(Музика  легка, щебіт  птахів)

Автор:    Вона  була  останньою. Народилася  не  ранньою  весною,  а  коли  було  вже  тепле, ясне,  веселе  сонечко.  Її  всі  дуже  любили, бо  була  добра,  лагідна,  слухняна  та  роботяща.  А  граючись  з  іншими  малими  Хухами,  радо  приставала  на  всяку  забавку,  до  якої  її  кликали.

               Це  була  дуже  гарна  Хушка.  Звали  її – Моховинка.

 ( Весна: сонце,  3  сосни,  при  корінні  1  сосни – дупло,  зелене  дерево).

( Моховинка  з  іншими  Хушками  танцює,  потім  заснула,  а  коли  прокинулася,  то  побачила  сніг.  Дерева  у  снігу.  Моховинка  скрутилася  клубочком  і  знову  заснула.  Прокинулася  від  ударів.)

 Сцена 2.

  (У  віконце  Хуха  побачила  діда  у  великих  валянках,  який  рубав  сосну, що  аж  сосна  жалібно  стогнала.  Збоку  стоять  Хухи  і  сумно  дивляться.)

Старий  Хо-Суковик:  По  тому, як  той  дід  поспішає  й  оглядається,  я  бачу,  що  він  робить  не  по  правді! А  біжіть,  лишень, діти,  до  лісника,  пищіть,  шкрябайте  йому  у  віконце,  аж  поки  він  не  прокинеться!  Забіжіть  котрийсь  по  дорозі  до  Лісовика, скажіть  йому- він  щось  вигадає…

Сцена 3.

(Хухи  біжать  до  Лісникової  хатки ,пищать,стукають  у  вікно.  Прокинувся  Лісник).

Лісник:  Що  воно  за  знак?  Дерева стоять  і  не  поворухнуться,  а  воно  щось  шумить,  пищить.  Чи  не  Хухи  часом?

( Хухи  дужче  почали  шкрябатись  по  шибках.   Лісник  накинув  кожушину  на  плечі  й  вийшов  за  поріг. Підставив  вухо  й  почув   стук  сокири.  Вхопив  рушницю  й  побіг  у  ліс.  Лісник  біжить,  а  попереду  котять  щасливі  Хухи.

Дід  зачув  небезпеку   й  подався  тікати.  Але  хатку в  сосні  було  зруйновано.)

Сцена 4.

(Зима:   свист  віхоли,  тріскіт  дерев.)

Моховинка (задубіла): Що  ж  робити?  Де  знайти  мені  хатку?!

(Труситься  від  холоду,заглядає під  кожне  деревце.  Під  кожним  деревцем  уже  сиділа  інша  Хушка   і  кликала  до  себе : «Іди  до  нас,  хоч  буде  тісно, але  помістимось!»  Моховинка  знесилилась,  перемерзла. )

 Танець  сніжинок.

Сцена 5.

(Кілька  дерев  під  снігом.  Хатка лісника.  Збоку хлів   з  дощок, колодязь.  Моховинка  відчула  смачний  запах.  Вона  залізла  туди  і  побачила   2  кізочок, сіно.)

Моховинка :     Добридень!  Чи  можна  мені  до  вас? 

Кізочка1 :         Ти  хто?!

 Моховинка:      Я- Хуха- Моховинка.  Була  завжди  такою  веселою  та  щасливою. (Плаче).

 Кізочка 2:        Що  ж  трапилось?  Чому  ти  плачеш?!

 Моховинка:     Якось  вночі  прийшов  старий  дід  і  зруйнував  мою  хатку. (Плаче). Тепер  я  зосталася  без   теплої хатки.  Ах!  Мені  так  було  в  ній  затишно!

 Кізочка 1:        Лишайся  з  нами!  У  нас  тепло  й  затишно,  та  й  веселіше  буде!

 Моховинка:     Правда?  Я  вам  так  вдячна  за  запрошення.

 (Невеличкий  хоровод  під  музику).

(Заходить дівчинка  з  відерцем  та  шматочком  хліба. Вона  попестила  кізочок,  погодувала  і  вийшла.  А  Моховинка  знайшла  трошки  хліба  і з’їла.).

