У зв'язку зі зростанням кількості джерел виховного впливу на школярів учитель повинен уміти бачити кожну мить своїх вихованців, знати, чим наповнена їхня душа, які неприємності хвилюють дітей, адже виховна діяльність - це процес безперервної творчості, що не обмежується певними рамками

Історія інституту класних керівників. До 1917 року в гімназіях та інших середніх навчальних закладах Російської імперії існувала посада класного наставника (наглядача, класної дами, вихователів), на яку призначалися штатні викладачі, котрі відповідали за виховання учнів (вихованців) і здійснювали нагляд за їх поведінкою. Була запроваджена посада помічника класного наставника, чи класного наглядача, котрий слідкував за поведінкою учнів у класі й поза школою (на вулиці, у театрах, у приватних квартирах тощо). Після 1917 р. їх посади були скасовані (подекуди залишились на громадських засадах), а у 1935 р. поновлені як додаткові до основної вчительської посади.

У своєрідній формі інститут класних керівників існує також і в сучасних школах деяких закордонних держав. Так, наприклад, у Бельгії вчителі не займаються вихованням і дисципліною учнів. Їх обов'язок - забезпечити повний обсяг знань учнів із того предмета, який вони викладають. Усе інше - турбота вихователів. Вони дивляться за порядком у класі та проводять позакласні заходи.

У нашій же державі викладання навчальних предметів здійснюється вчителями-предметниками, з-поміж яких і призначають класних керівників, вони ж мають займатись позакласною та позашкільною роботою, оскільки на уроках мають змогу «вивчати» дітей. У своїй діяльності ці педагоги тісно пов'язані з іншими шкільними працівниками: із заступником директора з виховної роботи (планування діяльності, участь у підготовці та проведенні шкільних свят, урочистих подій, інших заходів); з учителем праці; викладачем організації виробництва (з'ясування питань профорієнтаційної виховної роботи); з бібліотекарем (проблеми забезпечення класу підручниками, стан читання учнями художньої літератури); з учителем фізичного виховання (участь у підготовці та проведенні спартакіад); з вихователями ГПД...

Що має та не має робити класний керівник, або обов'язки класного керівника. Діяльність класних керівників залежить від знань, культури, почуття відповідальності й має своєрідний характер - робота довгий час з одним складом учнів. Класний керівник має вміти «подати себе», завоювати авторитет. Найкраще це зробити, показуючи свою повагу до кожного учня як особистості з власними думками, поглядами та сприйняттям світу. Незайвим буде продемонструвати свою обізнаність і у власному предметі викладання. Учні зазвичай підсвідомо з повагою ставляться до людей, які є справжніми професіоналами. Педагог повинен пам'ятати, що кожна дитина неповторна, а тому порівнювати чи міряти всіх за одним еталоном не слід. Особливо неприпустимим є прояви незадоволення результатами роботи учня перед іншими учнями, докір, звинувачення у невмінні тощо. В учнівському колективі необхідно дбати про позитивні емоції дітей, атмосферу доброзичливості, радісного світосприймання, дружби у класі, довіри, взаємоповаги, взаємодопомоги. Тільки згуртувавши учнів у дружний і працездатний колектив, можна успішно здійснювати їх навчання та виховання.

Створення учнівського колективу. Створення учнівського колективу, як і виховання взагалі, треба розпочинати зі знайомства з учнями (їх віковими та індивідуальними особливостями). Класному керівнику треба переглянути особисті справи учнів, поспілкуватися з учителями, проаналізувати успішність школярів за минулий рік і скласти загальне уявлення, ураховуючи чинники, які впливають на формування підлітків, а саме: стихійні сили соціального середовища й цілеспрямовані з боку спеціально створених державних і суспільних інститутів.

Залежно від віку дитини одні чинники стають більш вагомими, інші - другорядними, а треті мають постійний фоновий вплив. Наприклад, домашнє середовище має вирішальне значення в розвитку дитини в дошкільному віці. Будучи могутнім фактором виховання в молодшому шкільному віці, сім'я у психологічному сприйнятті дитини з часом поступається місцем перед школою. Провідною, як стверджують психологи, стає навчальна діяльність, а найбільшого авторитету під час формування цінних орієнтацій набуває думка вчителя.

Діяльність учителя початкових класів суттєво відрізняється від роботи вчителя середньої та старшої ланки. Її специфіка зумовлена контингентом учнів. Початкові класи - перший щабель шкільного навчання. Діти під керівництвом учителя роблять перші кроки, оволодіваючи знаннями, уміннями та навичками навчальної діяльності. Педагог працює з класом частіше всього один, тому й виступає в якості і вчителя, і вихователя, проявляючи організаторські здібності, бо діти потребують постійної організованості.

