Мета: систематизувати та узагальнити
вивчене з історії української пісні; показати багатство, велич і красу
українських народних пісень; виховувати любов до свого минулого, пошану
до українського фольклору; патріотичні почуття.
Обладнання: вишивані рушники, скатертина; плакат з висловами
видатних світочів культури.
Звучать позивні « Ой у лузі
червона калина».
Я вірю —
у нас, на Вкраїні,
і
колосся співає,
і тополя співає,
і небо...
Співає все-все —
тільки
слухайте]
І почуєте безліч пісень,
різних пісень,
бо
тополя, колосся і небо
завше співають по-своєму.
І
доведене дивне вченими:
рослини краще ростуть під музику.
Так ось чому на моїй
Україні такі пшениці!
І коли розпочинаються жнива,
вся
Україна пахне пшеницею,
тоді і квіти пахнуть пшеницею,
тоді
і городи пахнуть пшеницею,
і води, м'які, дніпрові, і зорі
пахнуть тоді пшеницею.
А
коли заспівають дівчата,
я чую, як їм підспівують
і
тополя, й колосся, і небо,
і води дніпрові, і зорі...
Так
ось ти яка, Україно,
диво пісенне моє!
(На тлі мелодії пісні «По діброві вітер
виє» говорять ведучі.)
Ведучий. Українська пісня! Райдужна
душа нашого народу. Це сміх і сльози, це туга і надія, це символ краси.
Ведуча. Як високо цінували українську народну пісню у всі часи не лише
прості люди, а й великі світочі культури: Тарас Шевченко, Микола Гоголь,
Лев Толстой, Михайло Стельмах, Олександр Довженко.
Ведучий.
Українська пісня! Народжена неосяжними степами, зеленими гаями і
дібровами, стрункою тополею і червоною калиною, високим явором і
плакучою вербою. Пісня, що ввібрала в себе найніжніші почуття кохання і
розлуки, гіркої долі і смутку, радості і печалі. То краєш ти серце
невимовним болем, то смієшся і кличеш до танцю.
Ведуча. Пісне моя! Ти супроводиш людину все її життя, ти вмієш
чарувати своєю завжди свіжою красою.
Ти ведеш тією горою, де
росла вдовина пшениця, полита гіркою сльозою, степами, де рипіли
чумацькі вози, дорогами полинової долі заробітчанина-бурлаки.
Ведучий. Українська пісне! Ясний місяць у небі, ясні зорі, чисті
води, широкий степ, битий шлях породили твою ніжність і красу.
Ведуча.
Пісне моя! Червоні маки серед жита, червоні мальви і хрещатий барвінок
біля хати, квітуча вишня у саду, сива зозуля і чарівник-соловейко на
калині, вірні голуби і човен серед хвиль виколихали тебе.
Ведучий. Українські люди дуже роботящі і працелюбні. А ще люблять
вони співати. З давніх-давен українці жили піснею. Коли їм було сумно —
звучали сумні пісні. Коли працювали — звучали веселі пісні, які
звеселяли їхню працю.
Ведуча. Співали навіть тоді, коли не було і крихти хліба в господі.
Бо пісня — це ще й духовний хліб. Давайте заглянемо бодай краєм ока в
українську хату давніх часів.
(Українська хата. Двоє дівчаток
вишивають, співають « Ой вийду я на ту гору».)
Ведучий. Гай-гай, скільки тих пісень знає наш на-род! Кажуть люди,
що їх понад 200 тисяч. Чи, може, вигадують?
Ведуча. Та ні,
правда. Ось поміркуй: календарно-обрядові пісні — це ж і колядки, і
щедрівки, веснянки, русальні та петрівочні пісні, купальські,
жниварські.
Скільки ж це разом виходить?
Ведучий. А родинно-обрядові? Це ж
і весільні пісні, і голосіння.
Ведуча. Свят, свят, свят. Хай усі
люди довго живуть і здорові будуть, бо світ білий такий гарний! А про
весілля нам ще рано думати.
Ведучий. Ато рано! Чому ж парубки табунами попід вікнами ходять? Чи
чуєш? Наче по призьбі коні стугонять.
(Стукають хлопці, заходять
до хати.)
— Добрий вечір, дівчата, чи пустите до хати?
—
Доброго здоров'я. Заходьте, коли не жартуєте.
— А парубок без жарту, як козак без люльки.
Хай козак не
курить — а люльку має, а парубок хай і серйозний, а жарти знає.
—
Оце товк я мак, а за ступою плаче дяк.
Чого, дяче, плачеш?
— Мишка вкусила.
— А де ж тая мишка?
— В
печерку побігла.
— А де ж тая печерка?
— Водою
залило.
— А де ж тая вода?
— Віл випив.
—
А де той віл?
— Черва розточила.
— А де ж вона ділась?
—
Кури поклювали.
— А де тії кури?
— За ліс
полетіли.
— А де той ліс?
— Сокирка зрубала.
—
А де та сокирка?
— У море упала.
— А де теє море?
—
Квітками заросло.
— А де ті квітки?
— Дівчата
порвали.
— А де ті дівчата?
— Хлопці побрали.
—
А де ж тії хлопці?
Ведучий. На війну рушали — сумної пісні співали, а ви її пригадайте
та з нами заспівайте.
(Учні виконують пісню «Ой на горі та й
женці жнуть».)
