Програмою з
української літератури для загальноосвітніх закладів за ред. Р. Мовчан
(2005) передбачене вивчення повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною».
Для ознайомлення восьмикласників із сюжетом та образною системою твору
відводиться 3 уроки. Один із варіантів планування розподілу навчального
часу може бути такий:
1 урок. «Діялось це у тридцятих роках минулого століття...»
(Місце
повісті у творчому доробку М.Коцюбинського. Історична основа твору.
Пригодницький, романтичний сюжет.)
2 урок. Краса і сила
кохання Остапа і Соломії.
3 урок. Проблема волі людини. Художня своєрідність повісті.
Творчість
М.Коцюбинського, блискучого письменника-реаліста й талановитого
фундатора модерністського мистецтва, посідає одне з чільних місць в
українській літературі кінця XIX — початку XX століття. Шляхи
неороматичної та імпресіоністичної традиції, започаткованої
Коцюбинським, продовжили М. Хвильовий і Г. Косинка. Своїм духовним
учителем вважав автора «Intermezzo» і П. Тичина.
У творчому доробку Коцюбинського повість «Доро-гою ціною», написана
1901 року (опублікована 1902 року), посідає особливе місце. Насамперед
вона вирізняється історичною тематикою, у той час, коли письменник
обирав об'єктом художнього осмислення гострі й болючі проблеми
сучасності. Саме на початку 1900-х років світогляд і художній стиль
митця еволюціонує до модернізму («Цвіт яблуні»), виявляючи ознаки
імпресіонізму. Та звертання до історичної тематики, зображення сильних
вольових характерів, духовної краси героїв, винятковість обставин,
проблема необхідності особистої свободи — усе це відносить повість
«Дорогою ціною» до кращих зразків неоромантичного мистецтва.
До героїчного минулого України Коцюбинський звертається ще у нарисі
«На крилах пісні». Збереглися спогади сучасників, які свідчать про намір
написання повістей про Устима Кармелюка та Олексу Довбуша, але
передчасна смерть митця стала на заваді здійснення цих планів.
Заклик до звільнення людини від будь-яких кайданів, від соціального,
національного, духовного гніту, прагнення до розкріпачення людини
прозвучали сильно і пристрасно, не полишаючи байдужими читачів.
Шведський славіст А. Єнсен, називаючи «Дорогою ціною» перлиною
української белетристики, підкреслив, що «оповідання глибоко проникає в
душу українського народу, добре знає його спосіб життя і характер» [6,
с.115].
Історична основа твору. Експозиція повісті вказує, що події
відбувалися «у тридцятих роках минулого століття». Початок XIX ст. був
дійсно позначений високим піднесенням антикріпосницького руху. Ця
боротьба набувала різних форм: спалення садиб поміщиків, фізичної
розправи над панами, відмови від роботи, псування знарядь праці. Загроза
жорстокої і немилосердної кари змушувала повстанців тікати на Дон та у
Причорномор'я. Так, наприклад, тільки у Київській губернії на початок
1816 року налічувалося 25 тисяч селян-утікачів. Уряд докладав чималих
зусиль, щоб повернути кріпаків їхнім панам. Утікачів чекала кара
шпіцрутенами, а тих, хто виживав, відправляли на каторгу у Сибір. Події,
відображені у повісті «Дорогою ціною», відносяться приблизно до
1834—1836 років, коли була ліквідована Задунайська Січ. У цей період
значно посилились переслідування втікачів за Дунай і в Бесарабію: «На
вільних землях зорганізовані були на втікачів лови, справжні облави, як
на вовка або ведмедя. По всій Бесарабії ганяли дозорці, вистежуючи
скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотяних річок збіджених,
змордованих людей. На півдні Бесарабії, од бистрого Пруту, по лівім боці
Дунаю, аж ген до моря стояло на чатах військо і заслоняло волю...
Голову втікача оцінено. За кожного спійманого прибрежні козаки діставали
плату» [4, с.24].
