Мета: допомогти учням усвідомити роль української літератури в духовному збагаченні громадян України, її місце у світовій літературі; спону­кати до читання; розвивати навички засвоєння інформації на слух, виділення головного, ви­словлення власних суджень; виховувати любов до літератури, пошану до її творців, естетичний смак.

Обладнання: книжкова виставка творів, портрети їх авторів; ілюстрації до історичної доби.

Теорія літератури: роди й жанри літератури, тематика, мотиви, ідеї.

- ХІД УРОКУ -

I. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Вступне слово вчителя.

Мистецтво, художня література — це фактори прогресу, розвитку духовності людини. Чи можна погоджуватися з такою думкою? Мабуть, так. Бо народ, об'єднаний мовою, культурни­ми традиціями, літературою, що порушує актуальні суспільно-політичні й моральні проблеми, завжди сильніший, ніж той, який цього не має. Отже, на сьогоднішньому уроці піде мова про основні тенденції розвитку української літератури другої половини XIX ст., про те, як вона впливала на тогочасне сус­пільство, яке місце посідала у світовій літературі і що може дати нам, сучасним читачам.

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Перевірка домашнього завдання.

1) Зачитування тез у парах, обговорення, доповнення, уточ­нення.

2) Колективне заслуховування тез до характеристики україн­ської літератури 70-90-х років XIX ст.

IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕ­РІАЛУ

Міні-лекція вчителя з елементами бесіди.

Новий час приносить нові пісні. Поглиблюється зміст, збага­чується форма творів української літератури, розвиваються нові жанри, урізноманітнюються їхні теми та мотиви. Українські мит­ці тягнуться до загальноєвропейського рівня, а в дечому й навіть перевищують його. Так у цілому можна схарактеризувати україн­ське письменництво.

Розглянемо це за літературними родами та жанрами.

— Згадайте, які існують роди літератури?

— А жанри? (В епосі — роман, повість, оповідання, новела і т. ін.)

Епос. Особливо глибоко й усебічно розробляється «селянська» тема. Змальовується як лихо «давнє» (кріпацтво), так і «сьогочас­не» — різке зубожіння селянства, капіталізація господарства (тво­ри І. Нечуя-Левицького, І. Франка, Б. Грінченка, О. Кониського, Є. Ярошинської та інших).

І. Франко пише про наростання протесту робітників проти не­людських умов праці, спроби організованих страйків («Борислав сміється», «Воа constrictor*). І що цікаво: письменник «підка­зує», пропонує шляхи організованої боротьби за справедливість, адже тоді не були поширеними ті явища, що він описує. В укра­їнській прозі знайшло відображення й таке соціальне лихо, як еміграція (твори В. Стефаника та ін.).

У сферу художніх спостережень письменників входить опис життя й інших соціальних груп — міщанства, чиновництва, ду­ховенства, молодої різночинної інтелігенції. Митці намагаються створити позитивний образ інтелігента, що прагне принести ко­ристь знедоленим трудівникам. Водночас справедливо показують, як під тиском соціальних обставин руйнуються світлі ідеали на­родників.

Українська проза збагачується також і жанрово. Поряд із традиційними оповіданнями з'являються новели, поезії в прозі (В. Стефаник, Дніпрова Чайка). Серед повістей і романів можемо знайти родинно-, соціально-побутові, соціально-психологічні, де­тективні, науково-фантастичні, історичні тощо.

Оповідь від першої особи тепер змінюється оповіддю від автора (третьої особи), наявні такі драматичні елементи, як внутрішній діалог, монолог, полілог; посилюється психоло­гізм у вмотивуванні поведінки персонажів; вводяться широкі описи — портрети, пейзажі, інтер'єр, які допомагають глибше розкрити характери героїв, відповідають їхньому настроєві або контрастують із ним.

Лірика. У поезії виступає плеяда таких самобутніх поетів, як І. Франко, Леся Українка, Я. Щоголів, П. Грабовський, І. Манжу-ра, Б. Грінченко, М. Старицький та ін.

Знаковим явище у літературі стає вихід поетичних збірок І. Франка «З вершин і низин» (1887, 2-ге видання 1893), «Зів'яле листя» (1896). У поезії цього періоду звучить не лише пристрасне слово на захист знедолених, а й заклик до боротьби за світлі ідеа­ли; надії покладаються на «дух, науку, думку, волю».

Драма. Драматургія 70-90-х років XIX ст. представлена твор­чістю І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, М. Старицького, І. Франка, Лесі Українки, Василя Мови (Лиманського) тощо. В ній знайшли відображення як новочасні теми й тенденції, так і вічні проблеми, посилилася роль психологізму, гумору й сатири.

Крім іншого, на межі літературних родів виникли нові жанри, наприклад, драматичні поеми Лесі Українки.

— Які висновки ви можете зробити на основі почутого? (Українська література багата тематично й жанрово, не стоїть

осторонь світових тенденцій; багато письменників мають різно­бічні обдарування і т. ін.)

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

1. Проблемне запитання.

— Що, на вашу думку, примушувало письменників порушува­ти царську заборону української мови й творити свою літературу?

2. Гра «Хто більше».

* Складіть узагальнюючу табличку (або пари) про роди й жанри української літератури 70-90-х років XIX ст. «Традиційне та нове», наприклад:

оповідання — новела;

лірика, епос — поезія в прозі;

драма, лірика, епос — драматична поема тощо.

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Продовжіть речення.

«Мені здалася цікавою думка...» «Мене вразило те, що...»

«Українська література 70-90-х років XIX ст. постала перед нами, як...»

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вміти аналізувати новий етап розвитку української поезії, прози та драматургії за родами й жанрами; висловлювати суджен­ня про місце української літератури означеного періоду у світово­му та загальноєвропейському контексті; для цього скласти тези, план або зробити виписки.