Мета: познайомити старшокласників з історією виникнення Біблії, її історичним шляхом. Довести вічну цінність Біблії для всіх людей. Опрацювати втілення біблійної теми в українській літературі та інших видах мистецтв. Прищепити учням загальнолюдські цінності, їх взаємозв'язок з національними, навчити жити за мораллю

Обладнання: Біблія за перекладом І. Огієнка, П. Куліша й І. Нечуя-Левицького, І. Хоменка. Плакати з висловами про Біблію, ілюстрації, фото археологічних знахідок.

Мотивація навчання школярів

1. Вступне слово вчителя. Ми сьогодні маємо чудову нагоду доторкнутись до найвеличнішої світової скарбниці духовності. Сьогодні ми вивчаємо Біблію. Ураховуючи об'ємність цієї теми, пропоную провести урок у вигляді літературної конференції.

2. Оголошення теми, мети та завдань уроку

Виклад нового матеріалу

Учень. Слово «біблія» походить від грецького «biblia», що означає «папірусні сувої» або «книги».

Власне кажучи, Біблія - це збірка, бібліотека, що складається із 66 окремих книг, які писалися протягом приблизно 1600 років, з 1513 до н. е. по приблизно 98 рік н. е.

Перші 39 книг - близько три чверті Біблії - складають Старий Заповіт, визнаються за «Святе Письмо» іудаїзмом і християнством. Ще його називають «Єврейським Письмом», тому що більшість книг були написані мовою цього народу.

Ці книги можна поділити на три групи:

У Старому Заповіті йде мова про ранню історію Землі та людства, а також про історію давнього ізраїльського народу з часу його появи до V ст. до н. е.

Решта 27 книг Нового Заповіту вважаються «Святим Письмом» тільки у християн, відомі як «Грецьке Письмо», тому що книги були написані грецькою мовою - міжнародною мовою того часу.

В основному вони розташовані за тематикою:

Християнське Грецьке Письмо зосереджене на вченні та діяльності Ісуса Христа та його учнів.

Учитель. Пропоную вам за допомогою ілюстрацій пригадати сюжети біблійних оповідань.

(Учні розповідають біблійні оповідання.)

Хто ж записав Біблію?

Чи існують докази достовірності біблійних записів?

Про це ви дізнаєтесь із наступного виступу.

Учень. Уважається, що приблизно 40 осіб різного походження писали Біблію. Серед них були царі, пастухи, рибалки, державні службовці, священики й один полководець.

Але, незважаючи на це, у Біблії зберігається головна думка, усі книги узгоджуються між собою та доповнюють одна одну.

А доказом достовірності біблійних записів є археологічні знахідки.

Базальтовий камінь із Тель-Дана. На камені висічені слова «Дім Давида» та «Цар ізраїльський».

Моавітський камінь містить опис сутички між Моавом та Ізраїлем із точки зору царя Меси (4 царств 3:4-27) та різні географічні назви, ім'я бога, написані давньоєврейськими буквами. Зберігається Моавітськнй камінь у музеї Лувр, що в Парижі.

Літопис Набоніда - клинописна табличка, що розповідає про раптове взяття Вавілону Кіром (Данила, 5 розділ). Знаходяться у Британському музеї.

У 1849 році в Куюджику, у городищі, яке виявилося частиною Ніневії, археологи розкопали стародавній палац. На стінах однієї з кімнат містився рельєф із зображенням взяття укріпленого міста, захват полонян, які проходили перед царем-завойовником. Над зображенням містився напис: «Синахериб, повелитель світу, цар Ассірії, сів на німеду троні та виконав огляд добутих трофеїв у Лахісі». Ім'я Синахериба в Біблії згадується 13 разів.

Учитель. Усі перераховані археологічні знахідки є не біблійними. Вони підтверджують достовірність Біблії з історичної точки зору. Але існують докази, які безпосередньо стосуються біблійних записів. Послухайте про таку знахідку.

