаліли свою дитину. Вони не докоряли вголос, не перешкоджали робити їй, як вона хоче, од­нак мовчки все це засуджували. Мовчазні конфлікти завдавали багато страждань. Лесі теж було шкода батьків і всю рідню, яким вона завдавала прикрощів, але вона ніколи й хвилину не вагала­ся — була на боці приреченого, вона з тих, хто страждає і гине.

Болем і незгасаючою надією сповнені листи Лесі Українки цього періоду. Ользі — сестрі, другові, пораднику — вона напише: «Я думаю, що таки поїду, хоч би мені прийшлось для сього більше енергії потратити, ніж я потратила за все своє життя. Нехай на­віть ся жертва буде потрібна».

І ось із 7 січня вона біля хворого. Не залишає його ні вдень, ні вночі. Він уже не підводиться з ліжка. Говорить мало і лише пошепки. Втрачає останні сили. Обличчя бліде із жовтуватим від­тінком, лише великі очі світяться. Температура щодня дуже висо­ка. Часто кров іде горлом. Та, помираючи, він прагне піклуватися про Лесю.

Вона читає на його прохання книжки, листи, грає на фортепі­ано, розмовляє... часто говорить вона одна, а він очима, жестами відповідає їй. Та через своє безсилля дуже нервує. Ларису Петрів­ну не міг зупинити характер Мержинського, що став важким під впливом хвороби. А побутові труднощі! Багато що просто вражає, коли дізнаєшся про останні місяці цього кохання. Вона, знаючи, що Сергій дотепер кохає іншу жінку, біля ліжка хворого пише від його імені листи до «суперниці». Знаходить у собі сили ска­зати матері: «Не буду, звичайно, говорити тобі, що начебто мені тепер легко жити. Це неправдою було б, та лише нагадаю тобі, що я дуже стійка, отже ж, ти можеш бути впевнена, що мені ніяка не­безпека не загрожує...»

Стомлена безсонними ночами, абсолютно забуваючи про себе, вона відчуває, що внутрішні сили не слабшають, а навпа­ки, міцніють. Прекрасні очі палають вогнем колосальної сили, вогнем, джерело якого — вміння співчувати, осягати чужий біль як власний.

А нещастя насувалося невідступно і невблаганно, хвороба про­гресувала. Надія змінювалась безвихіддю. Молодий 30-річний чоловік із красивими очима тримав на грудях хрест. Біля ліжка Євангеліє — в останні дні життя став християнином.

Отримав лист від коханої. Губи шепотіли її ім'я, потемніле від болю лице ледь освітлювала слабенька посмішка. Чим вона могла допомогти? Як затамувати незагоєну рану, котру лишає на все-все життя нерозділене кохання? Були б такі ліки — хай навіть добуті з власного серця — вона віддала б їх...Тепер їй однаково... Гірка чаша випита до краплини. Тепер вона звідала все! От, виходить, задля чого виривала його з лапищ смерті. Щоб здобути ще один відчутний удар... Леся, повторюючи за Мержинським, пише листа його коханій, і ніхто, і ніщо не полегшить прихованої розпуки між рядками. Цю чашу вона випила до дна.

8 січня після одного з найтяжчих нападів хвороби в самому «апогею болю», як зізнається через два роки в листі до І. Франка, протягом ночі Леся напише драматичну поему «Одержима».

З березня 1901 року Мержинський помер.

Феноменальна жінка, вона не тільки не зламалася, вона пере­плавила своє безмежне горе у вогні творчої фантазії, яка допома­гала їй створити шедеври в майбутньому. Геніальна велич духу дала право написати: «Я в серці маю те, що не вмирає...» І якось дивно після цього слухати скарги наших сучасників на відсут­ність нетлінних ідеалів. Ніби й не було Лесі... Та треба було якось жити далі, треба було прихилити до когось свою зболену душу і зранене серце. Тому Леся згодом виходить заміж за Климента Квітку, закоханого в неї.

Особисте життя Лесі Українки як відомої й неординарної осо­бистості цікавило багатьох. Були і домисли, і вигадки. Та ми — не судді.

6.  Прослуховування аудіозаписів.

(Прослуховуються аудіозаписи пісень, романсів на слова Лесі Українки. («Твої уста пахнуть зов'ялими трояндами» та ін.).)

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

Тестове завдання.

* Оберіть відповідні за змістом слова, пропущені у висловлю­ванні М. Рильського про Лесю Українку. Прокоментуйте цей вислів.

«Коли треба було ... творчість Лесі Українки одним словом, то найвідповідніше слово було б .... Співець героїчного вольово­го начала в людині, вона одною з найвищих ... уважала почуття обов'язку, вірність обов'язкові, незламну твердість у його вико­нанні».

А  заснувати ... відповідальність ... щедрот;

Б   окреслити ... боротьба ... чеснот;

В   відзначити ... обов'язок ... втрат;

Г   зробити ... мужність ... натхнення.

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Продовжіть речення.

«Леся Українка постала для мене...» «Мене вразило...» «Новим для мене було...»

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знати біографію Лесі Українки, доповнивши вивчений на уро­ці матеріал відомостями з підручника та інших джерел.