Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю письменниці, зацікавити ними, спонукати до чи­тання; розвивати навички сприйняття інфор­мації на слух, уміння виділяти головне, давати йому оцінку, висловлювати власне судження; виховувати прагнення до самовдосконалення.

Обладнання: портрет письменниці, збірки її творів, ілюстрації до біографії, краєвиди Буковини.

Теорія літератури: модернізм.

- ХІД УРОКУ -

I. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Аналіз виконання учнями контрольної роботи.

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Вступне слово вчителя.

Про її творчість писали чеські, словацькі, румунські, німецькі літературознавці, її могли б вважати своєю письменницею кілька народів. Але вона, майже самостійно оволодівши мовою рідного краю, стала співцем української літератури, виразником жіночих прав і свобод. Це — Ольга Кобилянська. Вона «...з власного досвіду пізнала вади дівочого виховання у своєму краї. Отже, зверталася до нього і в своїх мистецьких творах, намагалася зреформувати це виховання; український жіночий рух визнає за нею в цьому напрямі заслуги піонера»,— відзначав академік, відомий чеський учений Іржі Горак.

Його підтримує інший чеський літературознавець Рудольф Гулька: «У своїх творах письменниця закликає до неослабленої праці, щоб в людині перемогла гуманність, щоб кожна людина знайшла сама себе, удосконалювалась і, таким чином, сприяла досягненню вершин людського щастя. "Свобідний чоловік з розу­мом — се мій ідеал!" — пише... письменниця».

Ось про яку людину, творця піде мова на сьогоднішньому уроці.

IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕ­РІАЛУ

Міні-лекція вчителя з елементами бесіди.

Автобіографії зі своєї доброї волі пишуть, як правило, люди, схильні до самоаналізу, самозаглиблення. Ольга Кобилянська на­писала аж три власні біографії. Розповідь про себе саму починає вона з портретів «вічно трудящого батька і святої матері», котрим вона завдячує всім, чого досягла. Батько був людиною працьови­тою та вимогливою, з тонким розумінням краси й добра. Ці риси успадкувала й дочка. Майбутня письменниця мала «велику жадо­бу до науки... і праці». Закінчити ж їй вдалося лише чотири кла­си, далі займалася самоосвітою і стала однією з найосвіченіших жінок свого часу.

Ольга зростала у віддаленому куточку України, що належав Австро-Угорській імперії. Офіційними там були німецька та ру­мунська мови. «Коли б не любов батька до рідного слова, до свого народу, своєї пісні,— зазначала письменниця,— знання рідної мови, що все-таки панувала в хаті, було би з часом, може, й зайня­ло останнє місце».

Хоч мати Кобилянської походила з польсько-німецької ро­дини, проте своїх дітей виховала в пошані до української мови, культури, звичаїв, цілком підтримавши інтереси та прагнення чоловіка. її аристократичний дух, любов до музики успадкувала й дочка.

— На вашу думку, яка роль батьків у розвитку здібностей і на­хилів дітей?

— Чи правильно робила мати, що підтримувала уподобання свого чоловіка стосовно виховання дітей?

Родина Кобилянських разом із батьком-службовцем переїж­джала з одного маленького містечка до іншого, де, як і скрізь у по­дібних населених пунктах, практично не існувало культурного життя, товариства. Вже в підлітковому віці Ольга починає писати за покликом своєї творчої натури. Спочатку це були німецько-мовні твори, бо іншої літератури дівчина ще не знала. Ось який її портрет залишила подруга Ольга Устиянович: «Вона за той час виросла, як тополя. Чорне, добре плекане, блискуче волосся окружало її ніжне біле личко, рожеві уста усміхались... радісно, а великі чорні очі чогось тужно та сумно гляділи. Грала вже на фортепіано... і співала... милозвучним сопрано».

— Про що свідчить такий портрет? (Про добрий смак, різно­бічну талановитість, глибоку натуру.)

