ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО (1935-1963) ДОПОВЫДЬ ПРО ПИСЬМЕННИКА
08.06.2010, 17:02:28
Василь
Симоненко в одному з інтерв'ю сказав, що хоче робити гарне і добре, писати такі
вірші, які б мали право називатися поезією.
Понад тринадцять років він володарював думами молодих українців. Його вірші
вивчають напам'ять, цитують, кладуть на музику. Посмертна слава виявилася
тривалішою і міцнішою, ніж прижиттєва.
Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 року в селянській сім'ї в
селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Фронтове дитинство було важким.
В мене була лиш мати
Та був іще сивий дід, -
Нікому не мовив "тату"
І вірив, що так і слід. згадував В. Симоненко.
Його дитячі враження лягли в основу багатьох поезій. Перші уроки життя,
уроки доброти, любові брав від матері та діда. Писати майбутній поет почав ще у
школі. 1952 року В. Симоненко вступив на факультет журналістики Київського
університету, де разом із ним навчалися Ю. Мушкетик, В. Шевчук, Т. Коломієць,
С. Тельнюк. У роки навчання В. Симоненко продовжує писати, активно працює у
вузівській літературній студії. Після закінчення університету Василь Симоненко
працював у газеті "Черкаська правда". Як журналіст, він сміливо
занурювався у різні сфери життя, критикував вияви бюрократизму, неуваги до
трудівників.
Подією в житті В. Симоненка стало обговорення його поезій на творчому вечорі
в республіканському Будинку літераторів 8 січня 1962 року. Він був веселою,
доброзичливою людиною, романтиком, ліриком, закоханим у життя, істинним
патріотом:
Україно! Ти для мене - диво!
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю.
("Україні")
Поет
устиг побачити лише дві книжки: "Тиша і грім" (1962) та віршовану
казку для дітей "Цар Плаксій та Лоскотон" (1963). По його смерті
вийшло ще чотири збірки: "Земне тяжіння", "Поезії",
"Подорож в країну Навпаки" (для дітей), "Вино з троянд"
(новели). А потім - 15 років мовчання: жодної збірки, жодного видання поезії аж
до "Лебедів материнства" (1981).
Збірка "Тиша і грім" засвідчила появу поета широкого мистецького
діапазону, неабиякого художнього обдарування, а головне - чесної і прямої
життєвої позиції; суворого і ніжного, мудрого і наївного, який мав усі дані,
аби вирости в митця першої величини. Що б не писав і про що б не писав Василь
Симоненко, він завжди залишався чистим, щирим і відвертим.
Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття.
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя, - говорить В. Симоненко в одній із поезій.
Поезії "Жорна", "Дід умер", "Баба Онися" - вірші, що ваблять простотою форми
та її довершеністю, глибиною змісту і силою почуттів. Тітки Насті, Варки,
дядьки Федори, Оверки, баби Онисі - ось його улюблені герої. Рідний народ, його
радощі, болі й тривоги - це визначальна тема усієї Симоненкової творчості.
За те, що ми в космос знялися,
Що нині здорові й живі,
Я пам'ятник бабі Онисі
воздвиг би на площі в Москві.
("Баба Онися")
Особливою сторінкою творчості поета є його інтимна лірика. В. Брюховецький
писав: "Вразливість його натури, щедрість і чистота почуттів тут виявилися
настільки, що найпростішими словами поетові вдалося виразити найсокровенніше,
відкрити глибини майже непояснюваного". Внутрішній світ ліричного героя
збірки "Тиша і грім" перебуває у дивовижній єдності зі світом
довколишнім, що знаходить свій ідейно-естетичний вияв у взаємопереплетенні
інтимних і громадянських мотивів.
Основна риса любовної лірики В. Симоненка - світлий юнацький смуток від
неподіленого романтичного кохання. У вірші "Вона прийшла" поет
створив образ коханої, далекий від чогось конкретного і реального. Це
привабливий, чарівний образ вимріяної у снах любові:
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
("Вона прийшла")
Ціла гама радісних відчуттів постає у віршах "Буду тебе ждати, там, де
вишня біла...", "Ти не можеш мене покарати...", "Коли б тобі бажав я сліз і муки...", "Є в коханні і будні, і свята". "Це та
любов, - пише А. Ткаченко, - що споріднена з жертовністю, не вимагає нічого для
себе і відкриває "Безмежну велич людської краси" ("Любов"). Любов приносить не лише щастя. Дуже
часто вона пов'язана зі стражданнями, однак поет благословляє ті почуття, що наповнили
його душу:
Ображайся па мене, як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене -
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.
("Тиша і грім")
"Світ який - мереживо казкове!" - цим
життєствердним твердженням відкривається збірка "Земне тяжіння". А
далі - знамениті "Лебеді материнства", своєрідний заповіт поета
(слова "Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки
Батьківщину" викарбувані на надгробку Василеві Симоненку в Черкасах).
Друга частина цього твору (починаючи зі слів "Виростеш ти сину..."),
покладена на музику А. Пашкевичем, стала піснею, що лунає як гімн синівської
любові, людяності, патріотизму. У Симоненкових поезіях бринить мотив цінності
кожного людського життя. Він закликає усіх нас не забувати, що ніхто і ніколи
не повторить нашого існування на землі:
Ти знаєш, що ти - людини?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя - єдина,
Мука твоя - єдина,
Очі твої - одні.
("Ти знаєш, що ти людина?")
Батьківщина
для В. Симоненка - це синонім рідного українського народу. Він (поет) гостро
відчував зв'язок із минулим, із героїчною історією свого народу:
Ця поезія звучить як утвердження вічності, безсмертя українського народу,
впевненості в майбутньому. Запорукою цьому поет вважає важке, але славне
минуле, історичну пам'ять народу:
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.
Василь Симоненко належить до поетів-шістдесятників, творчість яких віщувала
відродження національної свідомості, впливала на громадську думку (Ліна
Костенко, М. Вінграновський, І. Драч, Б. Олійник). Тематичний і жанровий
діапазон творчості В. Симоненка досить широкий: вірші, байки, епітафії, притчі,
сатиричні казки. Все це засвідчує величезний резерв багатогранного таланту, що
не встиг розкритися.
Доля подарувала йому лише 28 років...
У пізній грудневий вечір 1963 року навіки зупинилося його молоде серце, що
переболіло усіма людськими болями і кривдами. Та остання Симоненкова дорога не
зупинилася біля його могили у Черкасах.
Є ще одна дорога - у людське безсмертя, де звучить Симоненків заповіт:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.