Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю пись­менника, показати роль його громадсько-просвітницької та літературної діяльності для розвитку української культури; розвивати на­вички сприйняття інформації на слух, виділен­ня головного, висловлення власного ставлення до почутого; виховувати повагу до культурних, духовних надбань народу.

Обладнання: портрет письменника, видання творів, ілю­страції до біографії, краєвиди Чернігівщини — батьківщини О. Кониського.

Теорія літератури: сатиричне оповідання, мова персонажів.

- ХІД УРОКУ -

І.   АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

1.  Інтерактивна вправа «Ключове слово».

• За ключовим словом відновіть контекст, поясніть поняття (за п'єсою І. Карпенка-Карого «Хазяїн»).

1) Халат;

2) банкрутство;

3) орден;

4) кожух;

5) пам'ятник;

6) хліб;

7) хазяйське колесо;

8) степ Гоголя;

9) овечий генерал;

10) свідок;

11) гуси;

12)прокурор.

2. Зачитування тез.

(Учні зачитують тези про значення творчості І. Карпенка-Карого.)

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Слово вчителя.

Можливо, ви чули таку пісню-молитву:

Боже Великий, Єдиний, Нам Україну храни, Волі і світу промінням Ти її осіни.

Світлом науки і знання Нас, дітей, просвіти, В чистій любові до краю Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже Єдиний, Нам Україну храни, Всі свої ласки, щедроти Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю, Дай доброго світа, Щастя дай, Боже, народу І многая, многая літа!

Слова цього духовного гімну України написав Олександр Ко-ниський, із життям і творчістю якого ми познайомимося на сьо­годнішньому уроці. Микола Лисенко поклав цей твір під назвою «Молитва» на музику.

За любов до віршів, які О. Кониський почав писати з 11 років, його виключили з гімназії. А коли разом із Марком Кропивницьким почав їздити по хуторах і записувати від старих дідів народні піс­ні, його ледь не забрали в поліцію — врятував родич, який там служив: порадив запрошувати дідів додому й продовжувати збір фольклорних матеріалів.

З іншими цікавими фактами біографії О. Кониського ми по­знайомимося на сьогоднішньому уроці.

IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕ­РІАЛУ

1.  Міні-лекція вчителя з елементами бесіди.

Олександр Якович Кониський — відомий український пись­менник, педагог, громадський діяч, людина виняткової енергії й працездатності, багатогранного обдаровання, творчість якої оду­хотворена гарячою любов'ю до рідного краю і народу. Впродовж сорокарічної інтенсивної літературної, наукової, громадської пра­ці він сповідував ідею національного відродження. Невтомна ді­яльність Кониського на терені культури й освіти вражала не лише його прихильників, а й непримиренних опонентів.

Народився майбутній письменник у с. Переходівка (тепер Ні­жинського району Чернігівської області) у збіднілій дворянській сім'ї. Здобувши в повітовій школі Ніжина початкову освіту, як син незаможних дворян був влаштований на прожиття в сирітський дім у Чернігові та навчання в місцевій гімназії. У тринадцять років Олександра виключили звідти за те, що писав вірші укра­їнською мовою. Згодом він продовжив навчання у Ніжинській дворянській повітовій школі та Чернігівській гімназії. Спроба здобути вищу освіту в Ніжинському ліцеї закінчилась невдачею. На перешкоді стали матеріальні нестатки та хвороба очей.

В юнацькі роки Олександр подорожував Чернігівською та Полтавською губерніями, спостерігав життя представників різних суспільних верств; був свідком моторошних розправ кріпосників над селянами. Його душу також розтривожили заборонені тоді вірші Тараса Шевченка. Майбутній письменник починає ратувати за свободу особистості, мріяти про визволення селян.

Відбувши в роки Кримської війни державну службу, О. Кони­ський згодом складає іспит на кандидата права. Оселившись у Пол­таві, служить у суді, а після проголошення реформи 1861 року займається адвокатською практикою, сподіваючись, що це дозво­лить йому активно захищати інтереси визволених селян.