У вісімнадцять років Ольга Кобилянська знайомиться із Софією Окуневською, котра згодом стала першою на Букови­ні жінкою-лікарем, та письменницею Наталею Кобринською. Ці жінки очолювали феміністичний рух, ідеї якого були близькі й Кобилянській. Саме вони порадили їй писати українською мо­вою й прислужитися рідній культурі.

У 31 рік письменниця вже опублікувала повість «Людина» (спочатку вона вийшла німецькою мовою), а через рік — повість «Царівна», що принесла їй визнання.

1898 року О. Кобилянська відвідала святкування 25-річного ювілею літературної діяльності І. Франка. Там вона познайомила­ся з Василем Стефаником і потоваришувала з ним на довгі роки, постійно листуючись.

Через рік письменниця поїхала до Київа і Канева, де познайо­милася з М. Коцюбинським, М. Старицьким, М. Лисенком, а зго­дом і з Лесею Українкою. Усі визнавали її талант, а Франко писав: «Я ані на хвилю від першої появи Ольги Кобилянської на полі на­шої літератури не сумнівався про її талант... її пізніші оповідання, такі як "Людина", "Битва", наповняли мене подивом...»

У цей період виходить перша збірка письменниці «Покора», окремі твори якої перекладалися польською і російською мо­вами.

З того часу літературна творчість стала душевною потребою Кобилянської, її обов'язком і спасінням від самоти. «Моє життя було б пуста хата, коли б я не могла більше працювати»,— зізна­валася вона. Писала тільки в стані душевного збудження, пере­живання і сама згадувала: «Я писала, коли любила, писала, коли терпіла, писала.., коли бачила кривду, заподіяну так людям, як звірятам, цвітам і птахам...» Це обумовило й стильову особливість прози письменниці — емоційність, пристрасність, схвильованість слова. Природа була для неї той особливий світ, у якому вона по­чувала себе затишно. У багатьох творах саме природа — головний образ, що нагадує живу істоту зі складними й тонкими почування­ми (оповідання «Природа», «Битва», «Там звізди пробивались», «Рожі»). Все О. Кобилянська писала на основі власних вражень від подій та явищ життя, які пропускала через свою душу. Саме тому в її творах так багато психологізму, символізму та інших модерних засобів письма, нових для тодішньої української літе­ратури.

— Як ви думаєте, чи можуть твори митця розкрити образ са­мого автора?

Початок XX століття для О. Кобилянської приніс важкі випро­бування — хворобу матері, власні проблеми зі здоров'ям, матері­альну скруту. Але вона продовжує наполегливо працювати. Ви­ходять у світ повісті письменниці «Земля» (1902), «В неділю рано зілля копала...» (1908), «Через кладку» (1912), антивоєнні новели (1914) та інші твори. 1927 року широко відзначався 40-річний ювілей літературної діяльності О. Кобилянської. Через два роки вийшло дев'ятитомне видання її творів. 1929 року уряд України встановив їй персональну пенсію і вона була прийнята до Спілки письменників України.

Під час Другої світової війни хвору О. Кобилянську профа­шистський румунський уряд хотів відправити до трибуналу, але не встиг — письменниця померла.

У Чернівцях відкрито літературно-меморіальний музей, а в селі Димки — музей-садиба. Ім'я О. Кобилянської носить Чернівецький обласний драматичний театр і центральна вулиця Чернівців.

Однак найкраща пам'ять про видатного митця — це те, що вже кілька поколінь читачів захоплюються її творами.

— Що, на ваш погляд, є особливим, незвичайним у біографії письменниці?

V.   ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

Завдання учням.

• Письменниця захоплювалася ідеями фемінізму, переймалася проблемами жіночої емансипації (тепер це називається тендер­ною політикою). Здогадайтесь, як називається художній твір В. Врублевської про О. Кобилянську.

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Продовжіть речення.

«Мені здається, що жінки в літературі...»

«Мене вразило...»

«Я вважаю О. Кобилянську...»

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знати біографію письменниці, прочитати одне з оповідань О. Кобилянської (або повість «Людина»).

Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про істо­рію створення повісті О. Кобилянської «Земля».