ТАРАС ШЕВЧЕНКО «Художник» - УКРАИНСКАЯ ЛИТЕРАТУРА - ОТКРЫТЫЙ УРОК - РЕФЕРАТЫ

Симпатію до головного героя викликає вже його портрет: «В его физиономии было что-то такое, что нельзя не полюбить. Физиономия его, сначала некрасивая, с часу на час делалась для меня привлекательнее. Ведь есть же на свете такие счастливые физиономии!»

Карл Брюллов казав: «Физиономия его мне нравится: не крепостная».

Сошенко під час першої зустрічі з художником подумав: Я любовался запачканным лицом автора. В неправильном и худощавом лице его было что-то привлекательное, особенно в глазах, умных и кротких, как у девочки».

Внутрішній світ героя.

1. Скромність.

Він довго не показує нікому своїх робіт, вважаючи їх недосконалими. Але, як зазначає оповідач, «одно, что меня поразило в этих более нежели слабых контурах, это необыкновенное сходство с оригиналами... На рисунки нельзя было смотреть равнодушно».

Сошенко, дивлячись на малюнок художника «Едіп в Афінах», який той вперше відважився показати йому, подумав: «Мне понравилась его скромность, или, лучше сказать, робость. Это верный признак таланта».

2. Потяг до всього прекрасного, до знань.

Спухає читання поетичних творів, сам читає. Герой повісті каже: «Я не скучаю, мне весело, но я не знаю, чего мне хочется... Мне хотелось бы читать».

Не задовольняючись розтиранням фарб і малюванням парканів, пробує компонувати. Група Едіпа, Антигени й Полініка вийшла дуже вдало. Сошенкові сподобався цей твір своєю простотою. «Только три фигуры. В первых опытах редко встречается подобный лаконизм. Первоначальные опыты всегда многосложны. Молодое воображение не сжимается, не сосредоточивается в одно многоговорящее слово, в одну ноту, в одну черту». Цим самим Шевченко виявив свій нахил до гармонії.

3. Цілеспрямованість у виборі життєвого шляху.

Після цілоденної виснажливої праці в майстерні не йде ні відпочивати, ні вечеряти, а поспішає в Літній сад і там місячними ночами подовгу просиджує перед античними скульптурами, змальовує їх.

4. Величезна ерудиція письменника.

Читаючи повість, ви, мабуть, звернули увагу на десятки імен митців, назви творів живопису (Веласкес. «Старий»), світової літератури (Діккенс. «Ніклас Нікльбі» таін.), музики та ін.

5. Гуманізм.

Гуманізм художника безмежний. Наприклад, хворіє, а потім помирає Демський. Художник сплачує за приятеля борг за квартиру, на свої кошти хоронить його. У юнака навіть не виникає питання: платити чи не платити. Якщо людина в біді, а він може допомогти, то рішення тільки одне — допомогти. «Я сложил ему на груди полуостывшие руки... Нашел хозяйку, отдал ей долг покойника, просил распорядиться похоронами на мой счет, а сам пошел к гробовщику... За гробом шел я, патер Посяда и маленький причетник». «Художник мой, как и следовало быть истинному художнику, в высокой степени благородный и кроткий человек... В этой прекрасной, бес-корыстной привязанности ко всем покинутым беднякам, каким был покойник Демской, следствие взаимного сочуствия ко всему великому и прекрасному в науке и в человеке. По своей природе и по завещанию нашего божественного учителя мы все должны быть таковы. Но, увы! Весьма и весьма немногие из нас соблюли святую заповедь его... Весьма немногие!»

— Хотілось би, щоб ви замислились над цими рядками. Можливо, якщо б ми такими були, то й світ став би кращим.

6. Повага до жінки.

В одному з листів до Сошенка наш художник писав: «Я себе скорее лоб разобью о стену, чем позволю оскорбить какую бы то ни было женщину...»

7. Благородство та жертовність.

Із листа Михайлова до Сошенка ми довідуємось про ще одну рису нашого героя — благородство та жертовність: він одружився зі своєю ученицею, як її сам називав, сусідкою, над якою поглумився мічман. «Блестящую будущность моего любимца, моего друга я видел уже оконченною, оконченною на самом рассвете лучезарной славы. Но помочь горю уже было невозможно. Как человек, он поступил неблагоразумно, но в высокой степени благородно... На него, на художника, на художника истинно пламенного, это может иметь самое гибельное влияние».

І ще: «Глупо, удивительно, как глупо распорядился своею будущностью мой приятель.»

— Як бачимо, цей вчинок художника справді негативно вплинув на подальше життя митця та його творчість.

Простежимо життєву лінію художника, показану в однойменній повісті.

(З часу знайомства юного кріпака-художника із Сошенком життєва лінія успіху стрімко пішла вгору. Навчаючись в Академії мистецтв, підтримуючи хороші стосунки із відомими людьми, юнак перебував на вершині слави та творчого натхнення. З часу його знайомства із сусідкою, згодом улюбленою ученицею, лінія його життєвого шляху так само стрімко пішла вниз, дійшовши до кульмінаційної точки (перебування в лікарні для душевнохворих) та розв'язки (смерті).