 Автор:     Минав  день  за  днем.  Тихо  й  спокійно  жила  в  козячому  хліві  Хуха-Моховинка.

                  Одного  бракувало  Моховинці:  не  було  тут  ніде  поблизу  жодної  іншої  Хухи. А  кожний  знає , як  тяжко  жити без  рідного  товариства   в  чужій  стороні.!..

Хуха:  (замріяно)  Мені  так  хочеться  повернутися  до  своєї  батьківщини ! Адже  я  звикла  жити  в  сосновому  бору,  серед  своїх  Хух.

           Але  надворі  так  холодно. ( висунула  мордочку, завив  вітер,  і  вона  одразу  повернулася  назад.).  Може, колись  я  виросту,  і  у  мене  зробиться  дуже  густа  вовночка  на  кожушку,-  тоді  тільки  зможу  я  повернутись  до  Рідного  Краю.

Автор:  Одного  дня  в  хліві  трапилось  нещастя.

 (Прийшов  господар  з  оберемком  соломи  у  сітці.  Висипав  сіно, а  сітку  забув. Коза  Лиска  заплуталась  у  сітці. Усі  сплять.

  Моховинка  прокинулась  і  побачила  Лиску  зі  сплутаними  ногами  і  голова  в  мотузках.)

 Кізочка 1:Допоможіть!

 Кізочка 2:  (ходить  навколо,  обнюхує,  жалібно  мекає).

 Моховинка: Зараз!  Зараз,  Лиско,   зачекай  трошки.  Я  щось  придумаю! 

( І  побігла  до  хатинки,  стукає).

 Сцена  6.

 (Ліжко. Двоє  дітей  сплять,  а  Моховинка  намагається  їх  розбуркати.  А  діти, посміхаючись, спали  далі.  Моховинка  сіла  у  кутку.).

 Мама:  Діти,  а  ходіть-но  снідати!  Досить  спати,  соньки!

 Діти:  Ненечко!  (одне  поперед  одного). До  нас  у  ліжко  вскочило  щось  таке,  мов  котик.  Тільки  то  не  був  котик.  Гарнесенький,  м’якесенький. Мордочка  мов  квіточка,  а  голосок  як  у  мишки.

 Мама:  То   уві  сні  таке  часом  ввижається.  В  житті  ж  такого  не  буває.  Їжте,  дітки,  кулешик.

 (Мама  виходить  з  хати,  а  Хуха  підбігає  до  них.)

 Діти:  Ой!  Моховинка!  Як  ми  раді  тебе  бачити!  А  ми  тебе  бачили  уві  сні!

 Моховинка:  Хутчій!  У  нас  нещастя!  Коза  Лиска  заплуталася  в  сітці!  (побігла  до  дверей,  а  діти  за  нею).

 (Хлів :  прибігли  діти,  розплутали  кізочку).

 Діти:  Моховинко,  ми  тобі  так  вдячні!  Якби  не  ти,  то  наша  кізочка  так  і  залишилася  б  сплутаною.!

 Моховинка:   Ходімо!  (Побігли  до  хати,  сіли  за  стіл  і  раптом  увійшов  дід,  який  зрубав  сосну.)

 Дід:  Тікайте, діти!  То  ж  Хуха! (і  кинув   на  неї  сокиру, поранив  ніжку.  Хуха  втекла).

Дід:  То -  лихі  тварини! (дітям):  Вони  тільки  те  й  роблять,  що  чинять  якесь  лихо  людям.  Та  й  нема  ж  чого  дивуватись,  бо  ж  то -  Нечиста  Сила.!..

 Діти:  Ні!  Ні!  Це  неправда!  Моховинка  добра!  Вона  врятувала  нашу  Лиску!  ( втікають  і  йдуть   у  хлів  шукати  Моховинку,  але  їжа  залишається  незайманою).

Сцена  7.

( Ліс, дерева  зелені,  сонце,  весна..  Моховинка  знаходить ямку  і  мостить  собі  хатинку.  Підбігають  Хухи  і  радіють  з  її  повернення).

 Моховинка:  Після  того,  як  дід  зруйнував  мою  хатку,  я  потрапила  до  людей. Цілу  зиму  жила  з  кізочками  у  хліві.  Вони  були  такі  ласкаві  зі  мною!

