Мета: розширення і уточнення знань учнів про козацьку добу, про козацьких гетьманів, про озброєння козаків.

Словник: гетьман, булава, бунчук, шабля, порохівниці.

Хід уроку.

- Діти, сьогодні ми продовжимо нашу розмову про українську минувшину – про славну Запорізьку Січ. Багато часу пройшло відтоді, але не забуваються ті героїчні часи. Пам’ятають про них люди завдяки чому? Так, пам’ятають з переказів, легенд, дум, оповідань, романів, картин. (Показ малюнка із зображенням козака).

- Діти, а кого ви тут бачите? А звідки ви знаєте, що це козак-запорожець? А де жили козаки-запорожці?

Так. Звичайно, це козак. Про це красномовно, насамперед, говорить його чуб – оселедець. І ви уже знаєте, що козаки жили на Запорізькій Січі, яка була грізним бойовим укріпленням.

На Січі йшло життя за своїми законами, за своїми звичаями. Ось як про це сказано в одному з народних переказів "Життя і звичаї козаків”.

Запорожці – то народ був старанний, великий зростом, дужий, не нам рівня. Вони були все захожі по волі. Ідуть було до свого царства. В одного жінка клята, то він її кине, іншого неволя та панщина заїдала, то і той сюди тіка; іншого охота тягла.

Запорожці жили не так, як ми, грішні. У них жінок не було. Сорочки, штани самі прали, самі латали, самі вони й куховарили. Хліба які козаки сіяли, які й ні. Більше – що ні. А що вони їли? Козаку що б не случилось, те й умеле. Козак – як мала дитина: хоч багато поїсть, хоч мало – наїсться. Їли вони, що Бог дасть: і хліб святий, і рибу, і м’ясо… Варили галушки, юшку, куліш – як і ми. А варили в казанах з червоної міді. Поставить казанок на кабицю, або на триногах почепить, та й варить.

Одягалися запорожці по достатках. Одні в дорогих каптанах ходили, а інші – як у пісні співають:

Шапки носили гострі, смушеві, а в інших червоне дно та гостре, так що набік і хилиться. Військо, кажуть, добре одягалося… ("Савур-могила”).

- Діти, а можливо ви знаєте, яка зброя була у козаків-запорожців?

Зброя козаків – рушниця і шабля. Дехто з козаків мав короткий спис і стріли, але рідше. Найважливішою козацькою зброєю була рушниця. І ще що?

Так, шабля. Вона спочатку була поширена у козаків, як і рушниця, а пізніше стала почесною лицарською зброєю, улюбленою "ненькою рідненькою, панночкою молоденькою” – як вони її називали.

Яка ще зброя була у козаків? Ми вже про це з вами говорили.

Так. Теж досить поширений у козаків був спис. Він робився з тонкого і м’якого дерева (2-3 м) з залізним наконечником. Дуже рідко стрічалися бойові сокири.

- Отже, хто скаже, яку зброю вони при собі носили?

А ось як пише Д. Яворницький про одяг та озброєння запорізьких козаків:

Кожен козак мав при собі чотири пістолети й носив два з них за поясом, а два у шкіряних кобурах (від татарського "кобур” – шкіряний чохол). Причеплених ззовні до шароварів. Рушницями, пістолетами й шаблями запорожці особливо любили шикувати і звертали на них велику увагу, оздоблюючи дорогою оправою та прикрасами, й завжди намагалися утримувати їх у великій чистоті (через що й побутував вислів "ясна зброя”): "зброя у них вся була прикрашена золотом та сріблом, на зброю вони витрачали все своє багатство: той не козак, коли в нього погана зброя”; тільки перед походами запорожці змочували пістолети й рушниці розсолом, щоб вони не іржавіли й не "грало враже око на ясній зброї”. Списи й ратища також широко використовували запорожці: "козакові без ратища, як дівчині без намиста”. Зі списів, що дійшли до нашого часу, видно, що всі вони виготовлялися з тонкого й легкого дерева завдовжки в п’ять аршинів. На кінці ратища був залізний наконечник, а на нижньому поясі дві невеличкі, одна під одною, дірочки для ремінної петлі.

