Мета: допомогти учням глибше усвідомити ідейно-художні, стильові особливості твору, красу художнього слова та філософський підтекст; розвивати навички аналізу новели, характе­ристики героїв, висловлення власних думок і вражень, проведення аналогій, зіставлення образів; виховувати оптимістичне світобачен­ня, любов до художнього слова.

Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього.

Теорія літератури: неореалізм, імпресіонізм, новела.

- ХІД УРОКУ -

І.    МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Вступне слово вчителя.

Видатний філософ Зигмунд Фройд, досліджуючи світ люд­ських почуттів, однозначно сформулював основне питання бут­тя і дав таку ж однозначну, прямолінійну відповідь: «Що вони [люди] вимагають від життя і чого прагнуть у цьому житті? На­вряд чи можуть бути сумніви при відповіді на це питання. Вони борються за щастя, вони хочуть стати щасливими і залишитися в цьому стані». Найприродніше до щастя йти біологічним шля­хом — він найближчий до первісних витоків людини. Тим паче, що природний світ, проходячи життєвий, фізіологічний цикл, включає в себе й момент щастя. Це народження, розвиток, роз­квіт, продовження себе в дітях, у новому житті.

Для героя новели В. Винниченка «Момент» то звичайна істина. Підтвердження її він знаходить щомиті, споглядаючи розкіш вес­няного дня: «Круг мене кохалося поле, шепотіло, цілувалося... Пах­ло ростом, народженням, щастям руху і життя, змістом сущого».

Про щастя, його складові, розуміння різними людьми помір­куємо разом із В. Винниченком на сьогоднішньому уроці.

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

1. Тезисна розповідь.

(Учень розповідає про В. Винниченка як громадянина, політи­ка, митця.)

2. Робота над переказом.

Переказ учнями змісту новели «Момент», виділення ключо­вих епізодів, зачитування найбільш яскравих картин.

3. Складання «сюжетного ланцюжка».

Герой-оповідач, якого називають «тюремною Шехерезадою», розпові­дає, що якось навесні йому терміново треба було нелегально перебрати­ся через кордон

Обрамлення, експозиція

Герой-оповідач звертається до контрабандиста Семена. Той поперед­жає, що це небезпечно, можуть убити

Зав'язка

Герой замислюється про смерть, уявляє, як він лежатиме неживий, а над ним кружлятимуть мушки, і це здається йому неймовірним, див­ним

Позасюжетний елемент, ліричний відступ

Семен підвозить героя поближче до кордону і велить сховатися в повіт­ці (сараї). Там, на подив оповідача, сидить красива міська дівчина — справжня панна в гарненьких черевичках і солом'яному брилику.Пан­на викликає симпатію героя, йому було з нею весело й гарно. Приходить Семен і говорить, що поліція шукає якусь панночку, тому треба мерщій тікати в ліс

Розвиток дії

Панночка сказала, що не хоче потрапити до рук стражників і попроси­ла револьвер — вона зуміє себе вбити й гідно піти із життя

Розвиток дії, кульмінаційний момент

Семен приніс утікачам селянські свити, під якими вони сховали свій міській одяг. Юнак і панна пішли полем. Коли сіли відпочити, він ди­вився на неї й не міг надивитися.

Розвиток дії

Закінчення схеми

Кордон був десь у лісі, його не було видно. Героїв охопив особливий на­стрій. Йому здавалося, що він її знає давно. А вона не вважала за по­трібне навіть сказати йому своє ім'я

Розвиток дії

Наближалися до кордону. Дівчина попросила, щоб в разі її загибелі юнак написав за адресою, яку вона скаже. І підкреслила, що в записці обов'язково мають бути слова: «Вмерла так, як вмирають ті, що люб­лять життя»

Розвиток дії

Ліс дивився насторожено. Утікачі сіли й стали роздивлятися, де кор­дон. Навкруги буяло життя, цвіло, кохалося. А вони, загнані іншими людьми, зараз мусять іти на смерть і не сміють, підкоряючись законам моралі, дати волю своїм почуттям і бажанням

Розвиток дії, ліричні відступи

Юнак і панна йшли, потім повзли в сильному напруженні, щомить че­каючи нападу, смерті, і все їхнє єство протестувало проти насилля

Кульмінаційний момент

Дійшли до межі. Кинулися бігти через лощину. Залунали постріли, ви­бухи. Вони знову добігли до лісу, летіли, як вітер. Коли зупинилися далеко, Муся кинулася юнакові на шию й жагуче обняла його. Вихор кохання захопив їх, і вони були схожі на двох великих кузьок

Кульмінація

Дівчина сказала, що їм треба попрощатися й забути про все. Хай їхнє кохання вмре зараз. Тому що щастя — момент, а далі вже прийде бу­денщина, непристойність

Позасюжетні елементи, ліричний відступ

Герой-оповідач у душі протестував, але зрозумів почуття панни. І від­пустив її, заховавши момент щастя у своїй душі

Розв'язка

(Поділ на елементи сюжету досить умовний, бо не вкладається у традиційні рамки, тому можна їх визначати й по-іншому.)

IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕ­РІАЛУ

1. Висловлення власних вражень від новели В. Винниченка «Мо­мент».

2. Словникова робота.

3. Евристична бесіда.

— У чому особливість композиції новели як жанру? (Це не­великий прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподі­ваним закінченням.)

— Чому в героя-оповідача немає імені? (Автор хотів зосере­дитися на його почуттях і переживаннях, а не на самій його особі.)

— Як ви пояснюєте назву твору? (Щастя — момент, і його треба цінувати.)

4. Слово вчителя з елементами бесіди.

Ось як новелу В. Винниченка «Момент» аналізує професор Олександр Ковальчук із психологічної точки зору:

«Щонайтісніше з природним проектом буття співпрацює тіло. Це багато в чому зумовлено його інтегрованістю в світ, здатністю сутнісно відчувати процеси життєдіяльності: за Ніцше, який ак­туалізував проблему тілесності в новітній культурі, "лише тіло спроможне чути буття".

Наша прапервісна субстанція в повсякденні виявляє себе з різ­ною інтенсивністю. Тіло, "присоромлене" суспільством, відтісне­не розумом на другий план, не завжди зважується "на ініціативу". Та бувають у житті такі випадки, коли природне начало, відки­нувши умовності, претендує на роль провідної сили.

В оповіданні Винниченка тіло стає лідером через екстремаль­ні обставини: за умов смертельного ризику під час нелегального переходу кордону тільки сильне, сміливе, ініціативне тіло може порятувати людину.

Тим самим з'являється можливість для реалізації того, про що тіло мріяло віддавна: сформувати потік буття, підпорядкувати собі розум і використати його можливості для досягнення най-заповітніших бажань. А вони відомі: матеріалізувати принцип задоволення, який безпосередньо співвідноситься з первісним розумінням щастя,— людина, нагадує Фройд, прагне прибрати з життя біль, невдоволення і "пережити сильне відчуття задово­лення", з яким ("у вузькому розумінні слова") і співвідноситься слово "щастя".

Через увесь текст проходить сюжетна лінія переходу людської субстанції у тваринну: від граціозної лані (очі у панни спершу "як у зляканої лані") до звіра ("вона здавалась якимсь дивним, пре­красним звіром, сильним, напруженим, диким"), а потім вже й до примітивної кузьки: "Це було торжество двох великих кузьок..."

Два найпростіші створіння немовби "розчиняються" у зрідне­ній природі ("Ліс помирився з нами..."). І "кузьки" входять в од­вічний ритм фізичного буття, у його одвічне коло, яке є "схемою зворотного руху", "вічним поверненням", яке робить можливим "стійке буття".

Попередні життєві ролі зникають, тепер їх роздає інший вели­кий режисер — природа:

"Рішуче, я знав її,— ми десь жили разом. Може, вона була ко­лись веселою берізкою, а я вітром?"

Для досягнення щастя у цьому гомогенізованому світі героям лишається зробити останній крок. Але Муся не приймає щастя як реалізацію бажань. Різке, знижуюче слово, грубість не полиша­ють сумнівів щодо цього.

Вульгарність віддавна пов'язується з "низом" людської істоти, з хтивістю (за І. Анненським, пошлість не знає духовних пори­вань, вона не має у собі Бога, у пошлості "лише одна думка — про себе, тому що вона дурнувата і вузька, і нічого, крім себе, не ба­чить і не розуміє").

Це не стосується природного проекту буття. Природа сама по собі не знає вульгарності. Оцінка кузьок як "чистих циніків" — це погляд з іншого, соціалізованого світу, відголосок набутого со­ціального досвіду. Спотворює природний проект людина. Спалах почуттєвої любові у природі — момент, найвища точка буття. Лю­дина перетворює свято кохання на побутовий елемент щоденного життя. Звідси рівень оцінки: "Щастя — момент. Далі вже буден­щина, пошлість".

Щоб здобути свободу (а без свободи не можна пізнати голов­не — Сутнісне, бо саме свобода, за Хайдеггером, бере участь у "ви­світленні Сутнісного", базового начала в житті,— згадаймо по­чаток "Моменту": "Пахло ... змістом сущого ..."), треба здолати страх смерті. У цій зоні (подолання смерті людиною), очевидно, і лежить щастя:

"...відчуття щастя приходить не із заспокоєння волі, а з могут­нього зусилля волі, що наростає й наростає, із напруження усіх сил".

Саме таке розуміння щастя близьке Мусі. Стверджуючи, що свідомо на смерть може піти лише той, хто жагуче любить життя ("Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя"), дівчина на­пругою всіх сил долає загрозу смерті і саме це нею сприймається як щастя: "Очі горіли їй, лице дрижало великим, безумним щас­тям побіди, побіди життя".