 Хухи:  А  можна  ми  тепер  будемо  звати  тебе  хатньою  Хухою?

 Моховинка:  Звичайно, можна!  Ах,  як  мені  добре  з  вами,  як  я  за  вами  скучила!  (Обнімаються).

 (Танець).

 Сцена  8.

Автор:  Минув  цілий  рік.  І  знову  настала  зима.  Тільки  тепер  Моховинка  вже  не  боялася  зими.

 (Зима,  звук  віхоли,  сніг).

(Танець  Сніжинок).

 (Моховинка  котила  з  кучугури  на  кучугуру  і  раптом  вчула  стогін.  В  наметі  лежав  злий  дід  і  стогнав.)

Дід:  Господи!  Пробач  мені  мої  гріхи…  Я  не  хотів  би  покинути  цей  світ,  не  покаявшись…  Пробач  за  те, що  зруйнував  стару  сосну,  що  образив  Хуху,  що  робив  людям  зло.  Пробач,  господи,  усі  кривди,  які  вчинив  протягом  свого  життя.  (  Стогін,  далі  поволі  продовжує, а  Хуха  виглядає  з-за  дерева).

Дід:  Але  ж  коли  б  мені  врятуватися  на  цей  раз,  то  заприсягаюся,  що  до  смерті  вже  не  зроблю  жодного  лихого  вчинку, нікого,  навіть  мухи  не  скривджу!..

(стогін).

 Хуха (кличе  Хух):  Хутчіш  сюди!  Усі  сюди!  Там  людина,  їй  треба  допомогти!

 ( Усі  Хухи  оточили  діда,  огорнули  його  теплим  кожушком,  лапками  розгрібали  сніг.  Дід  підвівся,  став  на  ноги,  обіперся  на  палицю.  Звук  віхоли  не  стихає.  Дід  знову  застогнав.)

 Дід:  Яка  з  того  поміч,  що  я  здолав  вилізти  з  снігу?  Все  одно  в  цій  віхолі  не  знайду  я  дорогу  додому.  Так  чи  інакше  мені  помирати,  бо  ж  хто  мені  покаже  дорогу?!

 (Хуха  з’являється  перед  дідом)

 Дід:  Хуха!  (і  затрусився,  шукаючи  сокири,  знову  загруз  в  наметі).

 Хуха:  Так,  я -  Хуха!  І  навіть  та  сама,  якій  ти  зруйнував  торік  хатку,  а  потім  у  хаті  в  добрих  людей   хотів  мене  зарубати  своєю  сокирою…

 (Дід  затрусився  ще  дужче).

 Дід:  Тепер  ти  мені  помстисся?!

 Хуха: Але  ж  тобі   нема  чого  мене  боятися!  Знай,  Що  всі  Хухи  на  світі  ніколи  не  шкодять  людям,  а,  навпаки,  дуже  часто  їм  допомагають. Ми- добрі  й  не  пам’ятаємо  лихого.  Це  ж  ми,  Хухи,  допомогли  тобі  вилізти  з  намету.  А  тепер  я  допоможу  тобі  вийти  з  лісу.  Не  бійся  нічого  й  іди  за  мною!

 (Дід  труситься,  зуби  цокотять).

 Хуха:  Ну,  не  марнуй  часу.  Ходім!

 (Хуха  з  Хухами  попереду,  дід  позаду  йдуть,  вже  видно  хату, а  у  вікнах  вогники,  місяць.  Хуха  спинилась).

 Дід:  Тепер  вже  я  буду  вдома!  Як  же  я  тобі  віддячу?

 Моховинка: Хухи  не  потребують  подяки.  Вони  роблять  добро  з  повинності.  Але  ж на пам’ятку  цього  дня  я  просила  б  тебе  ось  про  що.  Не  забудь,  що  ти  обіцяв,  коли  вже  замерзав  у  наметі. А  по-друге, розкажи  людям,  що  з  тобою  трапилось.  А  тепер  ходи  здоров!.. 

 (Махають  руками  на  прощання).

 Дід:  Я  вам  дуже  вдячний!  Прощавайте! 

 (Зникає.  Звучить  музика.  Усі  артисти  кланяються.  Завіса)