Учень. «Найбільшою знахідкою сучасності» стали сувої книги Ісаї, знайдені біля Мертвого моря. На початку 1947 року хлопчик-бедуін пас отару і виявив неподалік Мертвого моря печеру. У ній він знайшов кілька глиняних глеків, більшість були пусті. Однак в одному глеці, який був міцно запечатаний, хлопчик знайшов шкіряний сувій, ретельно загорнений у полотняну тканину. Це була повна біблійна книга Ісаї. На добре збереженому, але потертому сувої виднілися сліди ремонту.

Маленький пастух і уявити собі не міг, що древній сувій, який він тримав у руках, приверне увагу світової спільноти. Особливим було те, що до 1947 року найдавніші рукописи повного Єврейського Письма датувались приблизно II-І ст. до н.е. А цей сувій, як установили вчені, ІІІ ст. до н. е. І коли порівняли його з масоретським текстом, зробленим на тисячу років пізніше, виявилося, що вони повністю співпадають.

Учитель. До нашого часу збереглося майже 5000 біблійних рукописів, що дійшли до нас із глибини віків. Деякі з них датуються ІІ ст. н. е. Як же це стало можливим?

Про це, а також про те, хто такі масорети і що таке масоретські тексти, йтиметься в наступній оповіді.

Учень. Більшість книг Біблії писалися на папірусі, зробленому з єгипетської рослини з такою ж назвою, та на пергаменті, зробленому зі шкіри тварин, і що, природно, не могли зберігатися вічно. Для обох матеріалів однаково небезпечні волога, пліснява, різні личинки.

Для того щоби зберегти автентичність рукописів, з них почали робити копії. У древньому Ізраїлі переписування Святого Письма стало навіть професією, про що згадується у книгах Ездра 7:6, Псалом 44:2.

Копії теж робили на матеріалі, не придатному для тривалого зберігання. Час від часу доводилося робити нові рукописні копії. Коли оригінали зникли, ці копії стали основою для подальших рукописів.

Переписування копій продовжувалось протягом століть.

Професіонали-переписчики були дуже віддані своїй справі. Вони благоговійно ставились до слів, що переписували. Прикладом того, наскільки охайними були переписчики, можуть послужити масорети.

Масорети (походить від єврейського слова «традиція») по суті були переписчиками, які відповідали за збереження традиційного тексту Єврейського Письма, жили в період з VІІ по IХ ст. н. е. Копії рукописів, які вони зробили, називаються масоретськими текстами.

Для того щоби дотриматись точності при переписуванні, вони використовували ряд прийомів перевірки точності. Щоби не пропустити жодної літери біблійного тексту, вони рахували не тільки слова, а й букви.

Це була досить кропітка праця. Але завдяки такій старанності забезпечувався високий рівень точності.

Учитель. Якщо помирає мова, якою написана книга, то фактично помирає і книга. Сьогодні мало хто може читати тими мовами, якими була написана Біблія. Біблія збереглася завдяки тому, що навчилась говорити «живими» мовами людства. А вчили її перекладачі, які стикалися з непереборюваними перешкодами.

У ІІІ ст. до н. е. почали перекладати Єврейське Письмо грецькою мовою, міжнародною мовою того часу. Так з'явився перший повний грецький переклад, який називається Септуагінтою.

У V ст. н. е. Ієронім переклав Біблію латинською мовою - так було створено Вульгату, що означає «популярний» або «загальновживаний».

З наступної доповіді ви дізнаєтесь, який шлях пройшла Біблія, поки стало можливим читати її слов'янською мовою.

Учень. Сьогодні нараховується більше 435 млн людей, які розмовляють однією зі слов'янських мов, можуть читати переклади Біблії рідною мовою. 360 млн із них користуються кирилицею, тоді як їхні предки, що жили дванадцять століть тому, не мали ні писемності, ні алфавіту. Людей, які допомогли знайти вихід із цього становища, звали Кирило та Мефодій. Вони були рідні брати.