— Чи згодні ви з такою думкою автора? Поясність свої мірку­вання.

Тепер послухаємо думку іншого літературознавця, Тетяни Денисюк:

«У новелі "Момент" увага зосереджена на двох персонажах, які разом переживають екзистенційну межову ситуацію: реально опиняються на межі життя і смерті. Кожне слово, репліка діалогу чи внутрішній монолог сприяють глибшому розкриттю внутріш­нього світу героїв і формуванню їх цілісного образу. Оповідь про­вадиться з позиції автора-оповідача, безпосереднього учасника події. Головна колізія твору більше психологічна, ніж подієва, оскільки межа життя і смерті проходить через душі героїв і зали­шає слід на подальшій долі кожного.

Внутрішній світ юнака-оповідача відзначається широтою і всеохопністю: його досвід включає минуле й сучасність, на­пружене індивідуальне переживання смерті та чутливість до навколишнього світу, до найменшого вияву життя. Про це свід­чить характер оповіді, порівняння, які обирає для опису панни і свого почуття до неї. Чи такі деталі, як опис повітки або кар­тина можливої смерті, яка наче взята з ліричних пісень: "Лежу в якому-небудь яру дикому, порожньому, надо мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою кружком сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби ворожать, за­глядаючи у неї, туди, де оселилась смерть. І лице моє зелен­кувате, тверде... А на скелі якійсь сидять чорні, великі таємні ворони і ждуть чогось..." Ця картина показує, що в свідомості героя навіть смерть не вириває його з цілісного, всеохопного і безупинного плину життя. Смерть не є кінцем усього — навіть мертвим герой є часткою великого життя.

В одному з діалогів показана суттєва відмінність у світовідчут­ті юнака і дівчини: "— Ні! Ми так схожі на старців,— засміялася вона.— Так не можна. Сядьте інакше. Не так... Сховайте ноги в пшеницю.— Це жито,— для чогось поправив я.— Все одно... Ну. Так..." У цьому виявляється ставлення до навколишнього світу, зневажливо-байдуже у Мусі й шанобливе в юнака. Муся зосеред­жена на власних переживаннях і тому чутливіша до можливої смерті як індивідуального кінця. Перед нами два зразки світовід­чуття, які представляють два типи духовної культури. Вони від­різняються уявленнями про життя і смерть. Одна з них приймає і відчуває життя цілком, в усіх формах, які існують у природі. Для юнака, носія цієї культури, немає смерті. Точніше, вона є, але вона природна складова життя, вона "оселилася" в ньому і не знищить його. У світовідчутті Мусі життя і смерть протиставлені, вони змагаються і однаково можлива перемога кожного з них. Життя не є всеохопним природним потоком. Воно поділене на ви­соке, духовне і низьке, буденне. Перемога життя можлива в духо­вній сфері, задля піднесення якої іноді необхідна реальна смерть.

"Наше... наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось ска­зав, ніколи не вмирати". Муся любить життя, але вкладає в це слово трохи інший сенс, ніж юнак.

Переживши разом екзистенційну межову ситуацію, вони зба­гатили себе досвідом іншого. Муся відчула "вихор життя, який зміта все сміття "не треба", "не можна"..." Юнак пізнав справжній страх смерті, а потім інший, незнаний до того досвід життя і щас­тя в образі, в пам'яті. Саме тому він зміг відпустити Мусю: "Наді мною синіло небо, і сонце палило мою непокриту похилену голо­ву, а в душу вростав і вбирався в журні, прекрасні, чисті квіти минулого образ панни".

Сюжет цього твору побудований на казково-міфологічному мо­тиві перетинання межі, який несе в собі значення ініціації — здо­буття нового досвіду і в такий спосіб переходу в новий стан, стан духовно багатшої людини».

— З якими судженнями ви погоджуєтеся більше, чому?

5.  Робота над характеристикою героїв.

(Учні колективно характеризують героя-оповідача й панну (або працюють у групах чи самостійно).

6.  Міні-диспут.

— У чому щастя людини?

— Чи може людина заради ідеї, справи жертвувати життям чи ставити його під загрозу?

— Чи вважали б ви такий випадок, про який ідеться в новелі В. Винниченка, моментом щастя для себе?

— Чи є різниця між розумінням щастя й самим щастям для героїв новели «Момент»?

— А може, вчинок героїв — це просто розбещеність, амораль­ність, те саме, про що говорять «лови момент» («Carpe diem!»)

(Можна подискутувати з питань, які запропонують самі учні.)

V.   ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна вправа «Займи й обґрунтуй позицію». Новела В. Винниченка «Момент» примусила мене замислити­ся над проблемними питаннями життя, щастя.

Так

Деякою мірою

Ні

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготуватися до тематичної контрольної роботи «Творчість О. Кобилянської, М. Вороного, О. Олеся, В. Винниченка».