Мета:
допомогти учням зрозуміти вершинний твір Івана Франка «Мойсей» як творче
осмислення Біблії; виділити пророчі слова у тексті поеми, глибокий
зміст яких стосується минулого, сьогоднішнього і майбутнього України;
зіставити образ Мойсея з однойменної поеми з Мойсеєм біблійних
оповідань; розкрити правдиву схожість між головним героєм поеми та
автором твору; виховувати бажання служити своєму кародові, Україні як
неодмінну рису активного патріота.
Обладнання: Біблія. Вихід. 1,2,3,4,5,6. Діяння 7:22; текст
поеми «Мойсей» за повним виданням творів І. Франка, т.5 , с 201; портрет
І. Франка; репродукції Г. Доре; Біблія для дітей; буклет «Мойсей»; диск
із звуковим записом опери у виконанні колективом Львівського
академічного театру опери і балету ім. С Крушельницької.
Епіграфи уроку: Вірю в силу духа
І в день воскресний
твойого повстання.
І. Франко
Франко — будівничий
української державності. Ми живемо в часи, коли всі перепони нашому
народові й нашій державі необхідно пройти, Франко передбачив їх, описав
і, щоб не збитися з дороги, програмно опрацював.
Д. Павличко
Хід уроку
(Звучать перші акорди
музики М. Скорика «Пролог до опери».)
І. Вступне слово вчителя
( мотивація — «інтрига» ). Недавно в молодіжній газеті я прочитала
статтю молодого журналіста під назвою «Мойсей» . Друге пришестя». Мене
зацікавив її зміст. Йдеться про те, що після Львова, де оперу «Мойсей»
поставили в театрі ім. Соломії Крушельницької 2001 року, коли прем'єра
була приурочена візиту Папи Римського Івана Павла II, Київ своїм же
«Мойсеєм» зрефлексував на не менш знакову подію: у 2006 році виповнилось
150 років від дня народження Івана Франка. Чому у такій високо
естетичній формі варто отримувати знання про Франка?
Тому що постать Франка — геніальна, талант постановників — великий. І
2006 рік для України проходив під знаком Івана Франка, «одного з
духовних батьків нації, який належить не лише Україні, а й Європі та
світові».
(Постановка проблемного запитання.)
— Як ви думаєте, чому і
на початку XX століття в умовах «ночі бездержавності» (як сказав Є.
Маланюк), і на початку XXI століття, — коли Україна, за міжнародними
експертними оцінками, на сьомому місці за можливістю втратити власну
державність, поема І. Франка «Мойсей» має таку притягальну силу, що її
цитують у помаранчевих лавах, ставлять на сцені, ідентифікуючи з її
автором, називаючи Івана Франка українським Мойсеєм? Давайте для цього
з'ясуємо такі питання.
(На дошці записані вузлові питання «сюжету» уроку.)
1.
Час написання поеми.
2. Ізраїльський пророк Мойсей як
засновник ізраїльського монотеїзму(єдинобожжя) і Мойсей Івана Франка та
його заповіді.
3. Трактування образу Мойсея Іваном Франком.
Перша група
учнів-експертів мала завдання опрацювати запитання «Час, історія
написання поеми «Мойсей» Івана Франка та причини звернення автора до
образу «патріарха єврейського народу».
Орієнтовна відповідь.
Твір написаний І. Франком 1905
року після відвідання Італії, де в Римі автор побачив скульптуру Мойсея
роботи Мікеланджело, Враження геніального поета від скульптури стало
поштовхом до написання поеми. І. Франко замислив провести паралель між
ізраїльським та українським народом, їхньою довготривалою боротьбою за
звільнення від чужинців, показати роль поводиря у цій боротьбі. Так Іван
Франко взявся за написання поеми, яка б мала «філософію політики».
Ймовірно, причиною звернення до образу Мойсея є рефлексія Івана Франка
на Біблію (Второзакония). Таку думку припускає М. Ласло-Куцюк (Румунія).
Борис Степанишин зазначає, що біблійний сюжет — це чисто зовнішній
факт; насправді йдеться про Україну, щось подібно до травестії. Ключ до
такого розуміння — в пролозі.
Ще одне припущення щодо причини звернення до образу пророка Мойсея —
це суперництво з Корнилом Устиновичем, який теж написав поему «Мойсей»,
але твір дуже поверховий, що не передає трагізму душі «великої людини».