До всього описаного озброєння запорізьких козаків слід ще додати ятагани, кинджали, ножі й панцери, котрі також були у вжитку запорізьких козаків, хоча й не становили їхнього, так би мовити, національного озброєння, їх заносили з віддалених від запорізьких вільностей земель і країн.. панцери, зокрема, носилися дуже небагатьма. Нарешті, до озброєння запорізьких козаків слід віднести також роги, ладівниці й череси. Роги для пороху запорізькі козаки використовували в давнішні часи. Пізніше запорожці почали носити готові патрони в так званих ладівницях. Ладівниці у запорожців були різними: кістяними, металевими, шкіряними, у вигляді гарбуза, серця, фляжки тощо: їх збереглося до нашого часу дуже багато. Крім того, запорожці використовували ще широкі шкіряні череси, котрі вони носили на грудях, заповнюючи у два чи в три ряди патронами з кулями та порохом, мов сучасні патронташі. Запорізькі козаки володіли своєю зброєю із вражаючою майстерністю. Відповідно до озброєння самого козака виготовляли "рондик”, тобто збрую його бойового коня: у багатого запорожця на коня одягалася вуздечка з "байраком” або мундштуком і лакованим ремінним поводом, ясно-червоний чапрак.

А ще, діти, козаки дуже любили коней. Вони ніби зросталися з ними. Козак навчав коня різних штук і прив’язував до себе, мов вірну собаку. Говорив до нього, називав братом, товаришем, а вмираючи, давав різні доручення ніби людині.

Без коня важко уявити собі життя козака і не випадково в українських народних піснях, думах він постійно виступає як вірний друг козака, побратим.

У козаків був і свій флот. Козацькі кораблі звалися човнами або чайками. На них вони ходили у бойові походи.

Самі ж козаки, крім того, що славились як сміливі воїни, були ще й на всі руки майстри. Серед них були теслі, стельмахи, ковалі, зброярі. Кожум’яки, римарі. Шевці, бондарі. Вони самі собі і одяг шили, і взуття. Жили козаки дружно, питання вирішували спільно.

- Діти, а як ви думаєте, хто був за головного на Січі?

- Так. Гетьман, кошовий отаман. А кого називали гетьманом?

- Так, від Богдана Хмельницького гетьманом називали володарів України. Він був і суддею, і адміністратором. Гетьман козакам був за порадника. Козаки шанобливо його називали батьком. Він був у них у пошані. Символом гетьманської влади була булава і печатка війська запорозького. Лише гетьман мав булаву – символ влади і печатку.

А яких гетьманів нашої славетної України ви знаєте? Так. Це Іван Сірко, Дорошенко, Сагайдачний, Богдан Хмельницький.

Першим гетьманом Запорізької Січі. Який став на захист українського народу, був Богдан Хмельницький. Ось сьогодні я розповім вам легенду, у якій розповідається, звідки пішло прізвище й ім’я Богдана Хмельницького.

На горі жив дід з бабою. Біля них ріс густий-густий хміль. У діда з бабою не було дітей і вони журились. Якось ранком дід вийшов з хати і поруч почув ніби дитячий плач. Дід пішов на цей плач і у густому-густому хмелю знайшов хлопчика. Дитина лежала перед ним, а на голові у неї сяяло сонце. Дід перехрестився, взяв дитину і приніс до хати. І сонце пішло за ним. І засяяла старенька хатина сонячними промінцями, і раділи дід з бабою. Назвали вони цю дитину Богданом. Бо ніби Бог дав їм дитя, а прізвище дали Хмельницький, бо в хмелі знайшли хлопчика. Ріс Богдан не по днях, а по часах. Скоро виріс. До нього сходились козачки. Що він скаже, всі його слухались. Богдан зі своїми козаками побудував неподалік свого будинку церкву, а під церквою викопав льохи, якими водив свої коні до Тясмину напувати. А як нападали на нього вороги, то він уходив з козаками у ці льохи, а потім зненацька виходили вони і перемагали ворогів. Сильна була людина Богдан Хмельницький.

У пам’яті народній Б. Хмельницький лишився як національний герой, видатний державний діяч, талановитий полководець і дипломат.

А ще яких отаманів-козаків ви знаєте?

Так, це і Дорошенко, і Сагайдачний, й Іван Сірко.

- А пісню ви знаєте про отаманів?

Звучить запис пісні "Ой, на горі та женці жнуть”.

Розповідається про відомих гетьманів, за вибором:

Дмитра Вишневецького (Байду), Івана Підкову, Северина Наливайка, Самійла Кішку, Самійла Сулиму, Івана Мазепу, Пилипа Орлика, Павла Полуботка, Богдана Хмельницького та ін.