Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю, громадською діяльністю письменника, зацікавити ними, спонукати до читання; розвивати нави­чки сприйняття інформації на слух, виділення головного; поглиблювати вміння використову­вати міжпредметні зв'язки, проводити анало­гії, давати оцінку явищам життя та літератури; виховувати почуття пошани до талановитих митців, до художнього слова.

Обладнання: портрет письменника, видання його творів, ілюстрації до біографії, відеозаписи фрагментів вистав.

Теорія літератури: неореалізм, модернізм, імпресіонізм.

Визначення

епітет синоніми афоризми метафора

інверсія

антоніми, антитеза

повтори

порівняння

І.   АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Перевірка домашнього завдання.

Розповідь учнів про художні засоби виразності поезії О. Олеся «О слово рідне!..», їхню роль у творі.

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Слово вчителя.

«Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть роз­мови, як тільки річ торкається літератури? Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка»,— так про письменника, з постаттю якого ми сьогодні розпочинаємо більш глибоке знайомство, гово­рив М. Коцюбинський. Про Володимира Винниченка ви, напевно, вже чули на уроках історії як про відомого державного діяча. А ще він художник, історик, літературознавець, митець різнобічних об­даровань. Для тих, хто мріє досягти успіху, стати відомим, буде ці­каво познайомитися із життєписом цієї неординарної особистості.

IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕ­РІАЛУ

1.  Міні-лекція вчителя з елементами бесіди.

— Що ви вже знаєте про В. Винниченка, які його твори чи­тали? Поділіться враженнями про них. (5-й клас — «Федько-халамидник»; вистави затворами письменника «Гріх», «Брехня» та ін.)

Народився Володимир Кирилович Винниченко 1880 року в Херсонській губернії Єлисаветградського повіту (тепер Кіро­воградська область). Батько його був безземельним селянином, наймитував у поміщицькій економії. Мати вже мала від першо­го шлюбу трьох дітей. Майбутній письменник зростав на півдні України, серед широких степів, і саме з них, мабуть, черпнув велич духу та силу. Із семи років малий вчився в народній школі. Розумний, допитливий, цікавий від природи хлопець легко оволо­дівав наукою.

Згодом його сім'я переїжджає до Єлисаветграда. Батько пра­цює теслею на будівництві, а старший брат Андрій — робітником-складачем у друкарні. Володимир вступає до Єлисаветградської гімназії, де вчиться на кошти брата. Та закінчити навчання хлоп­цеві не пощастило. Одні літературознавці стверджують, що через матеріальні нестатки, інші — що його виключили з гімназії.

Непокірний, але чесний і відвертий «мужицький син» давав від­січ «благородним» дітям, міг постояти за себе та слабших товари­шів (згадайте Федька-халамидника), принципово говорив україн­ською мовою.

У сьомому класі він організував гурток, метою якого була боротьба за права людини. Начальство гімназії вирішило позбави­тися «політично неблагонадійного» учня. Уже тоді юнак пробує сили в літературі, пише поезії, оповідання, поеми, сатиру, але, на жаль, нічого із цих ранніх творів не збереглося.

Сімнадцятилітній парубок вирушає в мандри Україною. Про­бує прожити самостійно, заробляючи наймитуванням у помі­щицьких економіях, працює на заводі, на залізниці й водночас займається самоосвітою, щоб скласти іспит на атестат зрілості. Мандри й поневіряння стали для нього суворою школою життя. 1900 року, склавши екстерном екзамени в Златопільській гім­назії, Винниченко вступає на юридичний факультет Київського університету. Він повністю занурюється у вир студентського, по­літичного життя — стає членом української студентської грома­ди, Революційної української партії, пише брошури, прокламації, листівки, веде активну пропаганду. За це його заарештовують, са­джають до в'язниці, потім випускають, але виключають з універ­ситету без права вступу та забороною проживання в Києві. Цього ж 1902 року в журналі з'являється його оповідання «Сила і краса».

Далі — шалений вир подій: підпільна діяльність, солдатчина, втеча з війська, еміграція в Галичину, праця в газетах, нелегальні переходи кордону із забороненою літературою, арешт і півтора­річне ув'язнення в камері-одиначці Лук'янівської тюрми. Винни­ченко намагається визволитися з неволі у будь-який спосіб, навіть імітує самогубство, що ледь не скінчилося трагічно. Єдина його розрада — можливість писати. Потім — служба в «дисциплінар­ному батальйоні», втеча за кордон, повернення з чужим паспор­том і знову мандри, знову кипуча діяльність. Життя давало безліч тем, конфліктів, ситуацій, і все це, переплавлене творчою уявою, виходило з-під пера митця. Він навіть домігся дозволу й успішно склав випускні іспиті в університеті.

І знову в'язниця, втеча, еміграція. А також — щаслива зустріч із майбутньою дружиною, другом на все життя — Розалією Ліфшиц.

У роки Першої світової війни Винниченко повертається до України, живе на нелегальному становищі й багато пише — ро­мани «Заповіт батьків», «Записки кирпатого Мефистофеля», «Хочу!», «Божки», «Чесність з собою», «Рівновага». Його драми «Щаблі життя», «Дисгармонія», «Великий Молох», «Мементо», «Чужі люди», «Брехня», «Гріх», «Закон», «Співочі товариства», «Панна Мира», «Чорна пантера і Білий ведмідь» та інші йшли на сценах українських, російських, західноєвропейських театрів.

