Пісенний талант Андрія Малишка. Пісні «Вогник», «Стежина».
09.11.2010, 20:46:22
Мета: виразно і
вдумливо читати поезії; вміти визначати і коментувати основні мотиви,
роль художніх засобів, символічність образів; набувати навички
аргументовано висловлювати власні роздуми, виховувати повагу до батьків.
Обладнання: портрет Андрія Малишка, його твори, підручник,
відеофільм «Андрій Малишко».
Основний зміст уроку
I.
Перевірка домашнього завдання
Читання та обговорення
письмових робіт: «Синівська любов до Батьківщини в поезіях Малишка».
II. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
Вчитель.
Сім'я наша,— згадує Малишко, — була велика — одинадцятеро дітей та
батько з матір'ю, старенька бабуся. Землі ж батько мав біля двох десятин
— всіх не прогодуєш. Хочеш не хочеш — доводилося займатися шевським
ремеслом, а в засушливі роки ще весною він ішов зі своїми сусідами на
заробітки в далеку Таврію, в бориславські і каховські степи». У
більшості пісень А.С. Малишка — роздуми над людською долею, оспівування
найсвітлішого почуття — кохання, жива краса рідного краю, його природи,
краса людини праці.
Ось пісня «Вогник» — ліричний спогад про рідну хату, світло у її
вікні, тополину під вікнами, батька й матір.
Пережите й пізнане в
дитинстві було ніби постійно з ним, а спекотні літа юнацтва і зрілості,
забираючи в нього енергію, помножувалися на його дитячі враження, і
творча сила поета зростала.
Виразне читання поезії «Вогник».
Аналіз вірша за
схемою
1. Які життєві обставини дали імпульс для
написання твору (якщо відомо).
2. Назва твору (алегорична,
метафорична, символічна, сюжетна, образна (чи ні), інтригуюча (чи ні) і
т. ін.
3. Тема поезії та провідні мотиви.
4. Ідея.
5.
Композиція (якщо є).
6. Ліричний герой.
7.
Образи, символи (якщо є) твору.
8. Сюжетні лінії (якщо є).
9.
Настрій (мінор, мажор).
10. Художні засоби.
11. Віршований розмір, рима.
12.
Місце твору в доробку поета.
13. Його актуальність на
сьогодні.
14. Ваші роздуми та почуття, навіяні поезією.
Учитель.
Так, саме любов, щира, ніжна, надає сили поетові для творення. Говорячи
про високі поняття, Малишко добирає найпростіші слова. А ще, уміючи
добре співати, маючи чудовий голос, здібності музиканта й навіть
композитора, Андрій Малишко відкрив свою душу для народної пісні. Поет
писав, що його напували з дитинства піснями, але головнішим було те, що
його душа постійно й жадібно прагнула того нектару. Мелодії й поезія
народних пісень розвивали й насичували його пам'ять, відкладалися в
підсвідомості, щоб згодом на поклики натхнення підніматися звідтіля й
втручатися в роботу його словотворчого мислення.
ПІСНЯ
Звідкіль вона, минувши дні і числа,
З-під
обрію, з-під сивого крила,
Зажебоніла, забриніла, звисла,
Теплом
і смутком серце пройняла.
Кому в минулім на розраду блисла,
Вся зіткана із неба й джерела,
Важка, як жар, легка, як плин
потоку,
Струну століть плекала одиноку?
Я вже не спав. Я
щастя брав на очі.
І слово пив, не прибране у цвіт.
І хто ж
її у сутінки дівочі
Отам співав, біля яких воріт?
Мою повчальну і печальну з
ночі,
Мою клечальну із дитячих літ.
Крізь посвист вітру,
давніх літ навали
Чиїх-бо вуст її вуста шукали?
Вірші
Малишка на музику поклали Л. Ревуцький, С Козак, А. Штогаренко, О.
Білаш, П. Козицький, М. Вериківський, Ю. Мейтус, Г.Майборода, П.
Майборода та інші. Таких прикладів справді творчої співпраці Андрія
Малишка з композиторами можна навести безліч.
Мало хто знає про те, що Малишко і сам складав мелодії до своїх
віршів. На важких і довгих фронтових дорогах друзі поета під його
акомпанемент (до речі, він вправно грав на баяні) співали ті задушевні
пісні. А така його пісня, як «Хусточка червона» в гармонізації 3.
Остапенка, облетіла всі фронти.
• Звідки ж поет черпав сили для творчості?
Перегляд III відео
фрагмента фільму «Андрій Малишко» (3 хв.).
(Кадри з архіву НТКУ.
Андрій Малишко і Платон Майборода за фортепіано, співають «Пісню про
рушник», входить мати поета, фотографії з сімейного архіву.)