Є ще й така точка зору: такий великий поет, як Франко, не міг не
звернутися до образу Мойсея, що очолив вихід свого народу з неволі і
став символом мудрості й одержимості народного провідника. До його
гігантської постаті зверталися художники, скульптори, поети. У світовій
музичній скарбниці є опери «Мойсей у Єгипті» Д. Россіні, «Мойсей і Арон»
А. Шенберга. Зацікавив цей образ і Франка.
Друга група учнів-експертів відповідає на друге запитання
«Ізраїльський пророк Мойсей як засновник ізраїльського монотеїзму,
вибраний Богом для спасіння ізраїльтян із неволі» (Біблія).
За
Біблією, ізраїльтяни жили в Єгипті і стали ідолопоклонниками. За
відступництво від віри вони були покарані виснажливою працею на
єгипетських вельмож. Щоб рід ізраїльтян не розростався, фараон наказав
вбивати новонароджених хлопчиків, а залишати тільки дівчаток. Саме в той
час, сповнений горя для ізраїльських матерів, у однієї ізраїльтянки
народився хлопчик, якого вона, рятуючи, у кошикові пустила на воду і
заставила старшу дочку спостерігати, яка доля спіткає її сина.
Кошик виловила із води Нілу фараонова донька, їй дуже сподобалося
гарне дитя; і вона вирішила залишити його собі. В цей час прибігла
сестра дитяти й сказала, що може привести мамку, яка його вигодує.
Принцеса з Божої ласки передала дитя рідній матері, що й вигодувала
його. Назвали хлопчика Мойсеєм (знайдений у воді). У палаці фараона
навчено його «всієї мудрості єгиптян, і він був сильний у своїх словах і
ділах». (Діяння. 7:22). Згодом він дізнався про свою історію, полюбив
свій народ і одного разу, заступаючись за свого одноплемінника, убив
кривдника-єгиптянина. Фараон про це дізнався, Мойсееві загрожувала
смертна кара, і він утік до сусідньої країни — Мідії. Ще більше фараон
знущався над ізраїльтянами. Мойсей, який у Мідії прожив 40 років, був
обраний Богом вивести ізраїльський народ із єгипетської неволі. В ніч
святкування Пасхи ізраїльський народ воскрес для нового життя і пішов з
Мойсеєм до священної землі Ханаян, тобто Палестини. Господь зажадав від
ізраїльтян обітниці — їсти протягом семи днів перед Пасхою опріснопи, а
саму Пасху відзначати в молитвах і відпочинку. Важкий був шлях
ізраїльтян. Вони йшли дорогами, якими не йшли каравани купців, не їли
нічого, крім опріснопів. Так вони прийшли до Червоного моря. Але фараон,
опам'ятавшись від Божої кари, зібрав своє військо й на колісницях почав
доганяти втікачів. їх охопив страх, вони почали нарікати на Мойсея, що
послухали його. Душевна нерівновага мало не довела до бунту. Мойсей, як
умів, заспокоював народ, що впав у відчай, але й сам розгубився. Коли
він у розпачі звернувся до Бога, той промовив: «Чого голосиш до мене?
Вели синам Ізраїля, нехай вирушають. Ти ж підійми твою палицю та
простягни твою руку над морем і розділи його, і нехай сини Ізраїля сушею
пройдуть через середину моря». (Вихід 14:15—16). Коли фараон кинувся
теж перейти чудну дорогу посеред моря, то води злились докупи і всі
єгиптяни загинули.
Перехід через Червоне море для ізраїльтян означав, що вони
визволилися і стали вільним народом. Відсвяткувавши своє визволення,
ізраїльтяни під проводом Мойсея пішли до гори Синай, щоб принести на ній
щедрі дари Богові. Господь бачив, що душі ізраїльтян, покалічені
багатовіковим рабством, ще надто слабкі, щоб пізнати Його і повірити в
Нього. Тому він дав випробовування ізраїльському народові, таким чином
загартовуючи його волю.
Але ні солодка вода, ні манна небесна, ні Господові слова, що стали
заповідями, не змогли усіх колишніх рабів зробити вільними.
40
років випробовував Господь ізраїльський народ. І коли вже прийшли на
святу землю, в Палестину, то тільки Мойсей та Ісус Навин залишилися з
того покоління, що знало єгипетську неволю. За розгубленість Мойсея біля
Червоного моря і за те, що не всі ізраїльтяни вміли сьомий день
святкувати, Мойсей повинен був померти, а Ісус Навин привів свій народ в
Палестину. Після смерті Ісуса Навина став царем ізраїльтянин Савло,
відтак Давид, що вбив грізного Голіафа, саме із роду Давидового вийшла
Діва Марія — мати Ісуса Христа. Потім правив ізраїльським народом син
Давида, Соломон, який не дотримувався заповідей Господніх, і коли помер
цей цар, могутнє ізраїльське царство розпалося на Юдейське зі столицею в
Єрусалимі та Ізраїльське зі столицею в Сихемі. Ось таким Мойсей
виступає у Біблії.
