І ВАРІАНТ
Вірш «Рідна мати моя» став своєрідною творчою візитною карткою Андрія Малишка. Твір давно сприймається як народна пісня, і далеко не кожен, хто співає її, пам'ятає про автора. Чому ж настільки органічно була сприйнята народом ця поезія? Я думаю, тому що висловлює в ній автор найглибші переживання кожної людини.
Хіба не кожен з нас може згадати, як у дитинстві мати відкривала нам цей великий і прекрасний світ, дарувала нам його у своїй любові? Так само, як мати в поезії Малишка:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І так само кожного з нас у свій час виряджатиме мати у далеку путь - у життя. І кожному мати дасть пораду й напуття, кожного навчить розуміти найголовніші у світі закони. У вірші Андрія Малишка символом неперервної материнської любові, символом і її і мудрості, якої мати навчає своїх дітей, стає рушник, на якому відобразився, здається, весь світ:
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
Від матері дитина вчиться найголовнішої мудрості — мудрості людських стосунків, любові до життя, вірності найближчим людям. І беручи від матері рушник, ліричний герой твору бере від неї частку її серця, немов оберіг на все життя:
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
Рушик завжди нагадує синові про незримий захист матері, про дитинство, про її теплі руки, проте, що життя тримається на матерях.
Загалом образ матері — один з ключових у творчості Андрія Малишка. Ще в ранній його поезії віднаходимо вірш "Материнська", в якому є такі рядки:
Бувало, мати, ївга Базилиха —
До неї й досі спогадом лечу, —
В зимовий вечір заспіває стиха
І доведе малого до плачу.
Читач відчуває спорідненість внутрішнього настрою цього вірша із попереднім. Так само мати в ньому — берегиня роду, носій національної культури, втілення вікової мудрості, яка всю свою душу переливає в пісню. Мати — це «синя птиця», «стара голубка», джерело чистоти й душевної краси цілого людства.
А в збірці «Листи Опанаса Байди», написаній 1940 року, читаємо шиї слова:
Мати моя, опада сніжок,
Килимом стеле путь,
Хай не завіє твоїх стежок,
Що синові в серце йдуть.
У листі до матері син виливає свою тугу до неї, далекої, і відчуває, що її заповіти і її материнська любов ведуть його по стежках життя.
У циклі «Україно моя!» образ матері зболений, бо вона разом зі своїми синами переживає страхітливі роки війни, лихоліття, вона втрачає дорогих дітей. І, кличучи трьох своїх синів, не чує вона відповіді ні від кого з них. І в ці роки всенародного горя мати стає символом незнищенності роду людського:
Ти у сонця спитай. Бачиш, сонце звелося над полем,
І зникають сніги, і на бурю гудуть дерева,
Щоб синам дати звістку, хлоп'ятам твоїм
смаглочолим,
Многострадна моя, синьоока, змарніла, жива!
Матері все своє життя присвячують дітям. Так, Жінка у вірші «Мати» виглядає свого сина край дороги:
— А мій Іванко з вами йде?..
— А мій Іванко тут між вас?..
— А мій Іванко не відстав?..
Змальовуючи глибокий і прекрасний образ матері, поет звертається до кожного з нас, навчаючи любити цю найближчу людину, цінувати той досвід, який вона передає своїй дитині.
Творчість Андрія Малишка звернена до глибинних витоків народної душі, заснована на фольклорних образах, мудрій любові народній до жінки-матері, до Батьківщини.
ІІ ВАРІАНТ
Пісня супроводжує людину все життя, в ній і сум, і радощі, невдачі й успіхи. У своїй пісенній ліриці Андрій Малишко відобразив щирі людські почуття, тому немає такої людини, яка б залишилась байдужою до його чудових пісень. Пісням Малишка притаманні краса образів, мудра простота, щирість, глибина інтимних почуттів, чаруючі картини рідної природи.
Не дивно, що багато пісень поета стали дійсно народними і були покладені на музику. На вірші А. Малишка творили музику Л. Ревуцький, М. Вериківський, П. Козицький, Ю. Мейтус. Найвідоміші твори — це, звичайно, «Київський вальс», «Стежина», «Пісня про рушник».
Ліричні пісні А. Малишка - це гімн коханню, красі людських cердець і людських взаємин. Багато хто любить «Пісню про рушник» Цей вірш — апофеоз чистого синівського почуття до матері. Письменник передав її духовну красу і безмежну любов, яка розкривається у турботі про сина:
...ти ночей не доспала,
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Любов світиться в кожній рисочці рідного материного обличчя, яке змальовано простими, але виразними словами: «ласкава усмішка»,. «засмучені очі хороші, блакитні твої.. » Небагато у світовій літературі пісень, де так щиро і любовно возвеличено матір.