У бурхливі 60-ті роки, ознаменовані небувалим суспільним піднесенням, Олександр Якович пристрасно поринає в громад­ську роботу: стає членом полтавської «Громади», бере участь в організації недільних та вечірніх шкіл, громадської бібліотеки. Разом з однодумцями він прагне закласти міцні підвалини для національного відродження. Першорядним у цій справі вважає розвиток освіти. Тому створює підручники з початкової грамоти («Українські прописи», «Граматика або перша читанка задля початку вченья», «Арихметика, або Щотниця»), обстоює ідею української національної школи, поширення національної мови і звичаїв.

Тоді ж розпочинається і літературна діяльність О. Конисько-го. Він пише вірші, короткі оповідання, кореспонденції, друку­ється в місцевій і галицькій пресі. Маючи публіцистичний хист, стає кореспондентом російського сатиричного журналу «Искра» й дошкульно висміює полтавських урядовців, їхнє самодурство, пристрасть притискати все нове в суспільному житті. Цілком зрозуміло, що ім'я Кониського стає ненависним можновладцям Полтавської губернії. За поширення малоросійської пропаганди його без суду і слідства висилають на Вологодщину (1863), а по­тім — у Тотьму.

— Чи може, на вашу думку, звичайна людина встигати стіль­ки зробити?

Проте й на засланні Олександр Якович не припиняє літератур­ної діяльності. З властивою йому енергією відновлює він зв'язки з галицькими виданнями, надсилаючи туди вірші, оповідання, критичні огляди. 1865 року йому дозволяють покинути місце за­слання у зв'язку з необхідністю лікування очей за кордоном.

Повернувшись до України (1866), О. Кониський під офіційним наглядом поліції проживає в Єлисаветграді (нині Кіровоград), Ка­теринославі (Дніпропетровськ), займається адвокатською й літе­ратурною діяльністю. Після зняття нагляду 1872 року назавжди переїздить до Києва. Там спрямовує свої зусилля на об'єднання наддніпрянської та галицької інтелігенції, на розвиток україн­ської науки і культури, пропаганду просвітництва та демократич­них ідеалів. О. Кониський виступає з літературно-критичними статтями і театральними рецензіями, популярними нарисами з історії України, публікаціями на економічно-етнографічні теми, бере участь у заснуванні журналів «Зоря» і «Правда», веде ве­личезне листування, пише під численними псевдонімами твори багатьох художніх жанрів — поезії, оповідання, романи, нариси тощо.

У власних творах письменник визнавав пріоритет публіци­стичності над художністю. Вони сприймалися як вияв позиції ав­тора стосовно найболючіших проблем сьогодення й цим викликали пристрасну увагу інтелігенції. Навіть у добу гнітючої політичної реакції 80-х років, відбиваючись від доносів і нападів, О. Конись­кий продовжував активну літературно-громадську діяльність.

Українська наука зобов'язана йому тим, що він був одним із засновників львівського Товариства імені Шевченка (1873).

Завданням цієї організації стало сприяння розвитку малоруської словесності, яка зазнавала тиску через указ царського міністра Валуєва. Лише через шістнадцять років (1889) О. Кониському вдалося домогтися зміни структури Товариства з метою скасуван­ня його комерційної діяльності й перетворення на суто наукове, що в майбутньому стало засновником української Академії наук.

Наукова діяльність О. Кониського — це передусім створення ним біографії Т. Г. Шевченка, чим він забезпечив собі помітне місце в історії шевченкознавства. Цій праці Олександр Якович присвятив останні десять років життя. Він відвідав шевченків­ські місця в Україні, відшукав чимало рукописів поета, його листів, а також урядових документів. Записав спогади про ньо­го тощо. На основі цих матеріалів, значна частина з яких ста­ла відкриттям, а також матеріалів попередніх шевченкознавців О. Кониський упродовж 1892-1897 років надрукував понад двад­цять нарисів і розвідок, де висвітлив різні періоди життя поета. Він створив ґрунтовну науково вивірену біографію Т. Шевченка, що вийшла двома мовами — українською у двох томах («Та­рас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя») і російською в одному томі («Жизнь украинского поэта Тараса Григорьевича Шевченко: Критико-биографическая хроника»). Ці твори й досі залишаються одними з найсерйозніших і найґрунтовніших дослі­джень біографії Кобзаря.