Згадує Платон Майборода:
«Я радий, що мав щастя працювати з
таким блискучим поетом. Ми легко працювали, розуміючи одне одного з
півслова. А це тому, що вся його поезія глибоко народна. Малишко
розповідав, що коли був маленьким, його мати співала в Обухові, прядучи,
йому пісень, і оті її пісні лягли в основу всієї його поезії. Він
мислив образами і категоріями народними. Тому він легко ввів слово в
мелодію. І те, що в його рідному місті Обухові є музей при школі імені
Малишка, теж свідчить про глибоку шану народу до свого великого
земляка.»
(Пісня «Вчителько моя», на екрані школа, музей імені Андрія
Малишка.)
Георгій Майборода:
«Ні в кого я не міг
спостерігати такого повного злиття чистого, простого і поетичного, як у
Андрія Малишка. В якому розумінні? А в тому, що він звичайні людські
якості, явища життя, стосунків умів переводити на мову поетичних
образів. Так я цього ні в кого не спостерігав.»
Згадує Дмитро Павличко:
«Я був з ним у Чехословаччині, у
Пряшеві, недалеко від Ужгорода. Там нас прекрасно зустрічали. Одного
разу вранці ( ми жили в одному номері) я прокинувся, вийшов на вулицю,
коли чую Малишко співає, а він мав прекрасний баритональний тенор. Він
співає «не журися, моя мамо, бо я сам журюся. Як виходжу за ворота, од
вітру валюся», а потім «мене, мамо, орда знає; в чистім полі обминає.»
Він співав, як кожна людина, яка встала, одягається. А наш номерок
був маленький у звичайному будиночку. Надворі весна, вікна відчинені.
Пряшевчани, ідучи на роботу, зупинялися біля вікна. Спочатку їх було
десять, двадцять, потім тридцять. Я не втримався і кажу: «Ну що ж ви
стоїте, давайте аплодувати!» Ми аплодували, він виглянув у вікно, як
Карузо, зійшов до людей, роздавав автографи, книжки.
Малишко любив співати, він вийшов з тої пісні, яку співала Україна,
якої вчила його рідна мати Базилиха.»
Звучить пісня «Ми підем, де
трави похилі».
(Малишко на косовиці. Фотографії Андрія Малишка з
друзями.)
Згадує Андрій Малишко:
«Мені часто доводилося бути учасником
тих прекрасних, тих чарівних мандрівок із Максимом Тадейовичем
Рильським.
Коли до його будинку підходиш чи на світанку, чи
ввечері, так привітно, так ласкаво тебе зустрічає і кличе вогник у
вікні, що забувається все дріб'язкове і незначне, без якого людина може
легко обійтися ужитті.»
Згадує Павло Загребельний:
«У Малишка було неймовірне
ставлення до слова. Він так вживав звичайні слова, у таких незвичайних
словосполученнях, що це вражало. «Ми підем, де трави похилі», або
«цвітуть небеса». Ми звикли у школі, що є похила площина, аж раптом
трави похилі. Я завжди думав: звідки у Малишка таке чуття до слова, така
велика ерудиція? Кілька років я жив з ним поряд і ми дружили. Я стежив,
як він читає, як мислить. І мене вразило, скільки Малишко читає. Ми
звикли вважати, що поети або пишуть вірші, або ждуть натхнення. Малишко
перечитував гори книжок. Він скуповував у магазинах все нове, що тільки
з'являлося, і одразу вночі читав прозу, філософські трактати. Якраз
звідси в нього вироблялося оте величезне чуття слова (окрім таланту),
того, що він одержав від матері, від свого народу. Не в усіх
письменників однакова інструментовка вірша чи прозової мови. У Малишка
вона була і несподівана, і талановита, і просто вражаюча. Цього він
досягав тим, що був людиною надзвичайно ерудованою.»
Хроніка 1962 р. Промова Малишка на ювілеї:
«Дорогі мої
товариші, я не знаю, що треба говорити у день, коли тобі виповнилося
п'ятдесят. Це вперше мені трапилось так, і я думаю, що вже більше не
повториться.
Коли мене дружина сюди проводжала, сказала: надінь чисту сорочечку. Я
одягнув. Мама мене у далекому 41-му так проводжала на бій і сказала ці ж
слова. То була трагедія, а сьогодні велика радість, і ви повірте мені,
бо я перед вами з'явився у чистій совісті, у чистій сорочечці зі своєю
вічною любов'ю до Батьківщини.»
Звучить «Пісня про рушник».
Обговорення за питаннями:
•
Як Платон Майборода оцінює свою співпрацю з Малишком?
•
Чому їм легко працювалося разом?
• Як в Обухові вшановують
свого великого односельця?
• Про які особливості поетичного таланту митця згадує Григорій
Майборода?
• Яким талантом, зі слів П. Загребельного, був
наділений Малишко?
• Що ви можете сказати про коло його
читацьких інтересів? Про що це свідчить?
Учитель. «Малишко багато читав, його знання були енциклопедичними.
Одного разу ми почали літературну гру, де треба було пригадати імена
визначних діячів минулих століть. Андрій Самійлович буквально
приголомшив нас своїми знаннями. Поет міг без кінця читати напам'ять
вірші класиків і сучасних поетів, тонко аналізуючи і розбираючи
достоїнства віршів.»
