Повість І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» — один з найкращих творів письменника, в якому реалістично змальовано життя пореформеного села з усіма його суперечностями. У центрі зображення твору — національна руйнація України в умовах колоніальної дійсності. Найвиразніший вияв цього нищення — духовний занепад народу, втрата ним одвічного прагнення до волі й незалежності, почуття національної гідності. Письменнику дорога історія рідного народу, його самобутність, йому болить потоптане почуття національної гідності. Саме цими настроями пояснюється письменницька любов до зображення традицій, звичаїв українців, котрими так багатий ; наш народ. Це сватання, розглядини, обряд весілля, традиція національних страв, релігійні обряди тощо. Живописно представляє І. Нечуй-Левицький традицію національного вбрання, особливо дівочого. «Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом і попускала кінці трохи не до самого долу, ; одяглась в зелений з червоними квіточками горсет, взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто». Розповідь про життя героїв допомагає відтворити в уяві селянську садибу: хату, стайню, хлів, повітку, город, садок, леваду. Автор добре знає життя селян, тому майстерно відображає деталі оселі. «Над ставком стояла хата, вся в черешнях. Густі високі вишні зовсім закривали од вулиці вікна й стіни, наче густий ліс. Довбишева хата була нова, велика, добре вшита, з чималими вікнами. Коло вікон . висіли віконниці, помальовані ясно-синьою фарбою». Найкращі якості українки найповніше розкрито в образі Мелашки. Вона красива зовнішньо, багата душею, вміє шанувати старших за себе. її портрет — це портрет типової української дівчини: «Невеличка на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблука, губи були повні та червоні, як калина». Мелашці притаманні такі позитивні риси національного характеру, як працьови¬тість, релігійність, любов до землі, рідної оселі, доброта та щирість. Народна мова у повісті традиційно мелодійна, близька до пісенної. А народна пісня — це також споконвічна українська традиція, без якої не обходився і нині не обходиться жоден обряд, жоден звичай. Співають на весіллі, на вечорницях, а йдучи в сусіднє село до Мелашки, Лаврін грає на сопілці. Відтворенням кращих рис поетичної, працелюбної української нації письменник стверджує віру в незнищенність свого народу. |
