Мета: удосконалити мовленнєво-мислительні вміння учнів визначати тему й основну думку тексту, тип і стиль мов­лення; розвивати мовленнєво-комунікативні вміння здій­снювати типологічний, композиційний і змістовий аналіз художнього тексту розповідного характеру з елементами опису місцевості, сприймати текст, розуміти його зміст, стисло відтворювати, використовуючи мовні засоби, ха­рактерні висловлюванням художнього стилю.

Тип уроку:    урок розвитку комунікативних умінь.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Ознайомлення учнів з темою, метою й завданнями уроку

III. Колективна робота з текстами

Дослідження-характеристика

► Прочитати тексти мовчки. Поміркувати, що в них є спільного, чим вони схожі? З'ясувати стильову належність текстів. Визна­чити тему й основну думку. Довести своє твердження, навівши приклади з текстів. За допомогою чого авторам удалося досягти мети висловлювання?

Текст 1

Над містом котився важкий, тисячоголосий гомін. Він народжу­вався десь там, по темних вузьких завулках, на запилюжених дорогах за міськими ворітьми. Короткі перемовки, сонні вітання, скрип коліс, брязкіт металу, старече покашлювання сотнями маленьких струмінців плинули, вбирали в себе інші й врешті вихлюпували на гору. Часто, з похлипом калатав рибний дзвін, тугі м'ячі ударів або злітали в го­ру й падали на плоскі покрівлі будинків, або скочувались униз, тут їх чавили, утоптували в ще холодний брук сотні черевиків вершників і рабів, різьбярів і виноробів, софістів і гончарів, архонтів і селян.

Агора* клекотіла, й вирувала, й дихала одними велетенськими грудьми. Агора вбирала всіх. Агора — це життя, а ще й провість на вро­жай, чутки про війну, мудра бесіда філософа, придбана корисна річ і корисні знайомства. Ось і рибний ряд. Риба з моря — не тільки ко­ристь, улюблена їжа, а й утіха для ока, й кожного разу диво, і якась несподіванка (За Ю. Мушкетиком).

Текст 2

Хоч убога-убога наша хатина, та в цей вечір вона покращала, по­багатшала, її бідність скрасили вишиті рушники і кетяги калини, за­пашне сіно на покуті й святвечірній стіл. На ньому зараз лежать три хлібини, грудка солі, височіє стос гречаних млинців і стоять з різни­ми пісними стравами ті святошні мальовані полумиски, що бажають добрим людям і здоров'я, і щастя, і червоного цвіту.

От батько поглянув у засніжену далечінь і тричі покликав Мороза: «Морозе, Морозе, іди до нас кутю їсти!» Але й після цього ні на ву­лиці, ні на городах не обізвалися кроки дідугана. Він, мабуть, заба­рився на якійсь лісовій чи степовій дорозі.

Потім тато навстіж відчиняє наші скрипливі ворота. Може, приб'ється яка добра людина з дороги, то й погріє душу теплою стра­вою. І тільки після цього ми йдемо вечеряти.

Тепер за столом я й не писну, прислухаючись до мови-сподівання батьків. Оті великі надії на хліб новий, на рік золотий, на щастя у дворі сходяться в нашій хатині (За М. Стельмахом).

► З'ясувати лексичне значення виділених слів (у разі потреби звер­нутися до тлумачного словника).

Матеріал для вчителя. (Брук — дорога або вулиця (мостова), ви­мощена камінням; софіст — представник давньогрецьких філософів V— IVст. до н.е., у центрі уваги яких було мистецтво красномовства; архонти — у стародавній Греції вищі службові особи, які обиралися на певний строк; стос — велика кількість чого-небудь, складена один на один; кучугура.

► Підготуватися до стислого переказу текстів, попередньо з'ясував­ши стилістичні особливості висловлювань художнього стилю.

Іра «Хто краще?»

► Прослухати перекази однокласників і визначити найкращий. Ука­зати на недоліки й шляхи їх усунення.

IV. Сприймання тексту на слух

► Прослухати текст. Визначити тип мовлення. Довести належність тексту до художнього стилю. Дібрати заголовок.