О. Кониському належать також праці з історії літератури, про творчість М. Костомарова, М. Максимовича, О. Чужбинського, А. Свидницького, Ю. Федьковича та інших письменників, пере­клади українською мовою щоденника та повістей Т. Шевчен­ка, творів К. Рилєєва, Е. Ожешко, А. Мюссе. Він є укладачем «Російсько-українського словника».

Поетична творчість митця не виходить за межі традиційних для української поезії 60-80-х років гуманістичних гасел та об­разів. Мотиви співчуття знедоленим («Каліка», «Ратай») поєд­нуються із закликами до праці на громадській ниві («Удосвіта», «Сиротина», «Пророк»). Автобіографічні моменти, обурення со­ціальною несправедливістю виявляються у віршах на тему за­слання, каторги («Мої кучері опали», «Я не боюсь тюрми і ката»). Інтимна і пейзажна лірика Кониського позначені прагненням передати суперечливість душевного стану героя («В ясну ніч у са­док...», «Очі», «Зима»).

З першими прозовими творами О. Кониський виступив на по­чатку 60-х років й одразу виявив себе майстром короткого епічно­го жанру. Кращі оповідання цього періоду близькі до творів Марка Вовчка за своєю тематикою, антикріпосницьким спрямуванням, певною спорідненістю стилістичних прийомів («П'яниця», «Пан­ська воля», «Дмитро Книш»).

Відображенню народного життя О. Кониський присвятив кілька десятків оповідань, якими розширив тематичні рамки української прози 60-90-х років XIX ст. Ці твори відзначаються соціально-критичним спрямуванням, гуманним ставленням до «маленьких людей»; у них розкриваються картини селянських злиднів, важка доля жінки-трудівниці, життя різночинної інтелігенції («Най­мичка», «Козарський ланок», «Баба Явдоха», «Антін Калина», «Доля одного письменника», «Тривога автора і видавця»). Часто письменник вдається до оповідної манери викладу, дає можливість самим героям висловитися про своє гірке життя. Систему образів і лексику він черпає з усно-розмовної народної мови, фольклорних джерел. Як натура енергійна, запальна, О. Кониський у багатьох творах активно виявляє своє авторське «я», не лише малює життя й характери, а й дає власну оцінку, доповнюючи об'єктивне живо­писання зауваженнями, коментарями, ліричними відступами.

Плідними виявилися пошуки письменника й у сфері гумору і сатири (оповідання «Суддя Гарбуз», «Сікутор»). Найчастіше об'єктом сміху виступають представники місцевої влади та їх при­служники. До творчого активу митця належить сатиричне опові­дання «І ми люде!», прихильно оцінене І. Франком.

Перейнявшись ідеями просвітництва, О. Кониський намагав­ся показати «людей нового часу», інтелігентів, які прагнуть пра­цювати на користь народу, відкривають школи, вчать сільських дітей (оповідання «Пропащі люди», «Передсвітом»). Він пробував свої сили і в прозі. В кінці 60-х років закінчив роман «Не даруй золотом, та не бий молотом», який 1871 року під час обшуку кон­фіскувала поліція (потім твір безслідно зник). Згодом письменник створив повість-хроніку «Семен Жук і його родичі», центральним образом якої є Семен Жук, юрист за освітою, поміщик, котрий на­магається зарадити злиденній долі мужика реформами, поступо­вим мирним удосконаленням життя. Йому протиставлено Антона Джура, девіз якого — «де добре, там батьківщина», людину «віку грошей, віку егоїзму».