Хлопець. А що ви, дівчата, тепер поробляєте
довгими вечорами? Покажіть своє шиття, може, і я хоч хрестика нашию, хай
вам на згадку залишиться.
Дівчина. Не жартуй. Ми про пісні говорили, скільки-то їх наш народ
знає, може, 200 тисяч!
Хлопець. Ага! Ще більше! Один мій дід
Оверко скільки їх переспівав, як молодим чумакував. Знає він і козацькі,
і чумацькі, і кріпацькі, і бурлацькі, і рекрутські та солдатські, і
наймитські та заробітчанські — усі соціально-побутові пісні. А як стане
коломийки співати та підтанцьовувати, то наче йому не дев'яносто три, а
лише сімнадцять.
Дівчина. А моя баба Ганна балади любить. Скільки в них і болю, і
туги, і краси. Послухаєш — аж душа ятриться та кров'ю обкипає. Ото силу
мають наші пісні!
Хлопець. То чого його в хаті сидіти? Гайда на
вулицю до хлопців та дівчат пісень співати!
Дівчина. То йдіть собі, а ми лишимося вдома господарювати.
(Дівчата
співають пісню « Чи я не хазяйка?»)
Ведучий. Радісніше з
піснею живеться, забуваєш прикрощі, горе, біду. А де пісня взялася в
Україні — хто її знає.
Ведуча. Я знаю. Мені бабуся легенду розповіла. Ось послухайте, я й
вам розповім.
(Учениця розповідає легенду про українську пісню.)
Ведучий.
Гарна легенда, аж самим співати хочеться. Ведуча. А давайте заспіваємо!
(Ансамбль дівчаток виконує пісню « Сусідка».)
Хлопець.
Гарно ви, дівчата, співаєте, але не дуже. Ось я вчора на тому кутку
співав — краще за всіх. А як утнув гопака — ніхто не перетанцював. А як
загадки став їм загадувати...
Дівчина. Ой, не хвалися! Чи не Семена Хвалькуватого ти онук?
Хлопець.
То це мій дід хвалько? Ану спитайте, де він тільки не бував: і у
Турції, і у Німеції, і у Хранції — Крим і Рим пройшов! Яких тільки
пісень він не знає! Та ви його самі спитайте, як мені не вірите, он він
іде. Тільки голосно кричіть, бо він глухуватий.
( Виходить старий дід з ціпком і корзиною, сідає.)
Дідусь.
Старий, старий тепер став. Любив колись думи слухати, як лірники та
кобзарі у село заходили. Історичних пісень знав зо три десятки. А зараз —
позабував. Порозгублював слова, як чумак сіль. А співав же я — краще од
усіх, а танцював так, що ніхто перетанцювати не міг...
(Виходять дві дівчинки.)
— Добрий вечір, діду!
—
Га? Що? За ріку йду.
— Кого хвалите, діду Семене?
—
Гусака несу в жмені.
— А вдома ваші діти?
—
Та він не може летіти.
— А тітка здорова?
— Та це гусак, а не корова.
—
Ну що ти скажеш глухому!
— А як не продам, то вернусь
додому.
Ведучий. Та чи ми, українці, ледачі? Та чи ми не
козацької вдачі? Тож давайте минуле згадаємо, Пісні славної козацької
заспіваємо.
(Ансамбль хлопчиків виконує пісню « їхав, їхав козак містом».)
Дівчина.
Ой, дівчата, цих пісень не переспіваєш, скільки їх наш народ знає. І
про кохання...
Хлопець. Ет, дурниці.
Дівчина. І про
родинне життя...
Хлопець. Не розказуй, бо мати битиме.
Дівчина. І колискові...
Хлопець.
Помовчуй, бо батько макогоном потішить.
Дівчина. А жартівливих
пісень — ціле море!
Хлопець. А я плавати не вмію...
Дівчина. А ти разом з нами у піснях купайся. У них музика — глибока,
як Дніпро, світла, як сонце, і щира, як душа козацька. Бо творив їх
народ, передаючи в словах власні почуття і переживання.
Ведучий.
Народні пісні здавна привертають увагу письменників, композиторів,
учених. Пісенні скарби нашого народу почали записувати з кінця XVIII
століття Марко Вовчок, Панас Мирний, Нечуй-Левицький, Іван Франко, Леся
Українка.
Ведуча. Творяться пісні і в наш час. Це пісні літературного
походження. Як правило, автори цих творів відомі: Степан Руданський,
Михайло Старицький, Андрій Малишко. Менше відомі творці мелодій — Петро
Чайковський, Микола Лисенко, Олександр Білаш. Та якщо припала пісня до
душі, то стає вона народною, як-от «Повій, вітре, на Вкраїну», « Ніч яка
місячна», « Пісня про рушник».
Ведучий. Послухаєш пісень — який наш народ мудрий! Усе він уміє: і
пісню заспівати, і легенду розповісти, і дотепний жарт, як жаринку,
підкинути. І гріх великий нам, українцям, цього не вміти і не знати.
Ведуча.
Будемо рости і вбирати, як сонечко, крапельки роси, всю красу, на яку
такий багатий наш народ. Щоб слалася життєва дорога під світлими зорями,
під щедрим сонцеграєм, під рушниковими вітрилами щастя.
(Учні виконують пісню « Від матері роду».)
|