Довіра та безпосередність дітей, щоденний контакт з ними дозволяють учителю глибше пізнати напрямок їх розвитку. Піклування та материнське ставлення до маленьких школярів поєднується з розумною вимогливістю. Діти дуже довіряють, вони вбачають у «класній мамі» захисника, порадника й тому звертаються з усіма питаннями до неї. Більшість учителів добре розуміють, що фундамент розвитку особистості закладається в початкових класах, а тому будують роботу так, щоби забезпечити умови різнобічного вдосконалення особистості в середніх і старших класах.

Починаючи з підліткового віку, соціальна ситуація розвитку дітей характеризується разючою зміною орієнтирів. Із цього часу школяра надзвичайно хвилює, що про нього думають товариші, як вони оцінюють події, що відбуваються у світі. Хлопчики й дівчатка в цьому віці особливо пильно придивляються до однолітків, порівнюють себе з ними, намагаються відповісти на життєво вагомі запитання: «Який я?», «Чи не гірший за інших?». Дуже важливо для підлітка - виправдати сподівання друзів і в жодному разі не бути гіршим за них. Думка «Я в усьому поступаюсь друзям» сприймається як трагедія. Звідси виникає потреба самоствердження, самореалізації, яка за несприятливих умов набуває гострих, конфліктних, інколи антисоціальних форм. Тому одне з найважливіших педагогічних завдань у роботі з дітьми «складного віку», яке успішно реалізують досвідчені педагоги, - організувати найрізноманітнішу діяльність, де б кожен зміг проявити свої найкращі нахили, заслужити повагу товаришів.

Психологічний мікроклімат. Спілкуючись із однолітками, дитина найчастіше потребує захисту. Класний керівник зобов'язаний не допускати випадків, коли дітей у класі не помічають, дражнять, обзивають, не приймають до спільних ігор, утворюють угруповання з негативними спрямуваннями. Майже в кожному класі є «важкі» діти. У таких випадках за мету береться не тільки боротьба із правопорушниками, а і профілактична робота з дітьми цієї категорії. Тому педагог має створити здоровий психологічний мікроклімат, володіючи методикою й технікою вивчення особистості учня та його виховного середовища: увійти в коло спілкування дітей, зрозуміти становище кожного учня в ньому, навчитись коригувати стосунки між дітьми, показати всьому колективу позитивні риси кожної дитини, дати їй можливість проявити себе.

Починаючи з 7-го классу (11-13 років), у психології та поведінці школярів з'являються нові тенденції, світ їхніх можливостей та інтересів розширюється і вони прагнуть вийти за межі класу, шукаючи себе поза найближчим оточенням друзів і звичної діяльності. Підлітків цього віку ми найчастіше зустрічаємо у спортивних секціях, гуртках і клубах позашкільних закладів. 14-15-річні підлітки досить виразно уявляють перспективу власного майбутнього життя. У них активно формується уявлення про власне «Я», виникає проблема морального вибору способів поведінки в навчальній роботі та в боротьбі за любов і повагу інших людей. При цьому в саморозвитку важливого значення набувають не стільки літературні герої, скільки цінності молодіжної субкультури, схиляння перед зірками кіно, поп-музики. Зразками для створення духовних пріоритетів і суспільних ідеалів стають старші за віком і класом учні (старшокласники). У цьому зв'язку вирішальне значення для виховання старших підлітків має формування духовно-моральної атмосфери життя старшої школи. Ця атмосфера передається як діяльно, безпосередньо комунікативним способом, так і опосередковано - через сприймання морально-психологічної атмосфери стосунків старшокласників між собою, з учителями та молодшими учнями.

Протягом підліткового віку діти неоднаково сприймають учителя (а отже, і його позиції). Беззастережний авторитет, який має вчитель у школяра молодших класів, у підлітковому віці піддається критиці. Слово вчителя перевіряється його ставленням до справи, моральні тенденції - учинками та стосунками з колегами та учнями, здатністю жити чесно, розв'язувати повсякденні проблеми справедливо. Класний керівник отримає авторитет, якщо зможе стати старшим товаришем і зуміє увійти в референтне середовище учнів.

Зміна цінностей. Змінилося ставлення підлітків до освіти. Вона мало винагороджується реальним життям. Якщо підліток отримує більше, ніж учитель, миючи машини біля бензозаправок, то навряд чи в нього з'явиться мотивація до навчання. Якщо ж молодь продовжує навчання у вищих навчальних закладах, то вибір часто диктує дохід від майбутньої професії. Звідси, змінюється і ставлення до праці та власності. Для того щоб забезпечити майбутнє життя, молоді люди дуже часто переступають межу дозволеності та входять у кримінальний світ, а чесна праця втратила свою популярність.