Ми йшли стежкою мовчки в густих лозах. Діди йшли попереду з сітками і хропачами дуже повільно, ніби на звичайну нічну рибну ловлю, і, здавалося, не звертали жодної уваги ні на гарматну стріля­нину, ні на рев німецьких нахабних літаків,— одним словом, увесь німецький феєрверк, що так замучив нас за останні дні важкого від­ступу, для них ніби не існував зовсім.

— Слухай, батьку! Ти не можеш іти трохи швидше? — звернувся до Платона Троянда.

Платон не одповів.

— Слухайте, діду, ви не можете іти трохи швидше?— стримуючи дрижаки, спитав Троянда ще раз.

— Ні, не можу,— одповів Платон. — Чого ви отакий швидкий ста­ли, хто вас знає? Старий я вже швидко ходити. Одходив уже своє.

— Скажіть, а де ж річка? Далеко річка?

— А ось і річка.

Дійсно, лоза зразу кінчалась, а ми вийшли на чистий піщаний висип. Перед нами була тиха широка Десна. За річкою крутий бе­рег, а далі, праворуч, другий висип і лози. За лозами темні ліси, а над річкою і над лісами вечірнє небо, якого я ніколи таким ще не бачив.

Сонце давно вже зайшло. Але його проміння освітлювало ще з-за горизонту верхи велетенського нагромадження хмар, що насувалися з заходу на все небо. Хмара була важка, темно-темно-синя, унизу зо­всім чорна, а самий верх її, самий вінець майже над нашими головами, було написано шаленими крученими криваво-червоними і жовтими мазками. Величні німі зловісні блискавиці горобиної ночі палахкотіли, не вгасаючи, між шарами хмар. І все це одбивалося у воді, і здавало­ся, що ми стояли не на землі, що ріки немає, а міжхмарний темний простір, і ми, розгублені в ньому, малесенькі, як річні піщинки. Небо було надзвичайне. Природа була ніби в змові з подіями і попереджа­ла нас своїми грізними знаками.

Риба боялася такої ночі і шугала по висипах на мілині. Десь за нами і ліворуч попід хмарою носилися ракети, мов змії. Було видно. Світи­ло жовтуватим відблиском жовтої корони хмар. Гриміли гармати. Ми стояли нерухомі. Було щось надзвичайне, урочисте і грізне. Усі при­мовкли і розгубилися, немов перед якоюсь виключною подією.

— Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон. Він стояв уже біля човна з веслом. — Повезем уже, а там, що бог дасть. Не вмі­ли шануватися, так уже повезем, тікайте, чорт вашу душу бери... Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас.

Ми розсілися у човні мовчки, і кожний думав свою невеселу думку.

— У тебе готово, Савко?

— Можна.

— А хмар наперло... Ач, що робиться! Страшний суд, чи що, по­чинається? — Дід Платон подивився на небо і плюнув у долоню. По­тім він узяв весло і сильним рухом одштовхнувся од берега.

Савка з онуком гребонули опачинами.

Човен був великий і старий-престарий. Він увесь був просмоле­ний смолою і покарбований часом.

Я сидів у човні близько коло діда Платона. Я дивився на тиху ча­рівну річку, і на берег, і на суворого кормчого діда, що піднімався наді мною на фоні урочистого неба (О. Довженко, 460 сл.).

Робота над змістом і структурою тексту

• Визначити, про що розповідається в тексті. З'ясувати його тему й основну думку. Назвати стилістичні особливості висловлювання.

• Яка картина постала у вашій уяві після прочитання тексту? Чи доводилося вам коли-небудь перебувати у подібній ситуації та обставинах?

• Виділити структурні частини прослуханого. Назвати ключові слова і словосполучення, що розкривають його тему.

• Як авторові вдалося описати місцевість?

• Поміркувати, яку роль у тексті відіграє діалог.

• Поділити текст на смислові частини і визначити мікротеми.

• Самостійно скласти складний план.

Мовностилістичний аналіз тексту

• Назвати власні назви і пояснити їх правопис.

• З'ясувати лексичне значення слів хрошчі, дрижаки, опачини, ві­нець.