Моя школа знаходиться недалеко від будинку, де я живу. Шкільна територія досить велика, там є теплиця, майданчик для занять з військової підготовки, географічний майданчик, корти для тенісу та великий стадіон, де ми граємо у футбол. А ще біля нашої школи є сад, де ростуть яблуні.
У вересні починаються заняття у школі, а сад уже готується закінчити свій сезон. Гілки схиляються від важких яблук, листя потроху починає жовтіти та опадати. На перервах ми вибігаємо до садочка, відшукуємо в траві яблука, які опали. Я знаю, де можна знайти найсмачніші плоди — дерева ж бо різних сортів, а наша вчителька, Олена Олексіївна, розповідала нам докладно, чим сорти відрізняються. Ну Білий налив знають, мабуть, усі. Ці кислуваті яблучка ми з'їдаємо зазвичай ще у липні. Ще один літній сорт — Цукеркове, дуже солодке яблуко, у серпні воно вже зовсім стигле. У вересні настає черга сорту Слава Переможцям — ошатне яблучко, жовте з червоним бочком і дуже смачне, ароматне. Пізніше, у жовтні, достигають плоди на яблуньці сорту Макінтош, вони червонувато-пурпурові, м'ясисті. Ще один цікавий сорт — Лимонне. Яблука жовті, кислуваті, нагадують смаком лимон. А ближче до кінця осені достигають наші улюблені яблука-груші. Сорт називається Голден Делішес. Є ще в нашому садочку яблуня сорту Сніговий Кальвіль, але вона чомусь завжди дає слабенький урожай — учителька каже, що, скоріш за все, їй потрібен сорт-запилювач, якого в нашому саду немає. Ну нічого, взагалі якістю та кількістю яблук в шкільному саду ми задоволені, велике спасибі за це вчителям та старшокласникам, які посадили ці дерева років двадцять тому.
У жовтні листя з яблунь починає опадати. Вони стоять трохи невеселі, втомлені. Добре, що у нас є уроки трудового навчання, де нас вчать доглядати садові дерева. Ми з Володимиром Івановичем беремо лопати, граблі та йдемо до саду. Опале листя загрібаємо до компостної ями — через пару років тут будемо брати поживну перегнійну землю для кімнатних рослин. Потім перекопуємо пристовбурні кола. Володимир Іванович навчив нас правильно ставити штик лопати, щоб не пошкодити коріння. Старанно перекопуємо всі кола біля яблунь, щоб корені могли вільно дихати, та ще робимо валик із землі по периметру, щоб дощова вода затримувалася біля коренів. У листопаді та грудні сад стоїть похмурий, мокрий — часто йдуть холодні дощі, іноді зі снігом, птахів залишилося мало. Яблуні відпочивають. Заходити до саду зовсім не хочеться, земля мокра, та й робити там нічого. А от у січні та лютому сонечко вже починає частіше виглядати з-за хмар. Ми у вікна спостерігаємо, що нового в нашому садочку. Птахів підгодовуємо, щоб їм легше було зимувати. Горобцям та воронам насипаємо крихти хліба, для синичок підвішуємо шматочки сала, сойка теж часто прилітає, але вона пташка незалежна, сама здобуває собі обід. Інколи з'являються сороки-стрекотушки, а буває, й дятел завітає. У лютому інколи дерева бувають прикрашені неначе білим мережи¬вом, це дуже красиво. Наприкінці березня сніг тане, але яблуньки наші ще сплять. Пташки голосно щебечуть, немов домовилися їх розбудити. У квітні з'являється в садочку зелена травиця, у шкільному дворі оживає плакуча верба, потім зацвітають абрикоси, сли¬ви, вишні, а яблуньки все чекають. Оце витримка! І тільки в перші травневі дні неначе вибух — наш сад вкривається рожевими квіточками з неповторним ароматом. Святковий настрій саду, звичайно, передається й нам. А підсилюється цей настрій охайним виглядом наших яблуньок — у квітні, на суботнику, учні шостих та сьомих класів виходять у сад наводити порядок. Спочатку прибирають опалі гілки, випадкове сміття, занесене вітром, потім білять стовбури крейдою з мідним купоросом, щоб шкідників налякати, а на-останок знову злегка перекопують пристовбурні кола, одночасно підживляючи дерева мінеральними добривами. Гадаю, тепер усім зрозуміло, чому наш садочок радує нас весь рік — тому що ми піклуємося про нього, поливаємо літом у спекотні дні, ставимо пастки для шкідливих комах. Ну, а на канікулах маємо прекрасну змогу відпочити в саду та поласувати ранніми яблучками.