Кирило (827-869 рр.), чиє світське ім'я було Костянтин, і Мефодій (825-885 рр.) походили з міста Тесалоніки (Греція). У Тесалоніках на той час були поширені дві мови: грецька та деяка форма слов'янської. На околицях міста мешкало багаточисельне слов'янське населення, і їх тісне спілкування дозволило Кирилові та Мефодію до тонкощів вивчити мову південних слов'ян. А за словами одного біографа, мати Кирила та Мефодія була слов'янкою за походженням.

Після смерті батька Кирило оселився в Константинополі, столиці Візантійської імперії. Там він учився в імперському університеті у великих учених того часу. Після навчання виконував обов'язки бібліотекаря у відомому на Сході соборі св. Софії, пізніше став професором філософії. Завдяки тому що Кирило мав великі академічні знання, його прозвали філософом.

Мефодій тим часом пішов стопами батька: зробив політико-адміністративну кар'єру. Він досяг титулу архонта (воєводи) в одній із прикордонних областей Візантії, де жило багато слов'ян. Але потім пішов у монастир у Візантії. Пізніше (у 885 році) там оселився й Кирило.

У 862 році Ростислав, князь Великоморавської держави (зараз схід Чехії, захід Словакії й Угорщини) звернувся до візантійського імператора Михайла ІІІ з проханням прислати в Моравію вчителів Святого Письма.

Імператор вирішив послати Кирила та Мефодія: «Ви обидва уродженці Тесалонік, а всі мешканці міста Тесалоніки розмовляють чистою слов'янською мовою».

За кілька місяців до подорожі, готуючись до місії, Кирило створив азбуку для слов'ян, яку названо на його честь кирилицею. Кажуть, що в Кирила був винятковий слух (фонетичний). Використовуючи грецькі та єврейські букви, він намагався підібрати букву до кожного звука слов'янської мови.

Основу 27-и писемних слов'янських мов, у тому числі й української, складає кирилиця. Нею в удосконаленому вигляді ми користуємось і зараз.

Крім цього вагомого внеску брати здійснили повний переклад Біблії. Як розповідають перекази, за допомогою азбуки Кирило переклав насамперед грецьку фразу Євангелія від Івана: «Спочатку було слово...»

Після смерті Кирила Мефодій продовжив і завершив переклад Біблії слов'янською мовою. За словами папи Івана Павла ІІ, життя Мефодія «невтомного мандрівника, було сповнене втратами, стражданнями, ворожістю та гоніннями... Його навіть піддали жорстокому тюремному ув'язненню».

Парадоксально, але все це він отримав від рук єпископів і князів, які добре ставились до Риму.

До нашого часу збереглося лише кілька рукописних копій, які датуються приблизно тим часом, коли брати Кирило й Мефодій робили переклад Біблії.

У праці «Наша слов'янська Біблія» зазначається, що «братам довелося створити багато нових слів і виразів, ...і вони здійснили це з разючою точністю, нечувано збагатили лексикою слов'янську мову».

Учитель. У нашій культурі Біблія посідає особливе місце - з Остромирівського Євангелія починається давньоруська книжність. З Апостола (1574 р.) та Острозької Біблії (1581 р.) - українське книгодрукування. Але то була Біблія, написана старослов'янською та давньоруською мовами.

Поставало питання про український переклад.

Першим за цю важливу справу взявся видатний український письменник Пантелеймон Олександрович Куліш, допомагав йому Іван Пулюй. На жаль, смерть Куліша не дозволила закінчити переклад.

Продовжив і завершив цю роботу І. Нечуй-Левицький. Перший переклад було видано в 1903 році.

Наступний переклад Біблії здійснив священик, український письменник Іван Огієнко. Тексти цього перекладу вміщені до хрестоматії з української літератури для 9-го класу, якою ви користуєтесь.

Третій переклад Біблії належить українському письменнику, науковцю, авіатору Івану Хоменку.