Та обставини, у яких жив і боровся за власну свободу і гідність
головний герой повісті Остап Мандрика, накладаються на події, про які
він чув від столітнього діда, — про Коліївщину (1768). «Ще недавно,
вмившись в Умані власною кров'ю і накидавши в Кодні стіжок гайдамацьких
голів, пан смакував перемогу, пильно обороняючи свої права на живий
робочий інвентар — хлопа. Хлоп протестував, хлоп тікав на вільні землі,
рятуючись, як міг, од панщини...»[4, с.24]. Після придушення повстання
польська шляхта жорстоко розправилася у невеличкому містечку Кодні з
гайдамаками: було страчено близько трьох тисяч повстанців. Гайдамацький
рух, про який з острахом і ненавистю згадує пан Остапа, могутньою хвилею
соціального і національного піднесення прокотився Україною у середині
XVIII століття. Його герої — Максим Залізняк, Іван Гонта — опоетизовані у
піснях і думах. їх мученицька смерть надихала на продовження боротьби.
Саме тому Остап на початку повісті згадує, як у дитинстві мріяв влитися у
загони гайдамаків. Таким чином розкривається назва твору: українське
селянство готове було заплатити дорогу ціну за омріяну й вистраждану
волю. (Серед варіантів заголовка були такі: «На волю», «Дорога воля», «З
неволі», «Воля», «За дорогу ціну»). Як бачимо, у більшості варіантів
зберігалося ключове слово «воля», але остаточна назва акцентує увагу на
тих випробуваннях і втратах, які вели до здійснення віковічної мрії.
«То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша і
спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию
дикомутурові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром,
із невтраченим іще смаком волі, широких просторів. Він ішов у ярмі,
скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю, і тоді
він хвицав ногами і наставляв роги...» [4, с.23], — так художньо
переконливо зображує вільнолюбивий дух українців автор.
У запереченні покори й пасивності, у прославленні волелюбності
українців і полягає пафос твору. Метафоричний ряд, майстерно вибудуваний
Коцюбинським, потверджує цю думку: «Вільний дух народу ще тлів під
попелом неволі», «на широкі бесарабські степи... рвалась гаряча уява й
тягла за собою сотні й тисячі», «Старше покоління... показувало ще на
долонях мозолі від шаблі, піднятої в оборону народних і людських прав»,
«хлоп протестував», «хлоп тікав на вільні землі». Ідеєю твору є
уславлення самовідданої боротьби українського селянства за волю, а також
утвердження незнищенності кохання.
Сюжет і композиція. Першою, історичною, темою повісті
«Дорогою ціною» є зображення героїчної боротьби селян-кріпаків за волю.
Вступна частина, у якій становище українського народу порівнюється з
уярмленим диким туром, відіграє роль експозиції. Перші розділи твору
знайомлять читача з обставинами життя головних героїв: Остап Мандрика
змушений тікати від пана, який погрожує «оббілувати» його «за сміливе
слово». Кохану Соломію пан силоміць віддав заміж «за хурмана». І хоч як
важко було Остапові залишати рідну сторону, проте він зважується на
втечу. Вірна Соломія наздоганяє його у дорозі. Подолавши нелегкий шлях,
герої разом із такими з бідаками чекають перевозу через Дунай на
турецький бік. Але зненацька з'являються козаки, Остап із Соломією
ховаються від переслідування у плавнях. Коли нарешті вони перетинають
Дунай, випадкова куля зранює юнака. Ці обставини приводять утікачів до
циган, причетних до крадіжок і вбивства. Остапа арештовують разом із
циганами. Усі спроби Соломії визволити коханого не увінчалися успіхом.
Тоді вона зважується на відчайдушний учинок: разом із Іваном
Котигорошком організовує напад на вартових, але гине у холодних
дунайських хвилях. В епілозі зображено старого Остапа, який не забув
свою Соломію, через роки пронісши кохання до неї. Отже, другою,
романтичною, психологічною темою твору є вічність і незнищенність
кохання.
Жанр твору. Як зазначає Ю. Кузнецов, ще у 1906 році Л.
Старицька-Черняхівська назвала «Дорогою ціною» пригодницьким твором. І
досі немає єдиної думки серед дослідників, як визначати жанр твору:
перед нами повість чи оповідання, пригодницький це твір чи
романтично-психологічний?
Ознаки повісті
1. Насиченість
подіями, наявність кількох провідних тем або сюжетних ліній
2.
