Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю письменника, особливостями його доби; розвивати навички сприйняття інформації на слух, виді­лення головного, вміння висловлювати власні думки щодо почутого, співставляти, проводити аналогії із сучасним життям; виховувати праг­нення до самопізнання та самовдосконалення, пошану до великих митців, любов до худож­нього слова.

Обладнання: портрет письменника, видання його творів, ілюстрації до них.

Теорія літератури: символізм.

- ХІД УРОКУ -

I. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Колективна робота.

1) Наведення самостійно дібраних прикладів художніх засо­бів із повісті О. Кобилянської «Земля», визначення їхньої ролі у творі.

2) Зачитування тез про значення творчості Ольги Кобилян­ської.

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Слово вчителя.

«Всю діяльність письменника пронизувала одна благородна ідея: включити українську культуру в орбіту світового культурно­го процесу. Його ім'я, несправедливо призабуте, а за часів культу особи і застою згадуване неодмінно з вульгарно-соціологічними ярликами..,— нарешті остаточно повертається українській літе­ратурі»,— пише літературознавець Г. Верес про Миколу Кіндра­товича Вороного, із життям і творчістю якого ми будемо знайоми­тися на сьогоднішньому уроці.

Чому ім'я талановитої людини, культурного та громадського діяча, патріота викреслили із життя, з'ясуємо в процесі нашої по­дальшої роботи.

IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕ­РІАЛУ

1.  Міні-лекція вчителя з елементами бесіди.

— Пригадайте, який твір М. Вороного ми вивчали в шостому класі? («Євшан-зілля».)

— Про що в ньому йдеться?

Микола Вороний, покликаний отим самим «євшан-зіллям», приїхав з-за кордону після вимушеної еміграції на рідну землю з бажанням прислужитися своєму народові, але був розстріляний тодішньою владою, хоч не зробив жодного злочину. Реабілітова­ний «через відсутність складу злочину» аж у 1989 році. Яка гірка іронія долі!

І це в країні, про котру він писав:

І кожну їй хвилину Готов оддать я без жалю! Мій друже, я красу люблю — Як рідну Україну.

Неперевершений майстер слова, творець поетичних шедеврів, глибокий знавець світової драматургії, мистецтвознавець, М. Во­роний донедавна був маловідомий українському читачеві.

Народився майбутній поет 1871 року на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область). Мати його була з роду відомих українських діячів і передала синові любов до української культу­ри, народних звичаїв, фольклору. Потім закінчив початкову шко­лу, вчився в реальному училищі в Харкові та Ростові, звідки його виключили з сьомого класу за зв'язки з народниками, читання та поширення забороненої літератури. Три роки Вороний перебував під наглядом поліції без права проживання в столиці й універси­тетських містах. Отже, одержати вищу освіту в Росії він не міг. Тоді визріла думка поїхати в Болгарію, вступити до Софійського університету, щоб бути ближче до «властителя дум» тодішньої молоді — Михайла Драгоманова.

— У зв'язку із чим ми згадували ім'я Михайла Драгоманова? (Коли говорили про дядька Лесі Українки.)

Обставини завадили, і молодий поет Вороний вирушив до Віденського університету, навчався там деякий час, потім повер­нувся до Львова, де здобував освіту на філософському факультеті. Товаришував з Франком, допомагав йому у виданні газет і журна­лів, навіть став кумом Великого Каменяра.

Михайло Вороний цікавиться театром, листується з М. Кропивницьким, і з 1897 року він — актор труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва — мандрує Україною та Росією. Нарешті йому набридає невлаштований побут артиста, і він кидає сцену, стає службовцем, працюючи в Єкатеринодарі, Харкові, Одесі... В Києві на з'їзді «громадців» Микола Вороний знайомить­ся з Вірою Миколаївною Вербицькою. Незабаром вони одружу­ються й оселяються в Чернігові, де письменник працює в одній установі з М. Коцюбинським. Однак шлюб виявляється невдалим. Вороний у відчаї, тим паче, що з дружиною залишився його люби­мий син Марко.

1910 року поет оселився в Києві, видав перші збірки своїх творів — «Ліричні поезії» та «В сяєві мрій». Він працює в театрі М. Садовського, пише рецензії на театральні вистави, статті про театр і драматургію.

1901 року М. Вороний на сторінках «Літературно-наукового вісника» звертається до українських письменників з відкритим листом — своєрідним маніфестом українського модернізму. В ньо­му поет закликає до «європеїзму», пошуків нових шляхів у по­езії, до написання творів, «де було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю недосяжною красою, своєю незглибинною таєм­ничістю».

1903 року в Одесі М. Вороний видає альманах «З-над хмар і з долин», у якому зав'язується поетична дискусія між ним та І. Франком про завдання поета й поезії. Франко називає Вороного «ідеалістом непоправним», той відповідає:

Але коли повсякчас битись,

То серце може озлобитись.

І аргументує:

Чи все ж те розумом збагнути,

Що дасться серцеві відчути?

Але не відкидає зв'язку із дійсністю, з реальними потребами, розуміє необхідність цілісного сприйняття світу:

Моя девіза — йти за віком

І бути цілим чоловіком.

Таким був знаменитий для української літератури початку XX ст. обмін думками, і це в той час, коли не видавалося жодного українського журналу.

— Який висновок ми можемо зробити з цих фактів про осо­бистість М. Вороного? (Неординарна, новаторська, у пошуках, не боїться дискусії з «метрами».)

Жовтневі та інші події 1917 року вразили митця кровопро­литтям, насильством, жорстокістю, і він емігрує за кордон. Живе у Варшаві, але сумує за батьківщиною, сином. 1926 року він повертається в Україну, однак зазнає переслідувань з боку тоталі­тарного режиму. Проти нього фабрикують справу й розстрілюють. Точно невідомо коли — називають дати 1938, 1940 і навіть 1942-й (усе було засекреченим). Не пощадили навіть сина Марка — його теж стратили на Соловках.

— Що ще ви знаєте про ті часи?

2.  Виразне читання.

(Учитель, щоб створити загальне враження, читає поезії М. Во­роного «Івану Франкові», «Блакитна панна» таін.)

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

Проблемне завдання.

• Прокоментуйте цитатну самохарактеристику М. Вороного, складіть його «психологічний портрет».

Мов свобідний орел,

Моя думка в просторах шугала.

Я почав писати з такого пробудження, з якого люди почина­ють співати.

Душа бажає скинути пута,

Що в їх здавен вона закута,

Бажає ширшого простору —

Схопитись і злетіти вгору...

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Продовжіть речення.

«Я вражений (вражена) тим...» «Поезія М. Вороного видалася мені...» «Мене зацікавила думка про те...»

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знати біографію М. Вороного, навчитися виразно читати й ана­лізувати один із його віршів.