Третя група учнів-експертів відтворює образ Мойсея за поемою Івана
Франка «Мойсей», образ пророка, що вірить в історичне покликання свого
народу, але переживає трагедію через свої сумніви щодо божого
провидіння.
(Учитель читає уривок із статті Д. Павличка «Заповідь пророка»
(«Літературна Україна», 27квітня 2006р.))
«Найважливіше поетичне
творіння І. Франка — «Мойсей». А взагалі, якщо уявити творчість Франка
як наповнений більших і менших світил космос, то серед них «Мойсей» —
найяскравіше видиво», — пише Д. Павличко про поему І. Франка у статті
«Заповідь пророка».
Запитання вчителя:
— Чому, на вашу думку, цей твір —
найяскравіше видиво на «осьовій лінії світового простору Франкових
творінь» (Д. Павличко)?
Орієнтовна відповідь групи «експертів»,
що готували це питання.
По-перше, велика сила цього астрального тіла — Франкової поеми — в
тому, що вона починається зі вступу «Народе мій, засмучений,
розбитий...», у якому автор водночас безжалісно характеризує український
народ, але й виставляє і його незаперечні якості, показує переможну та
ясну будущину нашої нації (учні цитують із Прологу відповідні рядки).
По-друге, у художньому плані цей Пролог написаний класичними
терцинами — формою, яку до Франка і після нього ніхто в українській
поезії не довів до такої надзвичайної гнучкості й блиску. Його терцини
(ямбічний одинадцятискладовик, де всі рядки з жіночими римами) —
найважча форма терцин. Вони створюють враження прибою, де кожна хвиля
вдаряє з непослабною силою:
Народе мій, засмучений, розбитий,
Мов паралітик той на
роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом вкритий,
Твоїм
будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізніх
Палитиме,
заснути я не можу.
Отже, цей твір уже з Прологу засвідчує інтелектуальну дивину
поетового таланту.
По-третє, сила Франкової поеми в тому, що, як
він сам пише вже в іншій прозовій передмові до поеми (1913р.), його
Мойсей — зневажений, але не зламаний пророк. Франко каже: «В біблійнім
оповіданню сам Бог показує Мойсееві Палестину; у своїй поемі я
приложився до ролі Азазеля з наміром зазначити якнайсильніше контраст
між пророцькими обіцянками і тим, що дійсно ждало гебреїв у Палестині.
Сей контраст я вважав потрібним зміцнити не тільки показом географічного
положення та різноманітності Палестини, але надто ще об'явою про долю,
яка чекала гебреїв у тім краю. І се я поклав у долю Азазеля
якнайсильнішу часть демонської спокуси, що може захитати віру навіть у
найсильнішого. [ ] Крайній вислів тої психологічної реакції, що
виривається з грудей пророка словами: «Одурив нас Єгова!», не був зовсім
тріумфом демона-спокусника, який у тій хвилі зо сміхом відступає від
Мойсея, але був тільки зазначенєм межі людської віри та людської сили,
до якої дійшовши, Мойсей почуває слова самого Бога, що розкривають йому
далеко ширший кругозір від того, який міг розкрити йому Азазель».
Примітивним було б твердження, що поет сприймав образ пророка Мойсея
як свою трагічну подобу через те, що сам був принижений галицьким
оточенням і тяжко битий долею. Звичайно, гіркота переживань була. Але
бачення себе в образі Мойсея приходило до поета з його вистражданої
самооцінки, пов'язаної не з власними помилками, а з трагедією
бездержавності українського народу, провину за рабський сором і
роз'єднаність якого поет брав на себе.
Учитель. У чому ще геніальність Франкового творіння?
Орієнтовна
відповідь.
Геніальність у тому, що поет проводить аналогію
між древніми євреями та українським народом, який упродовж століть, а не
сорока років, іде до свого визволення. Але змальовані в поемі гебреї не
в усьому дзеркально відображають українців, бо українці ніколи не жили
«золотим хлібом», ніколи не прагнули здобути «всі скарби землі». У поемі
йде мова про обраний Богом народ, а його характеристика може бути
прикладена лише для імперських націй, а не для переслідуваних і
гноблених.