(Сергій Григорєв «Портрет»).
Був у митця ще один дар, який
постійно впливав на його поезію. Це ораторський хист, що в свою чергу
виріс із захоплення театром. Малишко неперевершено володів магією усного
слова, ораторським мистецтвом. Говорив щиро, енергійно та образно.
Знаю від листя немало слів,
З ріками родич в таємному слові,
Біло-білену
мову снігів,
Гімни осені малинові
Знаю... Навчався
блакитних промов
З плескоту хвилі й людських розмов.
З хліба узяв запахущий сік
Землі, дощів і залізного плуга,
Ніби
я жити сто літ зарік, —
Прибуває потуга.
І все те по
крапельці, як на меду,
В свою українську мову кладу.
Нехай
лише не лаються, хвалючи,
Що маю у серці моїм потребу, —
Хотів би її розписать на віки
По
травах і людях,
По землях і небу.
Поезія А. С. Малишка
«Чому, сказати, й сам не знаю...» живе в народі також як пісня під
назвою «Стежина» (музика Платона Майбороди). Усі сходяться на тому, що
це — перлина української літератури, шедевр поета-патріота.
...Догорало чисте багаття його життя. Фізичні сили покидали Андрія
Самійловича, а розум, поетична пристрасть палахкотіли вогнем слова.
«Стежина» створена 8 лютого 1970 року — за вісім днів до кончини поета.
Це
останній твір А. Малишка, його лебедина пісня.
Стежина життя... Це по ній кожен має пройти гідно. Та якою вона буде
і де проляже? Чи десь на чужині, чи в ріднім краю? Одним одна...
Єдина... Найдорожча... Поет не закликає бездумно кидатися в далекі світи
у погоні за примарним щастям. Щоб потім каятися, шкодувати, марити в
снах і наяву за батьківським порогом і стежиною, «дощами митою,
перемитою» — тією, що в'юниться «Між круглих соняхів» і веде на
батьківщину..
На глибокі роздуми спонукає нас цей так просто й майстерно
скомпонований вірш. Бо людське життя, як і ота стежина, безперервне... І
в кожного вона своя — «Ота стежина в нашім краї. Одним одна біля
воріт».
І вам, діти, теж потрібно буде вибрати свою, єдину. Тож
як її не шанувати, не благоговіти перед нею?!
Учениця виконує пісню «Стежина».
ЧОМУ, СКАЗАТИ, Й САМ НЕ
ЗНАЮ
Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці
стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля
воріт.
На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обніма,
Нема кінця їй в темнім лузі,
Та
й повороту теж нема.
Кудись пішла, не повертає,
Хоч біля
серця стеле цвіт,
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля
воріт,
Дощами мита-перемита,
Дощами знесена удаль,
Між
круглих соняхів із літа
Мій ревний біль і ревний жаль.
•
Які почуття охоплювали вас, коли ви слухали пісню?
Робота в
групах. Учні отримують аркуші паперу з запитаннями, обговорюють,
складають власні варіанти відповідей. Після цього обмінюються
завданнями, доповнюють відповіді своїх товаришів, доки до них не
повернуться їх найперші відповіді. Ознайомившись з доповненнями
однокласників, відповідають на питання вголос.
— Якою бачить поет стежину біля воріт?
— А чи є у
вашому серці найдорожча для вас стежина? Як би ви про неї сказали?
(Вчитель корегує і доповнює відповіді учнів.)
— Які враження
виникли у вас від пісень А.С. Малишка?
— Які пісні ви взяли б у своє доросле життя? Чому?
Учитель.
Поезію Андрія Малишка не можна «прочитати», «вивчити», не можна
осягнути одним тільки розумом, її треба відчути й прочитати душею, треба
глибоко зріднитися зі світом поетових дум і почуттів, прагнень і
поривань.
Микола Нагнибіда
ПАМ'ЯТІ ПОБРАТИМА
Поети
вмирають, як птиці, —
В польоті, у небі мрій...
Тому,
мабуть, сниться і сниться
Жайвором в небі Андрій.
Палають
серця у поетів
Багаттями ніч і день,
Як маки червоні в планеті,
Іскри
його пісень.
Поети щодня будівничі,
Солдати в часи
лихоліть.
Тож битви вогонь на обличчі,
На слові його
горить.
Поети квітують, як квіти,
Як зорі високих плес.
Судилось Андрію зоріти
В
розливах лугів і небес.
Поети — це скарби народні —
Не
лірики, ні! Сурмачі!
І линуть в майбутнє сьогодні
Пісень
його дивні ключі.
А смерть він зустрів, наче птиця, —
В польоті, у небі мрій...
І
сниться Вкраїні, сниться
Жайвором в небі Андрій.
III.
Усне висловлювання «Пісня Андрія Малишка, що найбільше мене
схвилювала»
IV. Домашнє завдання. Вивчити напам'ять одну пісню (на
вибір).