Характери перебувають у розвитку, оскільки заторкнуті значні
історично-часові межі
3. Охоплення відносно великого відрізку життя героя
Ознаки
оповідання
1. Однолінійність, чітка побудова сюжету
2.
Характери показані у сформованому вигляді
3. Сюжет заснований
на певному епізоді з життя одного або невеликої кількості персонажів
Від оповідання повість відрізняється більш розгорнутим сюжетом,
ширшим охопленням подій з життя головного персонажа, більшою кількістю
другорядних персонажів і їх повнішою характеристикою, наявністю широких
описів. У творі «Дорогою ціною» бачимо широке художньо-епічне полотно
життя бідних верств населення різних національностей (українці-втікачі,
циганська сім'я Гіци і Раду). У повісті зображена низка подій
(передісторія взаємин Остапа із паном, його кохання до Соломії; їхня
втеча за Дунай, пригоди в дорозі, загибель головної героїні і подальша
доля Остапа). Твір насичений пейзажними елементами, розлогими
авторськими характеристиками, символікою.
Крім того, повістю також називали сказання про якусь історичну
подію. В цьому сенсі твір також ближчий до жанру повісті, аніж до
оповідання, оскільки йдеться про активізацію селянського визвольного
руху у 30-х роках XIX століття.
Риси пригодницького жанру
1. Невелика
експозиція, в якій окреслюється історична атмосфера часу
2.
Динамічність розгортання подій
3. Велика кількість пригод,
несподіваних поворотів сюжету
4. Прийом переодягання Соломії у парубка
5. Пригоди і
несподіванки під час подорожі: переховування біля переправи через Дунай,
у плавнях, зустріч пораненого Остапа із вовком, екзотична сім'я циган
6. Несподівана кінцівка: загибель Соломії і виживання Остапа,
незважаючи на поранення і пізніші випробування, про що дізнаємося з
епілогу
Риси психологічного твору
1. Боротьба
за своє кохання — основний мотив поведінки Соломії
2. Жіночність і мужність, винахідливість і рішучість головної
героїні
3. Пейзаж як засіб відтворення переживань героїв
4.
Зображення внутрішнього стану під час двобою Остапа із вовком
Композиційно повість «Дорогою ціною» побудована таким чином:
Вступ
(експозиція) — палке слово автора про героїчну історію народу, про його
нескорений вільнолюбивий дух.
I частина — втеча Остапа і
Соломії від пана. Це зав'язка сюжету.
II частина — переправа через Прут і поранення головного героя.
III
частина — перебування Остапа у плавнях, пошуки Соломією порятунку.
Поєдинок юнака з вовком.
IV частина — головні герої у циган,
арешт Остапа.
V частина. Кульмінацією повісті є спроба Соломії визволити коханого
з-під турецької варти. Розв'язка твору — загибель головної героїні.
Епілог
— старий Остап живе самотою і чекає зустрічі у вічності з коханою.
Психологізм твору. У повісті «Дорогою ціною» вся система
тропів спрямована на розкриття внутрішнього стану героїв, плинності
їхніх душевних порухів. Коцюбинський майстерно поєднує опис подій із
роздумами і спогадами героїв. Так, у глибокому зворушенні прощаються
Остап із Соломією на початку твору. їм важко говорити, і цей тривожний
стан передається метафорами: «Події, що несподівано привели їх до
розлуки, ба й невідома будущина, яка кинула вже свою тінь на душу,
збіглись у цей момент докупи і мов замулили глибину сердечну» [4, с.26].
Момент упізнавання Остапом Соломії, її переодягання у парубка також
пластично змальовують душевний стан: «Як тільки ніж шурнув по волоссю і
до ніг Соломіїних упало перше пасмо кіс, вона почула якийсь біль у
грудях, щось стисло за серце і на очі набігли сльози.... Соломія
мовчазна і замислена, сиділа долі серед обтятого волосся і вдивлялась
кудись у простір» [4, с.32—33].
Третій розділ найбільш напружений: у ньому замальовується боротьба
героїв із смертельними перешкодами, що виникали на їхньому шляху, уповні
розкриваються мужні характери, особливо Соломіїн. Під час пожежі у
плавнях особливо виразно виявилась і любов жінки до Остапа, і її
рішучість, відвага, енергія, сила волі. У цьому епізоді автор
послуговується розкішними метафорами, особливо у змалюванні комишу,
уособленнями, гіперболою: вогняне море «котилось за ними невпинними,
непереможними, веселими хвилями, золотом розсипалось по плавнях, жерло
очерет, випивало воду, підпалювало небо» [4, с.53]. Тим більш значущою
видається перемога людей над стихією.
