І ВАРІАНТ
Важливість матеріальних цінностей беззаперечна, але мало хто погодиться з тим, що щасливе життя людини вимірюється кількістю грошей, наявних у неї. Здорові духом люди дбають не лише пропилений добробут, вони пам'ятають, що є й духовні багатства. Своєрідними «пропагандистами» духовності у будь-якому суспільстві Ьудь-якої країни виступають люди, наділені загостреним почуттям прекрасного — поети і письменники. Вони, неспокійні душею, змушують свій народ задуматись над проблемами його історичного та культурного існування, закликають кожну людину йти шляхом честі, правди і добра.
Таким був Олесь Гончар. Він не міг дивитися на соціальне зло, по хотів миритися з несправедливістю. Творячи в радянські часи, коли панує офіційна ідеологія, письменник питає поради щодо тем творів не у цензури, а у власної совісті. Це він вийшов із лав КПРС (а був же не рядовим її членом!), щоб підтримати повсталих проти пануючого уряду студентів, він відмовлявся зводити наклепи на своїх колег, він же міг дати сміливу оцінку існуючому ладу. За це Олеся Гончара називають «опорою українського національного відродження», бо саме завдяки йому почалися заворушення у письменницьких колах, і саме він заклав основи руху шістдесятників — творчого молодого покоління 60-х років XX століття, сформованого в період тимчасового «потепління» радянського режиму. Робимо кисновок: якби в українського народу не було такої «опори», ми й до сьогоднішнього дня не мали б змоги прочитати багато прекрасних творів, де висловлюється протест проти тоталітарних методів керування державою.
Заслуги Олеся Гончара для сучасної літератури полягають не тільки в тому, що рух шістдесятників зобов'язаний йому своєю понпою (хоча тільки одне це вписує ім'я письменника в історію української літератури), а й у тому, що, маючи власний «почерк», він ібагатив літературу кількома новими стильовими прийомами, новими рисами індивідуальної творчої манери. Наприклад, так звана «планетарність мислення»: постійні роздуми про долю людства, переживання за моральне зростання не лише українського народу, м й усієї людської раси. В Олеся Гончара можна зустріти такі фрази: «Чи не єдиний з культів, який чогось вартий у наш час сумнівів і невизначеності, — культ здорового античного тіла» або «Зрештою, що на цій грішній землі ще залишається людині, крім усмішки неба та ласки сонця?» Планетарність мислення визначає тематичну спрямованість усіх романів О. Гончара, інколи, свідомо чи несвідомо, її використовують інші письменники.
Ще однією помітною рисою творів Олеся Гончара є створення образу суто позитивного героя. Це, як правило, красива тілом і ду шею людина, її думки й почуття глибокі, а переконання несхитні. У таких образах письменник втілював свій ідеалістичний погляд на гніт і суспільство: він показував людей такими, якими б хотів бачити їх, надавав їм таких поглядів, якими, на його думку, повинні були б керуватися сучасники й нащадки. Піднесене зображення персонажів — специфічна риса творчості О. Гончара.
Отже, твори Олеся Гончара відіграють помітну роль у сучасній літературі. Вони мають вплив на творчість багатьох сучасних письменників і поетів.
ІІ ВАРІАНТ
Є в літературі такі імена, без яких не можна уявити саму літературу. Так неможливо уявити українську літературу без фундаментальної постаті Олеся Гончара, письменника високої совісті, глибокого життєвого досвіду, художньої майстерності. Незаперечним стало те, що в літературі XX століття письменник посідає почесне місце класика, людини, що створила справжні шедеври реалістичної прози.
Найвидатнішими творами Олеся Гончара стали «Прапороносці» і «Тронка», «Твоя зоря» і «Людина і зброя», «Таврія» і «Перекоп». «Бригантина» і «Берег любові», «Собор» і «Циклон», «Ніч мужності» і «Чорний яр».
Коли читаєш романи і повісті, новели й нариси Олеся Гончара, вражає те різноманіття людських характерів, які він створює,, повнокровність та художня правдивість їх, органічна краса його стилю.
Письменник створив колоритні постаті: то наче вибраного з гущі народу незабутнього Хоми Хаєцького з роману «Прапороносці», то щедрого на вдачу Микити Братуся з однойменної повісті, то Мурашка а «Таврії», то степових трудівників Лукії Рясної та старого Горпищенка з «Тронки», то непосидющого і доброго вузлов'яза Андрона Ягнича з «Берега любові», то зворушливих і чистих у своїх недружніх стосунках і в любові до всієї планети Кирила та Софії Заболотних з роману «Твоя зоря», то впертого хлопчиська Данила Яреська, який стає гідним сином свого народу з «Перекопу», а також нездоланної Лялі Убийвовк із твору «Земля гуде». Усі ці люди — прості трудівники, робітники, прекрасні своєю любов!ю до праці, до людей, усього світу.
