І ВАРІАНТ
Творча діяльність видатного українського сатирика Остапа Вишні розпочалася в перші пожовтневі роки. Складна, багато в чому суперечлива дійсність вимагала від митців точного визначення свого місця в суспільному житті. Письменник пов'язав свою художню творчість і громадську діяльність із найважливішими соціальними завданнями і турботами Радянської влади. Разом зі своїми побратимами — працівниками сатирико-гумористичного жанру в українській літературі — Остап Вишня невтомно висміював всілякі пережитки і пристрасно, переконано підтримував паростки нового в праці, побуті, культурі, в духовному житті людей.
Остап Вишня сам був прекрасною, чуйною і напрочуд скромною людиною, ніколи не хизувався своєю літературною славою і дивовижною популярністю, над усе любив добро, рідну природу, але поганих, безсердечних і безвідповідальних людей просто терпіти не міг. Ф. Маківчук підкреслював, що письменник був «завжди нещадний і непримиренний», коли писав «про порушників наших порядків, наших законів, нашої етики», «нещадно» їх висміював і засуджував, виносив їм суворий вирок своїм гострим і дотепним словом, як веліла йому його «літературна совість». У творах викривального характеру гумор Вишні виступає в ролі батога або принаймні батіжка, від якого добре перепадає всім, кому слід. Він «постановив» собі «думати й писати» «про хуліганство, грубість, невихованість. Про виховання лоботрясів і шалопаїв. Про легковажне ставлення до кохання, до шлюбу, до сім'ї. Про широкі натури за державний кошт. Про начотчиків і талмудистів у науці. Про консерваторів у сільському господарстві і промисловості. Про винищувачів природи».
Тематика творів Остапа Вишні завжди була пов'язана із злободенними проблемами українського народу. Постійними об'єктами сатиричного сміху Остапа Вишні були міщанство, його психологія, його культура і побут. Серед ранніх творів на цю тему особливо відзначається памфлет «Слухай, обивателю», написаний у 1926 році, в якому досягнуто визначної сили соціально-психологічного узагальнення. Під нещадним обстрілом сатирик тримав також бюрократизм, тяганину, безгосподарність, нерозпорядливість та інші хиби в роботі державного і господарського апарату («Усипка, утечка, усушка й утруска», «Збільшити продуктивність праці!», «Дорого це все коштує»).
Певно, немає тем, що їх не торкнувся б у своїй творчості Остап Вишня. Він мусив віддавати данину своєму часу, прислухатися до вимог партії, писав твори на злободенні суспільно-політичні теми (фейлетони «Демократичні реформи Денікіна», «Антанта», «Цепна Муссоліні», «Українсько-німецька самостійна дірка», «Прем'єр-міністр» тощо). Його цікавила доля інших народів, наприклад кримських татар, розвиток української культури, особливо літератури і театру («Письменники», «Чий Шевченко?», «Олександр Довженко», «Все життя з Гоголем», «Про Степана Олійника» та ін.).
Остап Вишня невтомно висміював дрібні вади своїх сучасників, хуліганство і грубість, ледарство і консерватизм, браконьєрство, легковажність, безвідповідальність («Як ми колись учились», «Село — книга», «Ох, і лікували нас», «Про бур'яни» тощо).
На початку двадцятих років (ранній період творчості) автор пов'язує свою художню творчість з найважливішими політичними та соціальними подіями епохи, тому приділяє увагу старому українському селу з його одвічною темрявою і забобонністю та новому селу з гуманними принципами людської спільності. Саме цій темі присвячені збірки О. Вишні «Вишневі усмішки (сільські)», «Лицем до села». У цих творах привертає увагу багатий, своєрідний художній типаж та майстерність автора у розкритті людських вад та недоліків. У зображених у збірках персонажах, осмислених автором проблемах — українське пореволюційне село в неповторній інтерпретації автора. І персонажі, й осмислені автором проблеми — це сама дійсність, саме життя села. Наприклад, Митро Хведорович з усмішки «Земля обробітки требуєть...» — колоритний персонаж, вихоплений пильним поглядом письменника з життя. Це дуже повільний у справі та слові забобонний селянин. Вишня дає йому яскраву портретну характеристику, змальовує в дотепних діалогах, надає оповідачеві іронічних реплік. Цей невиразний тип невизначеного віку байдужий до всього, він — «темний селянин», це видно одразу з портретної характеристики героя: «Волосся копицею. Ні шатен, ні блондин, ні брунет... Якого ж кольору? Хто й зна!! «Не-опредєльонний»! Коли розтулить губи, здається, ніби він ухопив шість білих-білісіньких квасолин (зуби)».