«Пісня про рушник» - гідний пам'ятник матері вкраїнській, який вдячний син звів на віки вічні.
У більшості пісень А. Малишка оспівується Найсвітліше почуття — кохання. Ось ніжна і лірична пісня «Ранки солов'їні» У ній мова йде про почуття, яке ніколи не забувається і сниться ночами. Про свою кохану мріє і герой пісні «Ми підем, де трави похилі» Якими ніжними словами він звертається до неї, порівнюючи з «золотою веселкою!» Тільки людина, яка відчуває музику серцем, яка роминтично сприймає оточуючий світ, могла так щиро передати почуття закоханих. Пісні Малишка про кохання — це маленькі Ліричні сповіді люблячого серця, це відчуття гармонії зі світом, це Судові слова про справжнє кохання
Пісня під назвою «Стежина» — останній твір А. Малишка. Про що хотів нам сказати поет, який свій життєвий досвід намагався Цредати? Він закликає не кидатись у далекі світи, шукаючи примарне щпстя, а пропонує озирнутися назад, згадати своє дитинство, рідний дім. Тому стежина, якою бігав у дитинстві поет, асоціюється в нього її домівкою, викликає теплі почуття.
Чому, сказати, сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю,
Одним одна біля воріт.
Своєю нелегкою життєвою стежиною пройшов А. Малишко, дпруючи людям пісні, намагаючись донести до нас важливі думки про доброту і милосердя, яких завжди так не вистачає у людських плмсминах. Його пісні залишатимуться з нами, бо вони про вічіїе: про матір, щире кохання, долю людини.
ІІІ ВАРІАНТ
Мати! Хіба є у світі щось прекрасніше, чистіше, святіше? Мати не лише дарує життя, вона віддає дитині всю свою душу, напуває разом із молоком любов'ю до Батьківщини, до людей. Образу матері присвяти свої твори не один митець. Чарівна у своїй святості, постає вона з картин Леонардо да Вінчі, Рафаеля. Святою Марією малює матір у своїх творах Тарас Шевченко. Образ матері, доброї, цедрої на любов і ласку, постає перед нами з творів Олександра Довженка, Василя Симоненка, Бориса Олійника, Андрія Малишка....
Андрій Малишко відомий читачу як співець рідної природи, прекрасних почуттів. Але найбільше враження, як на мене, справляють його вірші, присвячені матері: «Пісня», «Не стій, мати, та й коло хати», «Мати», «Балада», «Яблуні» тощо. Найбільш відомим віршем Малишка про матір є «Пісня про рушник», який по праву можна назвати гімном материнству. Цей величний твір увійшов у збірку «Серце моєї матері».
Малишкова поезія є своєрідною сповіддю ліричного героя, що чине з його серця. Автор, згадуючи найріднішу в світі людину, дарує їй ніжні слова: «рідна мати моя», «твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, і засмучені очі хороші, блакитні твої». У цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які «ночей недоспали», вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у «поля край села». Проводжаючи «на зорі» сина у «дорогу далеку», мати, за традицією, «на щастя, на долю» дає йому найцінніший подарунок — «рушник вишиваний». Рушник з народження супроводжує людину: дівчата цбають про рушники, щоб подружнє життя було щасливим, молодя¬та стають на рушник — знак вірності та кохання, мати вимережує своїй дитині долю...
Даючи синові рушник, мати бажає йому добра в незнайомому краї, це побажання передано дуже тонко і поетично:
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї...
Вишиваний рушник оберігає в дорозі, допомагає не втратити зв'язок з рідною домівкою. Герой сподівається простелити рушник — свою долю — «в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров».
Вся поезія пройнята материнським теплом і синівською вдячністю. Кожний її рядок випромінює доброту й любов.
Кожен митець мріє про безсмертя для своїх творів. «Пісня про рушник» Андрія Малишка живе у людських серцях вже кілька десятиліть, а буде жити ще більше. Бо все, що йде від серця, все чисте і.щире, стає близьким кожному. Платон Майборода відчув душею музику цієї поезії і поклав її на ноти. Пісня «•тала народною, вона викликає у людей найкращі почуття, бажан ил обійняти весь світ і до землі вклонитися найдорожчій людині — рідній матусі.
|