Особливо цікавим здобутком нашої вітчизняної літератури є есеїстика видатного класика. Остання за часом написання його книга називається «Письменницькі роздуми». Сюди входять такі непересічні твори, як «Гоголь і Україна», аналіз роману П. Мирного «Повія», роздуми над поезією Тараса Шевченка та інші. Цікавими для читача були б такі думки улюбленого письменника: «Хтось (здається, Потебня) зауважив, що слово в художньому творі, окрім предметного значення, має ще свій стилістичний ореол. Думаю, що не тільки окреме слово, а й увесь художній твір може променитися таким ореолом... Можна було б назвати цілий ряд таких істинно натхненних, що світяться зсередини, творів, і серед них для мене — романи Льва Толстого, «Земля» Довженка, твори Антуана де Сент-Екзюпері...» Ці слова про «ореол» по-справжньому талановитого художнього твору багато що пояснюють читачеві щодо ставлення Олеся Гончара до художньої творчості. Бажання створити текст, який «світився б зсередини», стало поетичним кредо українського митця, тому й цінувалися його твори не тільки українським чита¬чем, але й читачами усього світу, перекладалися багатьма мовами. Перекладач творів письменника Едуардас Межелайтіс писав: «Коли я перекладав «Злату Прагу» Олеся Гончара, мені здавалося, що я сам пишу цю книгу і розповідаю своїм молодим співбесідникам про війну. Все це я пережив — і не перекладав, а ніби сам писав цю книжку. А книга прекрасна». А польський дослідник творчості письменника Флоріан Неуважний так характеризував творчість митця: «Про Олеся Гончара не можна писати без емоційного забарвлення, бо його добрий, людяний хист, притаманний, мабуть, і його особистій вдачі, так сильно вибивається на поверхню його творів, гцо слід було б казати про специфічну «Оптику» бачення ним світу: він скоріше зверне увагу на добрі, приязні, сонячні аспекти життя своїх героїв, ніж на темні, брутальні, жорстокі його прояви, хоч вони, звичайно, не зникають з поля його бачення. Вони, одначе, є завжди порожою для людини і суспільства стихією, з якою воюють добрі, сильні, сердечні герої його творів».
Мова творів Гончара щедра й багата на відтінки, немов осінь, багата плодами, вона бринить своєю красою і вражає читача художньою довершеністю. У романах письменника немає нічого зайвого, надлишкового, надуманого, тільки класична простота й естетичність. Проза Гончара вражає своєю музичністю, уважністю до кожної фрази та діалогу. І тому, читаючи «Тронку», Максим Рильський написав: «На мене війнуло справжньою поезією. Читаю і радію».
Письменник знаменував в українській літературі цілу епоху, ікхшачену війною, післявоєнною руїною та поступовим відродженням країни. Він відтворив усі найважливіші події життя Батьківщини у своїх романах, давши читачеві змогу прожити разом з його героями буремні воєнні часи та складні часи відбудови. І навіть сучасний молодий читач, що дещо скептично відноситься до радянської дійсності України, насолоджуватиметься тими цінностями людських характерів, які, здається, втрачені й забуті в наш час. Але, прочитавши романи Гончара, читач, можливо, замислиться над своїм життям, стане добрішим та чуйнішим, аз другого боку, сильнішим і сміливішим, стане особистістю.
ІІІ ВАРІАНТ
Славний і справжній прозаїк
Олесь Гончар...
Михайло Шолохов Говорять, що коли народжується людина, на небі з'являється зірка. У когось ця зірка маленька, у когось — більша, а ще у когось — величезна. Ще говорять, що залежить це від душі людини: якщо душа мала — то й зірка мала, велика душа — то зірка буде великою і яскравою. А ще є такі зірки, що зігрівають душі людей і навіть можуть засвітити їхні зірки. Мабуть, саме такою була зірка видатного українського письменника Олеся Гончара, бо й після його смерті вона продовжує зігрівати душі людей глибиною і щирістю таланту.
Олесь Гончар — всесвітньо відомий письменник і громадський діяч. Його шлях у літературі — це шлях безперервних пошуків. Його творчість нерозривно пов'язана із сучасністю. Його високо гуманістичні твори вражають глибиною і масштабністю мислення.
Найважливішими ознаками індивідуального стилю Олеся Гончара є органічне поєднання реалізму з романтичним баченням світу, філософське заглиблення у найскладніші проблеми сучасності, ліричність образів і розповіді, постійні пошуки позитивного ідеалу, оригінальність художнього мислення. Характерною особливістю його творів є гумор, прозорість і глибоке смислове навантаження художнього слова, лаконізм вислову, свіжі, своєрідні образи-символи, неологізми тощо. Проза письменника цікава своєю поетичністю, адже джерелом лексикону його творів було живе народне мовлення. Мова його творів — один з найкращих зразків сучасної літературної мови.
Основним об'єктом дослідження Олеся Гончара є людина, її внутрішній світ. Людські вчинки і людські помисли, людська велич і людська чистота — ось чим захоплюється письменник. Він обвинувачує як загальнолюдське зло, так і антиморальні прояви окремих людей, вважаючи, що найменша підлість може згодом призвести до великої біди, до трагедії багатьох людей або навіть людства в цілому. Вболівання за долю людини, високий патріотизм і гуманізм — найяскравіші ознаки творчості Гончара. Але Митця турбує не тільки доля рідної країни та українського народу, а й доля всього людства. Вже в своєму першому творі — трилогії «Прапороносці» — устами своїх героїв він гнівно засудив війни і все те зло, що вони приносять людству.
Олесь Гончар — автор великої кількості романів, повістей, оповідань, новел, критичних нарисів і статей. Його твори перекладені більш ніж сорока мовами світу. Все прогресивне людство шанує прогресивні тенденції його творчості. У 1992—1993 роках Міжнародний Біографічний центр у Кембриджі визнав Олеся Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992/93 років. |
