Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю письменника, зацікавити ними, спонукати до читан­ня; дати поняття про експресіонізм у літерату­рі; розвивати навички сприйняття інформації на слух; вміння визначати ознаки жанру та літературного напряму, висловлювати власні судження; виховувати патріотизм, любов до художнього слова.

Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього, аудіозапис пісні «Чуєш, брате мій...» Б. Лепкого; словник літературознавчих термінів.

Теорія літератури: експресіонізм, психологічна новела

- ХІД УРОКУ -

I. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Презентація письменників, їхніх творів.

(Учні розповідають про письменників кінця XIX — початку XX ст., їхні твори.)

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Слово вчителя.

«Як коротко, сильно і страшно пише ця людина»,— говорив про творчість Василя Стефаника М. Горький. На жаль, письмен­никові давала тогочасна дійсність такий матеріал, і все, що він писав, йому, за власними словами, «боліло». Пробудити в серцях добро та гуманність, співчуття до чужого горя — таке завдання висував перед собою В. Стефаника, з постаттю якого ми розпо­чинаємо знайомство. І саме цим він близький не лише українцям, а й багатьом іншим народам.

Творчість В. Стефаника позначена рисами модернізму, зокре­ма експресіонізму. Докладніше про це ви довідаєтеся на сьогод­нішньому уроці.

IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕ­РІАЛУ

1. Слово вчителя.

«Коли народився Василько, села йому свої співанки стелили, аби вони дитині серце обвивали, аби дитина м'яке серце мала. І своїми сльозами дитину купали, свій біль у діточе серце пере­ливали..!»,— так писав побратим Стефаника Марко Черемшина. А народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871 року в за­можній селянській сім'ї в селі Русові, що на Івано-Франківщині. Його батько був людиною крутої вдачі й практичного розуму, не попускав ні наймитам, ні дружині, ні дітям — усі його боя­лися. Мати письменника мала ніжне й безмежно добре серце, «наділила б усіх бідних, віддала б їм своє добро», але постійно змушена була покорятися зверхньому та впертому чоловікові. У дітях виховувала любов до праці та інші найкращі якості.

Василь пише у спогадах: «Нагадується мені одна весна — дав­ня, давня. Я мав у пазусі від мами яблука, і сир, і хліб. Стояв — єм коло воза, а мама кропила свяченою водою воли, віз і луг на возі, і тата, і мене — бо перший раз з весною ми вибралися в поле. Я перший раз йшов робити весну. Я сидів з татом на возі, і їхали ми в поле свіжими дорогами, що ще ніхто ними від осені не їхав... Цілий день я погонив — мука була, плач і сварка. Вечером я вер­тався додому... Мама мене привітала, як парубка. Дала вечеряти і показувала Марії, аби мені більше дала яєшні, бо я роблю».

— На вашу думку, яку роль відіграє в житті людини дитин­ство, батьківська наука, звички й уподобання, закладені змалку?

Початкову освіту Стефаник здобув у школі свого села, а Сня-тинська та польська гімназії в Коломиї «отруїли душу», бо се­лянських дітей там ображали, били, зневажали, говорили: «Йди, мужик, свині пасти!».

Минали роки, але гострота пережитого болю й сорому не забува­лися. Передова гімназійна молодь, не задовольняючись офіційною наукою, об'єднувалася в гуртки, читала заборонену літературу, об­говорювала пекучі суспільні проблеми, видавала газету «Збірка». Це не могло подобатися владі, і Стефаник був виключений із гімна­зії «за політику». Середню освіту йому довелося здобувати в Дро­гобичі, де він познайомився й потоваришував на все життя з Лесем Мартовичем, якого вважав дуже талановитим. Стефаник навіть власним коштом видав першу маленьку книжку-«метелик» з опо­віданням Л. Мартовича «Нечитальник». Пізніше разом із Марком Черемшиною вони складуть знамениту «Покутську трійцю», яка піднесла українську літературу у своєму краї на новий рівень.

Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Стефаник стає членом радикальної партії, створеної І. Франком та М. Павликом. Після закінчення гімназії за вимогою батьків Василь записується на ме­дичний факультет Ягеллонського університету в Кракові, але так і не закінчує його. В університеті вступає до студентського това­риства «Академічна громада», починає писати спочатку статті (за це його арештовують на два тижні і батько позбавляє матеріальної підтримки), потім новели «Виводили з села», «Синя книжечка», «Стратився», «У корчмі», «Сама-самісінька» та інші, усього 39, які ввійшли в чотири збірки. Під впливом трагічної події — у вій­ську покінчив життя самогубством його двоюрідний брат — В. Сте­фаник пише про рекрутчину, її жорстокі наслідки для селянства.

У 1903 році Стефаник їде на чолі галицької делегації до Полта­ви на відкриття пам'ятника І. Котляревському, знайомиться там з усіма відомими українськими письменниками. Через рік Сте­фаник одружується з Ольгою Гаморак, шість років живуть вони в селі Стецеві. У подружжя народжується троє синів.