Зараз готується до друку ще один переклад Біблії, зроблений Рафаілом Туконіком. Перекладач довгий час подорожував святими місцями, вивчав давньоєврейську та грецьку мови, навчався в Римі. Папою Іваном Павлом II цей переклад визнано найточнішим, найдоступнішим і найдосконалішим серед існуючих перекладів українською мовою.

Аналізуючи вплив Біблії на людей, діячі просвіти дійшли висновку, що «будь-яка людина, віруюча чи невіруюча, не знайома з біблійними вченнями та повідомленнями, - культурно безграмотна».

Що ж можна сказати про поширення й доступність Біблії сьогодні?

Учень. Жодна книга - як релігійного, так і будь-якого іншого змісту - не може порівнятися з Біблією за кількістю примірників. У книзі рекордів Гіннеса ще з 1975 року ця книга посідає перше місце. Це, безперечно, бестселер.

Біблія - це також книга, яку перекладено найбільшою кількістю мов світу. Повну Біблію чи її частини перекладено більш ніж двома тисячами мов і діалектів. Про це свідчать статистичні дослідження Об'єднаного Біблійного товариства.

Більш ніж 90 % населення Землі можуть користуватися хоча б частиною Біблії. Таким чином ця книга змогла перетнути державні кордони та подолати расові й етнічні перешкоди.

Учитель. Чому ж таку увагу приділяють цій книзі? Напевно, вона має надзвичайну цінність.

Пропоную спробувати встановити літературну цінність Біблії за складовими: художня, естетична, пізнавальна, суспільна, ексіологічна, гедоністична цінність.

(Учні аналізують Біблію на відповідність кожній складовій літературної цінності за характерними ознаками.)

У всі часи люди з повагою ставились до Біблії. Немає жодного митця, який би не звернувся до її змісту. Відомі музиканти Бах, Моцарт писали духовну музику. Український композитор Бортнянський теж звертався до цього жанру. На початку уроку ви чули уривок із його літургії.

Намагалися втілити на художніх полотнах біблійні сюжети живописці. Під час практичної роботи ви користувалися копіями гравюр відомого німецького художника Ю. Карольсфельда.

Але найбільше уваги приділяли Біблії письменники: Данте, Шекспір, Байрон, Гейне, Пушкін...

Видатний німецький письменник ХІХ ст. Генріх Гейне писав: «Моїм прозрінням я зобов'язаний винятково читанню однієї книги. Книги? Так, однієї старої книги, скромної, як природа, і, як природа, природної... (вона) так прямо і називається: Книга - Біблія».

Не стали винятком і українські письменники. Це, звичайно, П. Куліш та І. Нечуй-Левицький, які перекладали Біблію. Найвизначнішим біблійним твором І. Франка є поема «Мойсей».

(Учень читає уривок з поеми І. Франка «Мойсей».)

Леся Українка на смерть Сергія Мержинського за одну ніч написала драму «Одержима», в якій розповідається про любов земної жінки до Ісуса.

(Учениця читає уривок із драми Л. Українки «Одержима».)

Т. Шевченко поклав Біблію в основу своєї творчості. І саме тому, що Кобзар у своїх поезіях повторював, нагадував біблійні істини, українські літературознавці визнали його основоположником української літератури.

(Учень читає уривок з «Ісая, глава 35».)

У деяких моментах Біблію важко зрозуміти, з нею можна сперечатись чи не погоджуватись, але не визнавати її не можна.

Англійський філософ Френсіс Бекон писав: «Деякі книги достатньо спробувати на смак, інші можна проковтнути, але є небагато, які треба пережовувати та засвоювати».

Біблія, без усяких сумнівів, належить до останніх. Апостол Павло писав: «Про це належало б говорити багато, але важко висловити, бо нездібні ви стали слухати. Тверда страва для досконалих, що мають чуття, звичкою привчені розрізняти добро та зло».