Помітне місце у творчому доробку О. Кониського посідає по­вість «Юрій Горовенко» (1885). В її сюжет вкраплено згадки про історичні події, що характеризують суспільні умови, на тлі яких син збіднілого поміщика-невдахи Юрій Горовенко виходить на дорогу життя. Зазнавши ударів долі, благонадійний українофіл-культурник, який спочатку обирає освіту як зброю проти зла, зго­дом перетворюється на соціаліста, людину із жадобою крові, пом­сти. «Я самий гарячий проводар соціалізму й революції»,— каже Горовенко, налагодивши зв'язки з революційно-народницькою терористичною партією. Шлях, обраний цим персонажем, не став для автора суспільним ідеалом, оскільки він не приймав будь-яких форм революційної боротьби.

О. Кониський був прихильником ліберально-народницьких, українофільських ідей. Своєрідний їх синтез знаходимо в романі-хроніці «Грішники», де головний герой — поміщик-ліберал Ар-тем Пригара — переймається горем нужденних селян, ставить за мету допомогти їм «вийти на ліпшу стежку побуту економічного». Його зусилля увінчуються успіхом. Автор закінчує роман ідилією: злиденне село Варварівка через три роки змінюється невпізнанно, його жителі не скніють у голоді й холоді, а живуть по-людськи, гуртом орють, сіють, жнуть і молотять.

Олександр Якович завжди підтримував молоді таланти, за­охочував їх послужити рідному народові. За його сприяння на широкий літературний шлях, зокрема, вийшли Д. Маркович та М. Кропивницький.

Олександр Кониський не мав ілюзій щодо власного місця в іс­торії літератури, вважаючи, що воно буде порівняно скромним. Проте все його життя було сповнене наполегливої, освяченої ди­вовижним терпінням праці. Мав рацію Іван Франко, коли харак­теризував Кониського як письменника, котрий завжди намагався писати злободенні твори, прагнув розворушити закостенілу в ду­ховній сплячці й отупінні інтелігенцію, навернути її до активного громадського життя.

— На вашу думку, чи багато в наш час людей, які б так безко­рисливо заради ідеї займалися громадською роботою?

2. Словникова робота.

О. Кониський писав практично в усіх жанрах, крім драма­тургії. Спостерігаючи явища тогочасного життя, він звертався до гумору й сатири.

Згадаємо, що сатира — це твори, у яких у гострій формі ви­криваються негативні суспільні явища.

Гумор — різновид комічного, зображення життя у беззлобно-добродушному, жартівливому тоні.

3. Слово вчителя.

Твір О. Кониського «Сікутор» — сатиричне оповідання. Воно має підзаголовок «З дорожніх заміток». Як ми знаємо з біографії, письменник багато мандрував, спостерігав за жит­тям, вивчав людські типи. Звертав увагу на мову простих лю­дей — мешканців різних регіонів. Як правило, на області, що межують з іншими державами, мають вплив і їхні мови. Так, у мові жителей Чернігівщини, які мешкають поряд із біло­русами, багато білоруських мовних елементів. Письменник використав мову персонажів як засіб їхньої характеристики. Трохи дивною здається назва твору — «Сікутор». Сікутор — пе­рекручене екзекутор, тобто кат. Були колись такі посади. Герой оповідання взяв на себе обов'язки ката добровільно і, здається, із задоволенням. Про це ви дізнаєтесь, прочитавши самостійно оповідання О. Кониського «Сікутор».

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

Завдання учням.

• Складіть «психологічний портрет» О. Кониського, вибравши з названих якостей, характеристик потрібні.

Серйозний, працьовитий, поліглот, любитель природи, жар­тівник, енциклопедично освічений, музикально обдарований, патріот, законослухняний, активний, свідомий громадянин, пал­кий, вразливий, мужній, сміливий, гуманіст, альтруїст, наполег­ливий.

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

* Продовжіть речення.

«Мені запам'яталося...»

«О. Кониського я сприймаю як...»

«Дивно, що...»

«Добре, що...»

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знати біографію письменника, прочитати оповідання «Сі­кутор».