В образі Остапа Коцюбинський підкреслює такі риси, як людяність,
любов до людей, до життя, відвага, готовність до боротьби, ніжність до
Соломії, вірність і душевна краса. Знесилений, самотній, віч-на-віч із
вовком, він знаходить у собі сили вступити з ним у двобій, виходячи
переможцем (мимоволі пригадуються «Північні оповідання» Д. Лондона,
романтична поема «Мцирі» М. Лєрмонтова). А Соломія перед лицем небезпеки
виявляє винахідливість і мужність: вона шукає воду для пораненого,
прагне знайти вихід із палаючих плавнів, роздобути їжу. Вона згодна
прислужувати навіть злодійкуватим циганам, тільки б мати прихисток, поки
одужає Остап. Соломія врятувала йому життя.
У повісті «Дорогою ціною», як і у більшості романтичних творів,
показане трагічне зіткнення мрії і жорстокої дійсності. Одержавши гроші у
болгарина, Соломія внутрішньо розквітає в очікуванні щастя. Але
наближаю чись до циганського притулку, вона відчуває тривогу. Лихі
передчуття жінки підтвердилися: Остапа арештовано разом із циганами. Ні
благання Соломії, ні її спроби викупити коханого не увінчалися успіхом.
Тоді вона зважилася на відчайдушний вчинок: вчинила напад на жовнірів і
загинула у сутичці. Готовність Соломії йти на самопожертву, її мужність з
особливою силою розкриваються наприкінці V розділу. Відтворюючи останні
хвилини життя героїні, письменник знаходить такі художні засоби, що
відповідають змісту цієї трагічної ситуації. Форма вислову стає гранично
стислою, вагомою, яскравою. Кожне слово в цей напружений момент —
картина в свідомості Соломії і в уяві читача. Слово і образ тут
зливаються в єдине ціле: а там так гарно, там сонце сяє, там
зелено, там небо синє, там радість, життя». А далі — різкий контраст —
епічно стримані рядки, якими закінчується уривок. Вони звучать як
реквієм героїчному життю Соломії: «По чорній річці поміж білими берегами
прудко пливе човен, тане вдалині і обертається в цятку... за ним несе
вода другий, порожній, хлюпає в його білі боки і фарбує їх у червоний
колір. Тихо в повітрі...» [4, с.76].
В епілозі дізнаємося про те, як склалося життя Остапа після смерті
Соломії: його було жорстоко покарано, він дорого заплатив за волю, але
так і не здобув її. Втративши вірну Соломію, він утратив і кохання.
Отже, обидві сюжетні лінії (боротьба за волю і прагнення до особистого
щастя) завершуються поразкою головного героя. Проте високе гуманістичне
звучання твору розкривається в останніх рядках: «Дорого заплатив я за
волю, гірку ціну дав... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає
й не дочекається, коли злучиться з нею...» [4, с.78]. Кохання
виявляється сильнішим за смерть.
Аналізуючи образ Остапа, слід звернути увагу учнів на розкриття
автором провідних рис характеру героя: «...Остапові стало жалко Соломії,
страх як жалко. Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у
далеку дорогу, не пожалувала кіс своїх задля нього; вона доглядала його,
як рідна мати, була вірна, як товариш» [4, с.55—56]. Здатність оцінити
чуйність і духовну красу іншої людини відбиває внутрішню красу головного
героя. Читаючи текст, учні виписують у зошит відповідні цитати.
Вірність у коханні Остапа до Соломії з особливою ніжністю
виявляється в епілозі, коли старий самотній головний герой підводить
риску під своїм життям: «Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав...
Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає не дочекається, коли
злучиться з нею...» [4, с.78].
Зовнішня краса Соломії доповнена її внутрішнім духовним багатством.