— Як бачимо, не таким вже й веселим було життя художника. І все ж, що стало найбільшою радістю для героя повісті?

(Отримання відпускної. Адже тільки за умови вільного життя людина може бути щасливою.)

«Много, неисчислимо много прекрасного в божественной, бессмертной природе, но торжество и венец бессмертной красоты — это оживленное счастием лицо человека. Возвышеннее, прекраснее в природе я ничего не знаю».

«Восторги его сменялись тихой, улыбающейся радостию. Во все эти дни хотя он и принимался за работу, но работа ему не давалась. И он было положит свой рисунок в портфель, вынет из кармана отпускную, почитает ее чуть не по складам, перекрестится, поцелует и заплачет» .

(На екрані монітора демонструється відпускна Шевченка.)

— Хто ж був причетним до цієї великої радості Шевченка? Хто відіграв важливу роль в житті головного героя?

Відповіді учнів (демонструють слайди із зображенням митців, створені у програмі PowerPoint.)

1. Передовсім Сошенко (про нього ми вже згадували). Саме він знайомить талановитого кріпака з відомими українськими та російськими діячами мистецтва та літератури, котрі жили в Петербурзі.

Своє уявлення про любов вкладає автор повісті в уста Сошенка: « Любовь есть животворящий огонь в душе человека. И все, созданное человеком под влиянием этого божественного чувства, отмечено печатью жизни и поэзии».

Цікавими є й роздуми про красунь, їх сутність та роль ужитті. (Хоча я з твердженнями Сошенка щодо красивих жінок не погоджуюсь).

Художник у своїх листах називає його своїм « незабвенным благодетелем, милым и сердечным другом», оскільки саме йому він залишався вдячним до кінця своїх днів.

2. Григорович Василь Іванович — конференц-секретар Академії мистецтв. Порадившись з ним, герой відвідує товариство заохочування художників, де його роботам дали високу оцінку. «Обязательный Василий Иванович дал мне в виде билета на вход записку к художнику Головне, живущему вместе с пансионерами в виде старшины». Він же познайомив художника з відомим російським поетом, вихователем дітей царської сім'ї, людиною впливовою і доброю — Василем Андрійовичем Жуковським.

3. Венецианов, відомий російський художник, який клопотався за художника. Саме йому Енгельгардт на-звав остаточну ціну: «Деньги и больше ничего! — прибавил он самодовольно. — Так вы хотите знать решительную цену?.. Так вот же вам моя решительная цена — 2500 рублей».

«Старик Венецианов, как он сам выразился, разыграл в этом добром деле роль усердного и благородного маклера».

Саме в уста Венеціанова автор твору вклав такі чудові слова: «Для труда и отдыха мы определили часы. Но для доброго дела нет назначенных часов».

4. Мокрицький А., український і російський художник, учень Карла Брюллова, брав участь в організації викупу Шевченка із кріпацтва.

5. Штернберг, учень Академії мистецтв, талановитий художник, один із найближчих друзів Шевченка. «Я в восторге! Давно и так нетерпеливо ожидаемый мною Штернберг наконец приехал!... Я тихонько сел на стуле против его постели и любовался его детски-непорочным лицом».

Тривалий час він мешкав разом із Шевченком, відвідував освічені культурні родини, ходив у театри та ін.

6. Найбільша заслуга у справі визволення художника з неволі належить великому російському художнику Карлу Брюллову. В повісті створено яскравий образ «Карла Великого», зображений його домашній побут, звички, оточення, кращі твори. «Карл Великий безгранично любил все прекрасные искусства, в чем бы они ни проявлялись...» Славетний художник зі світовим іменем, знайомство з котрим лестило навіть вельможам, сподівався досить швидко вирішити проблему визволення Шевченка із неволі. Але Павло Енгельгардт брутально повівся з Брюлловим, назвавши його «настоящим американским дикарем». I тоді Брюллов пише портрет Жуковського, відомого російського поета, завдяки якому Шевченко й отримав свободу.

— Для Брюллова Шевченко з часом стає «и любимым учеником, и товарищем». Для юного ж художника, як він сам зізнається, Брюллов «был слишком колоссален».

Підсумок уроку.

— Таким чином, в повісті «Художник» автор вільно відтворив лише один бік свого петербурзького життя, пов'язаний з художньою освітою і мистецьким оточенням.

Справжнє ж життя молодого Шевченка було набагато складнішим і напруженішим: у ті роки формувалась не тільки його художня, поетична особистість, а й громадянська свідомість. Однак і той автобіографічний матеріал, який ми знаходимо в повісті, є винятково цінним. Оскільки він, нехай невеликою мірою, та все ж характеризує Шевченка як людину європейської культури і широких інтересів.

Завершити наш урок я хочу словами вірша Івана Драча «Виклик», у якому поет — наш сучасник.


	Т И Н Е Й Д Ж Е Р Ы Для тех, кто учится и учит
Главная Мой профиль Выход Вы вошли как Гость \| Группа "Гости" \| RSS
Воскресенье, 22.12.2024, 12:22:50