Ліс – це краса, наше багатство, чудовий відпочинок, здоров'я людини.
Про ліс написано багато поетичних творів. Так, наприклад, у вірші М. Рильського «Розмова з другом» створено яскравий малюнок лісу в пору весняного розквіту, коли з найбільшою силою розкривається людям його краса.
Ліс у вірші Рильського — це образ — уособлення. Він виступає як друг, з яким веде розмову ліричний герой твору, слухає його «лісову пісню», милується його красою.
Але справжня любов до природи — це не лише споглядання краси, а й відчуття власної причетності до її збереження і примноження. От як про це пише Платон Воронько у вірші «Люблю я ліс», «Його по праву я і шаную, і люблю, вклюняюсь пишному гіллю».
Ці рядки сприймаються як вияв патріотичних почуттів людини. Сьогодні ліричний герой повільною ходою йде лісом; тихий шум дерев навіває йому спогади про минуле, про ліс, який допоміг партизанам у боротьбі з фашистами; ліс народжує думи про майбутнє. І хоча вірш побудований на основі зіставлення трагізму днів кривавої війни і щастя й краси мирного часу, картини, що зображені в усіх трьох часових формах, єднає почуття авторської любові до лісу, до його краси.
Я теж люблю ліс! Люблю милуватися красою духмяних сосен і золотими кронами беріз, кучерявими верболозами на березі річки і осінньою прозорістю неба над верховіттям дерев.
Я люблю вдивлятися в ознаки будь-якої пори в лісі, дихати свіжим повітрям, хвалитися своїм кошиком з грибами, зібраними в лісі, і бути в той день особливо щасливим.
Уся ця краса природи, її багатство — рослинність степу і лісу, птахи і звірі — у значній мірі залежить від людини.
Зберігати і примножувати багатства природи — це значить служити Вітчизні і людству. До цього закликає нас український поет М. Рильський у вірші «Ліс».
Той, хто любить наростки кленові,
Хто діброви молоді ростить,
Сам достоїн людської любові,
Бо живе й працює — для століть!