По-четверте, автор не тільки зображає пророка Мойсея, а й сам — і це
чи не найважливіше в поемі — пророчить і в Пролозі, і у власне поемі.
Пророчим у поемі є такий момент: Єгова любить свій народ, але він знає
його вдачу, а тому застерігає:
Таж в Єгипті ви і нулись в ярмі,
Наївшись ласо...
Відригаться
вам буде повік
Те єгипетське м'ясо
І, зірвавшись із сеї
землі,
Та розбивши всі карби,
Ви розвієтесь світ
здобувать,
Його соки і скарби.
Хто здобуде всі скарби землі
І над
все їх полюбить,
Той і сам стане їхнім рабом,
Скарби духу
загубить.
Це застереження є водночас пророцтвом. Прочитавши ці
рядки, не можемо відвернутися від подій XX ст., які начебто з нами бачив
автор «Мойсея» , — коли розвалювалися імперії, і колишні завойовники
оберталися на нікчемних прислужників.
Хіба не пророчими є слова «Мойсея» про те, що свобода — категорія не
тільки духовна:
Та прийде час — і ти огнистим видом
Засяєш
у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі,
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По
своїй хаті і по своїм полі.
Хвилина чуда — паралітик може
встати, повіривши в своє одужання, і покаже домовитість у своїй країні.
Господарська домовитість, власна хата і власне поле — хіба не економічна
частина програми розвою нашої держави саме тепер, коли закладаються її
фундаменти на руїнах останньої світової імперії? Цікаво, що тут І.
Франко в буквальному розумінні погодився з Т. Шевченком щодо «своєї
хати», яку певним часом практикував як обмеження національного життя,
критикуючи свого вчителя за «хатній патріотизм»
Учитель. Отже, поема I. Франка «Мойсей», як ми з'ясували, має
національне забарвлення, і її пророцтва стосуються нашої історії.
А
яка ж віршова форма поеми ?
Учень — «теоретик літератури». Поема
написана анапестом. Ритм сумний, епічний, передає трагічний настрій.
Для передачі мови Всевишнього надзвичайно вдало автор ділить кожний
п'ятистопний рядок на дві частини. Це створює враження присутності
змістової цезури в рядку. Але її нема. І все ж таки внаслідок такого
поділу виникає наголос наприкінці третьої стопи.
(Цитує окремі уривки з поеми.)
Висновок — «епілог»
учителя.
Поема «Мойсей» І. Франка проектує на наше
сьогодення. Хоча ми розбудовуємо українську державу, мало чим
відрізняємось від біблійного Ізраїля, що, втікаючи з неволі, потрапив у
пустелю, пересварений і поділений вождями. Серед нас є такі, що раді
повернутися в московську займанщину, і не тільки тому, що було їм там
добре в матеріальному розумінні, а й тому, що нові обставини вимагають
думати, а тоді треба було тільки підпорядковуватися, служити
московському фараонові.
Крім цього, пророчий дар Франка малює картини, які ми бачили в живій
дійсності. І це не виплід фантазії, а жорстока правда радянської доби,
од якої кров холоне в жилах:
Онде мати голодна їсть
Тіло
свойого плоду!
Онде тисячі мруть на хрестах —
Цвіт твойого народу.
Чи
не сказано це про найбільшу трагедію тої доби, за якою тужать
безпам'ятні українські раби.
Поема «Мойсей» — не вчорашній день, а
наповнена сучасними акцентами література, яка вчить нас: «Раби! Якщо ви
маєте людську гідність, звільніться від двох перешкод, що треба
подолати. Перша — конфлікт між духовним, політичним лідером і зледащілим
народом. Друга ж — конфлікт між вірою провідника в досягненні мети і
його ж сумнівами, нерішучістю. Звільніться від цих недуг і станете
державою з національною волею і свідомістю за всіма заповітами Франка».
Бути «свого людства багаттям», захисним тереном для дерев-народів — ця,
проголошена біблійним пророком заповідь для Ізраїля стосується й
України. Про це писав, цим журився, цього жадав од нашого народу нині
вічний і єдиний Мойсей — Іван Франко, ї як епілог уроку, прослухаємо
Пролог до опери «Мойсей», поставленої у Львівському оперному театрі ім. С
Крушельницької, як ми вже говорили, 2001р., коли прем'єра була
приурочена візиту в Україну Папи Римського Івана Павла II. Музику
написав Мирослав Скорик, лібрето — Богдан Стельмах.
(Звучить Пролог до поеми-опери «Мойсей»). |
