У світі прийнятною є думка, що жінки — це слабка половина людства, що вони потребують сильного чоловічого плеча, опори і підтримки. І ця думка продовжує підтримуватись і сьогодні, коли жінки вже безліч разів довели свою силу, як фізичну, так і духовну, свою велику силу волі, свою терплячість, вміння долати перешкоди, боротися за своє щастя, не опускати рук у найтяжчі хвилини життя, коли навіть чоловіки вже втратили надію. Але сильна половина людства ніяк не хоче визнавати ту силу, що мають жінки. Немало митців слова присвятили свої твори жінці, жінці — продовжувачці людського роду, жінці-матері, жінці-борцю, жінці як втіленню найкращих рис людського характеру. Свою лепту в оспівування і возвеличення жінки вніс і Юрій Мушкетик, написавши оповідання «Суд». У центрі цього оповідання — талановита сільська трудівниця Ганна, колись уславлена за благородну працю, а нині підсудна, бо через хворобу не змогла виробити в колгоспі трудоднів. Все життя Ганни минуло в праці, що була необхідною умовою її життя. Замолоду вона любила працювати, постійно співала, виконуючи ту чи іншу роботу: «Вона в роботі з дитинства, не любила безділля, любила роботу всіляку, і переробила її гибель — домашньої і колгоспної». Пісня і праця виповнювали її будні, допомагали долати труднощі. Вона, колись уславлена робітниця, гірко переживає свій біль, свою образу на Устима Рукавицю» який забув, як приїжджав до неї першої додому і просив, щоб піднімала на прорив ланку, адже вона була ланковою, а «колгоспна робота — суспіль прориви». Вона завжди ставилась до роботи з великою відповідальністю, не раз «залишалася з ланкою на ніч біля молотарки, умовляла на важку чоловічу роботу — з косою або носити мішки з зерном». До невідкладної роботи у колгоспі часто залучалися і її сини, навіть заняття у школі пропускали. Ганна виховувала їх у любові до праці. І знали їх, як і матір, працьовитими. А тепер! Хіба з доброї волі вона не виконала своєї норми буряків, щоб вони «зеленіли прибитою морозом гичкою»? Навіть будучи важко хворою, Ганна кілька разів намагалася попрацювати з лопатою на своїй ділянці, але так і не зуміла впоратися, «останній раз і дійти до села не могла»... Драма Ганни Розсохи жорстока, бо судять її ті, хто вчора хвалив, отже — лицемірні й фальшиві друзі. Юрій Мушкетик змалював Ганну максималісткою у ставленні до себе, тому її життя, чесне і красиве, закінчилося так трагічно. В образі Ганни письменник втілив найкращі риси трудового народу, возвеличив людей праці. |