В усмішці «Жінвідділ» письменник живо та натурально відтворює «засідання» жіноцтва у неділю на колодках. Багато усіляких справ вирішував-перебалакував цей «жінвідділ». З уст в уста передаються побутові новини, політичні спогади, різні плітки — це старе село з його здебільшого неосвіченими та забобонними людьми. Показуючи «з смішного боку» болячки сільського буття, автор закликає читачів рішуче боротись із віджилим, негідним людини.
Непримиренний до недоліків, О. Вишня вважав своїм письменницьким обов'язком висміювати негативні явища, негативних героїв. Разом із тим, піддаючи художньому осуду негативне, письменник шукав шляхи та засоби для утвердження й «позитивної» програми.
У ранніх творах Остапа Вишні персонажі розкриваються в несподіваних життєвих ситуаціях, автор влучно підмічає негативне у людині, «своєрідно» вживається в створюваний образ свого героя чи антигероя. Але сміх письменника завжди був доброзичливий, адже, як свідчать люди, яким довелося жити і працювати поряд з Остапом Вишнею, основними рисами його характеру були безмежне благородство, глибока людяність і доброта, уміння привносити в життя творчий настрій, оптимізм і радість.
ІІ ВАРІАНТ
Над робочим столом письменника-гуманіста Остапа Вишні красувалися не фотографії, і не календар, а аркуш паперу, що мав заголовок: «Мої друзі, будь вони тричі прокляті». Це була напівжартівлива пам'ятка, в якій викладалася програма письменника:
Про що я, нещасний, мушу думати і писати:
Про хуліганство, грубість і невихованість.
Про виховання лоботрясів і шалопаїв.
Про легковажне ставлення до кохання, до шлюбу, до сім'ї.
Про широкі натури за державний кошт.
Про начотчиків і талмудистів у науці.
Про консерваторів у сільському господарстві й промисловості.
Про винищувачів природи...
Але ця пам'ятка в жодному разі не допомогла б письменникові, якби він був байдужим до злободенних проблем свого народу, якби йому не боліла несправедливість, яку бачив навкруги, якби закривав очі на вади суспільства і моральну розбещеність багатьох сучасників.
Свою творчість Остап Вишня почав з фейлетонів, які використовував як один з найоперативніших і найдійовіших жанрів сатири, та памфлетів, у яких різке викриття зображуваного поєднане з гострим, нещадним висміюванням, гнівним осудом, розвінчанням та повним запереченням. «Перш за все — чесність!» — таким було моральне кредо письменника, що визначило ідейну спрямованість його творчості та життєву долю. Не випадково оповідачем у переважній більшості своїх творів Остап Вишня обрав простого трудівника-життєлюба, по-народному мудрого і дотепного, людину лагідної вдачі, але гостру й нещадну у викритті ворогів миру і людства. Письменник вів непримиренну боротьбу проти відсталості, гостро висміював хапуг, спекулянтів, п'яниць, бюрократів і ледарів, утверджуючи гуманістичну мораль, нове життя.
Велика частина творів письменника присвячена життю українського післяреволюційного села, про яке Остап Вишня написав понад 650 творів. Насамперед бачимо в них затуркане, неписьменне селянство, яке ніяк не може виборсатися із своїх віковічних злиднів. Вишня, цей майстер гумору з тонкою, чутливою душею, більше, ніж будь-який інший письменник тих часів, відгукувався на найзлободенніші проблеми суспільного життя в найрізноманітніших його виявах. У своїх ранніх творах письменник висміював відсталість окремих селян («Земля обработки требуєть», «Як гусениця у дядька Кіндрата штани з'їла»), безкультурність, темряву («Що може іноді вийти...», «Дружні поради»), неуцтво, забобонність («Село-книга», «Гіпно-баба»). Сатирик рішуче таврує недоліки й хиби, що стоять на заваді будівництва нового життя. Жало його сатири спрямоване проти розкрадачів державного майна, створеного працею чесних трудівників («Усипка, утечка, усушка й утруска»).
Мабуть, не було теми, якої б не торкнувся Остап Вишня в своїх творах. Але не міг письменник спрямувати перо сатири проти всього, що заважало його рідному народові стати щасливим, не міг всього сказати вголос. Бо ж усі, кого змалював, читаючи його твори, мовби дивилися в дзеркало, пізнаючи себе. |