Характеристика образу жінки складається із таких якостей, як вірність і
самовідданість, волелюбність, мужність і відвага, рішучість, любов до
життя, здатність на самопожертву. Надзвичайну силу волі й енергію
виявляє головна героїня, рятуючи пораненого Остапа у плавнях: «Соломії
не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер
лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. їй стало жаль
молодого змарнованого життя — і вона заплакала...» [4, с.51—52]. Молода
жінка врятувала коханого під час пожежі, дбала про його одужання, йшла
на будь-яку роботу, аби заробити на шматок хліба і вірила у їхнє щастя.
Але коли до омріяного вільного життя залишалося півкроку, Остапа
забирають турецькі жовніри. Соломія випробувала усе для його звільнення,
але ні умовляння, ані підкуп не допомогли. Жінка зважилася на
відчайдушний крок: відбити у вартових коханого. Навіть гинучи у
дунайських хвилях, Соломія сміливо дивиться смерті у вічі, відчуває, що
«невгамовні сили життя встають ... і розпирають груди, зростають у
лютість» [4, с.76]. Нерівну, але відважну боротьбу Соломії з стихією
води, її жагу до життя передано у творі короткими уривчастими реченнями:
«Усі сили добути... всю теплу кров... усю волю... Ось ближче до
берега... Ось берег видко... а там так гарно, там сонце сяє, там зелено,
там небо синє, там радість, життя...» [4, с.76].
3. Коцюбинська-Єфіменко, племінниця письменника і його глибокий
дослідник, цілком слушно вказувала на романтичний ореол, що осяює
Соломію, діючи на естетичні почуття [3, с 91].
В листі до автора
Н. Кобринська писала: «В теперішніх часах, коли література переповнена
словами, часто неприродною декламацією, Ваша Соломія — то джерело під
час спеки...» Головну героїню вона називає завдатком «типу жінок, що
вміють боронити себе» [1, с.186].
Художні особливості «Дорогою ціною». Глибокому і всебічному
розкриттю головної ідеї твору підпорядкована вся система»
зображально-виражальних засобів. Насамперед слід звернути увагу на
портретні характеристики героїв, яких немало у повісті. Наведемо лише
один приклад: бачимо «... його, стрункого й міцного, з чорними очима,
орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчі, і її, що в
образі білолицього чорнявого хлопця дивилась у простір засмученими
карими очима» [4, с.33]. Крім описів зовнішності персонажів,
Коцюбинський активно послуговується психологічними портретними
характеристиками: «Дивне почуття обхопило Остапові груди: замість
радості — сильне обурення стрепенуло його істоту. В один мент відчув він
усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо
упираючись ногами в нову, не панщизняну землю, він затис кулак і
погрозив на той бік річки» [4, с.44—45]. Або стан Соломії у плавнях:
«Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і
завзято з вірою, що її широкі груди зламають усі перешкоди» [4, с.53].
Значну композиційну роль відіграють описи природи у повісті «Дорогою
ціною». Зображення яру на березі Прута, де переховувалися втікачі;
неначе живий, комиш придунайських плавнів; пожежа, туман не лише
локалізують дію, розкривають складність оточуючої головних героїв
обстановки, але й дозволяють увиразнити характеристики Остапа й Соломії.
Майстерність Коцюбинського у змалюванні природи досягла апогею у
славнозвісній новелі «Intermezzo», але у повісті «Дорогою ціною» вповні
відчувається перо майстра. Реалістичні картини природи доповнюються
імпресіоністичними барвами, звуками, запахами. Багатство і розкіш
навколишньої природи на початку твору поступово скорочуються і невдовзі
переважають червоно-чорні кольори, що психологічно відтіняють стан
героїв.
Морок, осінню ніч, води Дунаю автор змальовує чорними фарбами;
туман, осінні хмари, мряку — сірими; пожежу — червоною і жовтою. [6, с
122]. Ці кольори відтіняють сум, передчуття смерті, загибелі мрій
головних героїв. «Жовте, каламутне світло» востаннє бачить Соломія перед
смертю.
Особливо виразно майстерність метафоризації відчувається під час
пожежі у плавнях. Комиш зображений як жива істота: «Він дратував її...
Соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості з озвірінням, як
свого ворога. Вона рвала його, ламала, крутила і била ногами, а він
згинався, упирався, зчіплювався вгорі китицями, ранив їй руки, і тільки
корінням тремтів, немов од окритого реготу» [4, с.51].