1908 року В. С. Стефаника обирають до австрійського парла­менту, і він 10 років, перебуваючи у Відні, захищає селян на най­вищому рівні.

Під враженням страшних подій Першої світової війни Стефа-ник береться за перо. Теми у нього традиційно «сільські», а на­стрій і тон творів змінився на патріотичний, пронизаний пафосом національно-визвольної боротьби. Це такі новели, як «Марія», «Сини» та ін.

Урочисто відзначаються 25-річчя літературної праці Стефани­ка, його 60-ліття. Уряд Радянської України призначає йому пер­сональну пенсію (150 карбованців). Коли В. Стефаник 1933 року приїхав до Львова у консульство отримувати гроші, йому запро­понували «відпрацювати» — написати, що на Східній Україні не було й немає голодомору. Письменник відмовився, і за це його по­збавили пенсії. Натомість Андрій Шептицький, митрополит, при­значив йому таку ж пенсію, яку Стефаник тут же роздав бідним.

В 1936 році В. Стефаника не стало. Похований він у селі Русові.

— Як ви думаєте, чи можна життя В. Стефаника, його вчинки назвати громадянським подвигом?

2.  Робота зі словником літературознавчих термінів.

У творчості В. Стефаника відчуваються риси нової творчої ма­нери, напряму — модернізму, зокрема експресіонізму.

Експресіонізм (від франц. expression — вираження). На межі ХІХ-ХХ ст. в європейському малярстві, а згодом і в музиці та літературі на противагу імпресіонізмові утверджується новий стиль — експресіонізм. До найвизначніших експресіоністів на­лежали художники: голландець Ван Гог, французи Поль Сезанн, Поль Гоген, німецький композитор Ріхард Штраус, австрійський письменник Франц Кафка. В українській літературі цей стиль за­початкував Василь Стефаник.

Експресіоністи виробляють новий тип психологізму, вони намагаються не атомізувати, розщеплювати психіку людини, а знаходити спільну основу (частку Творця) в людині, рослині, тварині — в усій природі. Експресіоністи висували перед собою завдання проникнути не в реальний світ речей і явищ, а у світ не­зримий, духовний.

Основні ознаки експресіонізму:

— увага до простих характерів;

— прагнення віднайти першовитоки, корені зла в людському суспільстві;

— заглиблення у проблему вини і кари;

— дослідження сенсу страждання і смерті людини;

— висвітлення протилежних понять «прекрасне — потворне»;

— захоплення ідеєю всезагального взаємозв'язку всього су­щого.

Творці цього літературного стилю відродили давню істину: не можна навіть квітку зірвати, щоб при цьому не стривожити зорі, бо весь Космос є нерозривною цілісністю. Так само, як кинутий у воду камінь збурює увесь ставок, так Іван з конем, працюючи, залишає за собою слід, змінює довкілля.

3. Слово вчителя.

Є притча і схожа на неї поезія Альбера Камю « Привід хрестів », у якій ідеться про те, як один чоловік роздумував над своєю важ­кою долею. Колись йому наснився сон, що опинився він посеред дивовижної галявини, де було багато хрестів. Підходить до нього Господь і говорить: «Ти хотів легкого хреста, он бачиш, скільки їх — іди й вибирай по своїй ноші». Ходив чоловік, придивлявся до них, бачив дивовижної краси хрести золоті й срібні, але жо­ден із них не підходив йому. І раптом трапився йому маленький дерев'яний. Зрадів чоловік, бо якраз по ньому був цей хрест. А коли добре придивився, то побачив... своє ім'я.

Отже, кожен у житті несе свій хрест. А велетням духу, таким, як В. Стефаник, роковано нести ще й хрест вселюдської муки.

Будучи студентом Краківського (Ягеллонського) університету, Стефаник стає свідком першої хвилі української еміграції.

Пригадайте з історії її причини: перенаселення, поступове зу­божіння галичан наприкінці XIX — на початку XX століття через непомірні податки, занепад економіки, відсутність заробітку. Тож доводилося селянам продавати землю, хату, все майно і їхати за океан шукати щастя. Протягом 1890-1910 років за кордон виїха­ло 300 тисяч українських емігрантів.

Про це — психологічна новела Стефаника «Камінний хрест», що носить виразні ознаки експресіонізму.

4. Прослуховування аудіозапису.

(Пісня або вірш Б. Лепкого «Чуєш, брате мій...»)

V.   ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

Завдання учням.

• Розшифруйте вислів В. Стефаника й прокоментуйте його.

(«Я душу пустив удушу народу».)

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

Продовжіть речення.

«Я вважаю В. Стефаника...» «Мене вразило...» «Мені запам'яталося...»

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знати біографію В. Стефаника, матеріал про експресіонізм; прочитати новелу «Камінний хрест».