За результатами громадського опитування, загальними цінностями вчителів виступають: здоров'я, сім'я, справедливість, надійність, вірність у дружбі, освіта, гуманістична спрямованість: доброта, співпереживання, поважне ставлення до старших, природа, Земля, світ. Учні ж віддають перевагу свободі, коханню та прагматичним цінностям: кар'єрі, власності, спілкуванню, змозі розвитку та здатності до самовдосконалення. Найменш популярними виявились християнські цінності та громадянські, такі як інтернаціоналізм, патріотизм, ідеологія, політика.

Виховна робота школи: кроки оновлення. Сьогодні, коли вплив некерованої сфери на учнів інколи буває сильнішим за організовані педагогом заходи, роботу класного керівника не можна розглядати по-старому, і учасникам педагогічного процесу треба здійснити перші й необхідні кроки до оновлення виховної роботи школи.

Форми роботи можуть бути різними- індивідуальною, груповою та фронтальною. Вибір конкретної форми зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями тощо.

За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів форми роботи поділяють на: словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі тощо); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо); наочні (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди тощо). Усі вони взаємопов'язані, доповнюють і збагачують види роботи, в яких одночасно використовують словесні, практичні, наочні форми. Наприклад, колективні творчі справи.

Сучасні діти потребують різноманітної діяльності. Щоб виховний захід був ефективним і учні усвідомили його ідеї, важливо відчути, визначити ступінь їх підготовленості до сприйняття пропонованих їм моральних, правових, естетичних та інших норм, положень, понять. Якщо вони вже відомі учням, ураховують їх розуміння, погляди на них, щоби внести потрібні корективи.

Зміст виховного заходу має бути доступним для відповідної вікової категорії учнів, сприяти досягненню конкретної мети, нести в собі нову для вихованців інформацію, особливо це стосується традиційних виховних заходів, які проводять щороку (відзначення дня школи, Дня вчителя, 8 Березня та ін.). Координаційна функція полягає у спрямуванні класним керівником виховних зусиль усіх педагогів, батьків і представників громадськості на позитивні результати виховання учнів. Класний керівник передусім домагається, щоб колектив учителів, який працює з учнями класу, керувався єдиними вимогами до них, здійснював індивідуальний підхід. Він вивчає особливості навчально-виховної роботи вчителів, ознайомлюється з їхніми вимогами та стосунками з учнями, обмінюється думками про поведінку окремих учнів, методи впливу на них. Об'єднання та спрямування виховної діяльності - найважливіше його завдання.

Робота з батьками та їх педагогічна освіта. Не зайвим буде підтримувати зв'язок з батьками учнів. З тих часів як існує сім'я, вона відіграє важливу роль у вихованні дітей. Але характер її впливу багато в чому залежить від економічних умов життя суспільства, й тому виникають нові форми співпраці сім'ї та школи, утворюються нові громадські організації.

Стосунки між батьками впливають на відносини дітей та дорослих. Взаємопорозуміння утворює своєрідну атмосферу в сім'ї, а вона, у свою чергу, визначає характер дітей, їх ставлення до інших людей. Якщо в родині панує лад, така атмосфера сприяє формуванню особистості прямої, відкритої, готової завжди прийти на допомогу друзям. І навпаки, підозри, недовіра, негативне ставлення один до одного тягнуть за собою прояви грубості, егоїзму та інших негативних рис характеру в поведінці дітей. Школі важко протистояти такому впливу сім'ї. Але досвідчений класний керівник спробує знайти шлях до подолання певних проблем. Один із таких кроків - батьківські збори. Досвід підказує, що під час їх проведення треба намагатись дати об'єктивну характеристику класу, називати і невстигаючих, але при цьому вселяти в батьків упевненість у тому, що якщо вони візьмуться за справу разом, то швидко зможуть виправити становище. Батькам повинні бути зрозумілі не тільки недоліки, а й переваги особистості дитини.

Чи означає це, що педагог не може критикувати батьків за неправильне виховання дітей? Звичайно, ні. Але в роботі з батьками необхідні вагомі знання та врахування їх особливостей. Одних треба вчити виховувати дітей, інших критикувати, а з третіми - проводити відповідні заходи із профілактики правопорушень, бездоглядності.

Педагогічна освіта батьків також являється важливою та складною в роботі класного керівника. Необхідно узгодити тематику лекцій і бесід для батьків із задачами виховання, що виникають перед школою при переході учнів із класу у клас.

У необхідних випадках, коли потрібне термінове втручання батьків у рішення того чи іншого питання, класний керівник запрошує їх до школи, і вони разом обговорюють проблемну ситуацію. Один раз на семестр доцільно проводити день відкритих дверей. У цей день класні керівники разом з учителями-предметниками зустрічаються з батьками учнів, у яких викладають свій предмет, з 18 до 20-ї години. У цей час проводяться індивідуальні бесіди, батьки можуть переглянути контрольні зошити, ознайомитися з поточними оцінками школярів, а за потреби тактовно коригувати негативні впливи родини (якщо такі мають місце).