Щодо звукової організації мови, цілком слушно зазначає Н.
Калениченко, то «Коцюбинський уміло використовує внутрішню ритмомелодику
мови, темп якої у нього завжди співзвучний настроям, переживанням,
подіям, що змальовуються у творі» [1, с 189]. Емоційна напруженість
героїв розкривається через уривчасті речення (передсмертні думки
Соломії), страшний і ворожий образ комишу відтворений з допомогою
алітерації (звуків ш і с), тривога передається алітерацією звуку р у
зображенні пожежі: «... розбурхане море вогню кипіло, ревло, бризкало
вогняною піною, раз червоною, як грань, раз білою, як світло
блискавки...».
Вживана романтиками символіка виявляється як один із головних
виражальних художніх засобів і в повісті «Дорогою ціною». Так, туман,
крізь який продираються Остап із Соломією, символізує марність їхніх
поривань, провіщує невдачу у майбутньому. Вітер у кінці твору має
подвійне символічне значення: з одного боку, це вітер, що розвіяв
людські долі, навіки розлучивши головних героїв із рідним краєм; а з
іншого боку, — це незнищенний вітер життя, що продовжується незважаючи
ні на що: «Він несе в собі весь гомін землі, від тихого бриніння мушки
до гуркоту грому, від скритого зітхання серця до крику смертельної
розпуки» [4, с.77].
Коцюбинський вдало використовує народні прислів'я і приказки: «при
своїй небозі добре і в дорозі», «не їла душа часнику, не буде й
смердіти».
Як слушно зазначає В. Борщевський, у творі
зустрічається чимало заперечних паралелізмів, характерних для народної
пісні («то не віл був у ярмі... ярмо було накладене на шию дикому
турові»), тавтологічних висловів («одіж з щирого срібла-злата»),
народних порівнянь («козацтво — як мак»), епітетів (вус чорний, кінь
вороний, життя безщасне, видима смерть, світ красний, Соломія
грізно-спокійна) [1]. Деякі епітети, за спостереженням Б. Хоменка,
як-от: химерні мрії, неясні, невиразні згадки, невідома будучина,
невідомі вільні краї вказують на марність сподівань утікачів [6,125].
Для більш виразного зображення внутрішнього стану персонажів
Коцюбинський послуговується психологічними порівняннями: «Ніч тяглася
довго, як смерть», «Втікачі, як бога з неба, чекають рятунку біля
Дунаю», «Думки, як на крилах, летіли у вічність». Сцена бійки циган
забражена через асоціативні порівняння з поведінкою птахів і тварин:
Маріуца «забилась й закрутилась в його обіймах, як в'юн, а її синій плащ
тримався на одному плечі, як перебите крило. Бійка розпалювала їх. Вони
налітали одно на одного, бились грудьми, як роз'юшені півні, кусались і
дряпались, як коти...» [4, с.63].
Мова твору багата синонімічною лексикою. Наприклад, слово говорити
замінюється дієсловами гомонить, каже, жебонить, торохтить [1, с 191].
Насамкінець
слід акцентувати увагу восьмикласників на зв'язку повісті із
сучасністю. Думається, що головна думка може бути сформульована
приблизно так: не треба шукати щастя і свободи на чужині, а треба
боротися за нього і здобувати його на батьківщині, в рідній стороні.
Тобто розбудовувати нашу незалежну українську державу.
Питання для самоконтролю учнів:
1. Сформулюйте тему та
ідею повісті «Дорогою ціною».
2. Як ви розумієте назву твору?
3.
Розкрийте, підтверджуючи цитатами, красу кохання Остапа і Соломії.
Визначте риси їх образів.
4. З якими творами світового письменства ми можемо порівняти
красу почуттів головних героїв?
5. Що стало причиною
руйнування усіх планів і мрій Остапа й Соломії?
6.
Прокоментуйте, як розкривається вільнолюбива ідея твору.
7. До якого художньо-стильового напряму можна віднести повість?
До якого жанру ми можемо віднести твір?
8. Розкрийте
композиційні особливості повісті.
9. Яка роль пейзажу у
«Дорогою ціною»?
10. Визначте, які засоби художньої виразності використав
письменник у творі.
|