— Про що свідчить цей перелік літературних творів?

1917 рік. Володимир Винниченко разом із М. Грушевським очолює уряд Української Народної Республіки (УНР). Він стає заступником голови Центральної Ради та головою її генерального секретаріату — автономного уряду України, а з 1918 по 1919-й очолює Директорію.

У лютому 1919 року Винниченко виходить з уряду і виїздить за кордон. Наступного року намагається вести переговори з керів­ництвом більшовиків за автономію України, але зазнає поразки. Не склалися стосунки митця й із колишніми соратниками. Він робив усе, що міг, для щастя України, готовий був, як пише в що­деннику, «на всі жертви, навіть на смерть, аби тільки врятувати українську націю від розп'яття». У травні 1920 року подружжя Винниченків знову приїздить до Росії з переговорами, але безре­зультатно. Письменникові доводиться назавжди покинути бать­ківщину. Політична кар'єра Винниченка закінчується провалом. Потяглися гіркі роки еміграції. Винниченкові довелося побувати навіть у фашистському концтаборі за членство в комуністичній партії Франції та відмову служити «новому режимові». Він пов­ною мірою відчув і «принади» емігрантського злиденного існуван­ня. Письменника не стало 1951 року. Він помер у власному хуторі «Закуток» села Мужен біля Канн у Франції.

Єдиною втіхою на чужині для В. Винниченка була літературна та малярська праця. З'явився його перший в українській літера­турі науково-фантастичний роман «Сонячна машина», романи «Поклади золота», «Слово за тобою, Сталіне!», «Нова заповідь», «Вічний імператив», «Лепрозорій», «На той бік», цикл непо­вторних оповідань «Намисто», а також есе, драми, філософський трактат, кіносценарії, щоденник.

— Виходячи з розповіді, назвіть визначальні риси характеру В. Винниченка. (Колосальна працелюбність, талановитість, ак­тивність, патріотизм та ін.)

2. Слово вчителя.

1924-1928 років видавництво «Рух» випустило «Зібрання творів» В. Винниченка у 23 томах, а 1930-1932-го у видавництві «Книгоспілка» вийшло вже 28 томів!

Про що ж пише Володимир Винниченко? Про руйнування ста­рого життя, соціальні контрасти наростання протесту трудящих, про економічну кризу тогочасного села, «щаблі життя», психоло­гію людини, дитини, «дисгармонію» в суспільстві і душах; його тематика і проблематика — «любов і ненависть, терпеннє і пімста, туга і мрія, мрія до ясних, вільних, свобідних часів, коли б душа людини ходила в свяченій одежі, а не лежала обпльована і обез-славлена біля воріт чужого, ситого, тупого переможця».

Які б теми й проблеми не порушував письменник, на всьому лежить печать глибокого, «жорстокого» (за висловом С. Єфремо-ва) реалізму, збагаченого тонкою психологізацією, справжньою художністю, що визначається як неореалізм.

Розмірковуючи над сенсом життя, В. Винниченко примушував читача захоплюватися прекрасним і не відвертатися від потворно­го, «збирати мед із будяків і троянд». Тому герої його творів є не завжди зрозумілими до кінця. Можна не погоджуватися з їхніми вчинками, але важко залишатися байдужими до них.

Такими є й персонажі новели В. Винниченка «Момент». У цьо­му творі поєдналися реалістичне змалювання дійсності на зламі XIX і XX століть (втім, час там не відіграє особливої ролі) та фі­лософський підтекст — плинність життя, щастя людини, мить — частинка вічності тощо.

Точна фіксація митцем вражень, відчуттів, переживань героїв, гра світла й тіні, кольорів у новелі дають підставу говорити й про імпресіонізм творчого методу митця. Але докладніше про це ми будемо говорити пізніше, коли ви ознайомитеся зі змістом твору.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

Тестове завдання.

• Оберіть відповідні за змістом слова, пропущені у висловлюван­ні І. Франка про В. Винниченка. Прокоментуйте цей вислів.

«Серед млявої, тонко-артистичної та млосної або ординарно-шаблонної та безталанної генерації сучасних українських пись­менників раптом винирнуло щось таке дуже рішуче, мускулисте і повне щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що ... крізь сито, а валить валом, як саме життя, всуміш українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не має меж своїй обсервації [спостережливості] і границь своїй пластич­ній ... . І відкіля ти взявся у нас такий? — хочеться по кожнім опо­віданні запитати добродія Винниченка».

А  зброї ... не губить ... оперативності;

Б   темпераменту ... не сіє ... творчості;

В   обличчя ... не робить ... грації;

Г   розуміння ... не любить ... грамотності.

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна вправа «Займи й обґрунтуй позицію».

Чи може життя великої людини минулого чогось навчити, спо­нукати до роздумів сучасну молоду людину?

Так

Деякою мірою

Ні

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знати біографію письменника, прочитати новелу «Момент».