І ВАРІАНТ
Святий образ матері... Немає, мабуть, письменника, художника, музиканта, який би не присвятив свого твору цій найріднішій, найкращій людині на землі. Згадаймо лише Лесю Українку, О. Кобилянську, В. Стефаника, О. Довженка, А. Малишка тощо. На мою думку, серед українських поетів саме Борис Ілліч Олійник весь свій талант присвятив звеличенню й уславленню матері. Не читала більш зворушливих та щирих поезій, ніж «Сива ластівка», «Мати сіяла сон...», «Мати наша — сива горлиця», «Мати», «Пісня про матір», «Дорога баби Катерини», «Ми з матір'ю вертаємо в село», в яких образ матері, такий рідний і земний, піднесений до Берегині всього роду людського.
Мати виводить нас у широкий світ, мати вчить нас жити і любити людей, мати завжди чекає нас біля рідного порогу. Вона уособлює Батьківщину, вона є сумлінням і совістю кожного. Ненька, так часто здається, буде завжди поруч, але матері не вічні, і приходить час прощання... Мабуть, тільки коли втрачаєш, починаєш по-справжньому цінувати материнську турботу і ласку, безсонні ночі над колискою дитини, підтримку і віру в твої сили.
У поезії «Пісня про матір» Б. Олійник пише саме про це. Мати, яка все своє життя подарувала людям, яка жила на землі по совісті і цьому вчила дітей, «зітхнула полегко — і тихо пішла за межу» буття. Не усвідомлюють собі життя без матері діти:
— Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
Безмежно люблять бабусю онуки, яких вона водила у чарівний світ казки.
Залишає матуся після себе красу прожитого життя, мудрість, «срібло на травах і золото на колосках», райдуги в небі і журливий крик журавлів, але ніщо не замінить її присутності:
— Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота.
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт,
у розпачі кричать діти й онуки.
Прекрасна жінка у своєму материнстві, і ніхто й ніколи не переробить усієї материнської роботи, ніхто ніколи не спече такого хліба, як мати, ніхто так не приголубить і не втішить. Та так уже складається доля, що діти самі стають батьками, виховують своїх дітей. Але в усьому вони орієнтуються на свою матусю, що завжди живе у пам'яті, яка і після смерті вічно захищає дитину.
Останні рядки «Пісні про матір» переконують у тому, що материнська любов охоплює всю планету і всі часи:
«Лишайтесь щасливі», — і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
Усе найкраще мати віддає своїм дітям, і коли останні виростуть, їхнє завдання — віддячити матері за науку, передати її мудрість у спадок наступникам. Про це нагадує Б. Олійник у поезії «Диптих»:
Віддай усе, що взяв, і освятись.
Ще більше, ніж узяв, зумій віддати...
Стоїть на видноколі світла мати —
У неї вчись.
Наводжу тут рядки з іншої поезії тому, що твори поета пов'язує наскрізний образ матері, тому так важко аналізувати лише один. Для Б. Олійника мати — мірило всього доброго і пристойного, чесного в житті.
Прекрасним вважаю те, що «Пісня про матір» стала популярною у виконанні талановитої української співачки Таїсії Повалій. Так слова поета йдуть у народ і вчать нас цінувати матерів, поки вони з нами, поки ми можемо сказати їм слова безмежної подяки.
ІІ ВАРІАНТ
Ім'я Бориса Олійника стоїть в історії української літератури поряд з іменами Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Віталія Коротича, Миколи Вінграновського та багатьох інших їхніх ровесників, чиї творчі пошуки формували літературне покоління «шістдесятників» з їхніми злетами та поривами за залізні рамки «соціалістичного реалізму».
У поезії Бориса Олійника вічна тема материнства набула загалом особливого розвитку. До неї він звертається у циклі «Сиве сонечко», збірці «Сива ластівка», однак «Пісня про матір» є справжньою перлиною його творчого доробку.
Мотив синівської вірності, відповідальності перед матір'ю — один з провідних у творчості поета. Та й загалом цей мотив дуже важливий у творчості багатьох українських поетів, оскільки любов до матері єднає усіх людей. І яким би ти не був дорослим, чи й мам би навіть своїх власних дітей, любов до матері все одно житиме в серці. Тому «Пісня про матір» Бориса Олійника — це слова любові, близькі кожній людині.
Пресвітлий образ матері — це уособлення чогось найсвятішого, настільки тонкого й красивого, що, здається, словами це передати неможливо. І поет немовби усім нам допомагає зізнатися матерям у своїй любові, бо ми часто у життєвій марноті забуваємо про це, забуваємо нагадати матерям про свою любов.
Образ матері в поезії Бориса Олійника — це втілення узагальненого образу усіх матерів і кожної з них. їх, прекрасних жінок, здатних на самопожертву заради своїх дітей, їх, які недосипають ночей заради дитячого усміху, уславлює поет:
Посіяла людям
літа свої, літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу.
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко —
і тихо пішла за межу.
За цими простими рядками — усе життя матері. І її прості діла насправді обертаються справами планетарними, оскільки саме на матерях та їхній любові до дітей тримається людство. Так, переробивши усі справи, мати «пішла за межу», тобто покинула життя.
Звернімо увагу, якими теплими рядками передано любов дітей до матері:
— Куди ж це ви, мамо?! —
сполохано кинулись діти.
— Куди ви, бабусю? —
онуки біжать до воріт.
На матерях, на їхній любові тримається родина, це вони — хранительки родинного вогнища — здатні зігріти й підтримати кожного у своїй родині, дати дітям й онукам тепло, навчити їх одвічної мудрості, любові до землі та до людей. Понад усе у світі діти люблять своїх матерів:
— Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу, —
Лишайтесь, матусю,
навіки лишайтесь, не йдіть.
І завершується вірш дуже символічними рядками, коли мати, «красива і сива, як доля», стає замисленим полем на цілу планету. Таким чином поет висловлює думку про те, що це материнська любов обіймає цілу планету своїм захисним шаром:
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Махнула рукою —
злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», —
і стала замисленим полем
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
П'ять строф вірша вбирають у себе всю материнську долю — просту й одночасно космічно безмежну, бо матір є берегинею роду, яка «прибрала планету», «навчила дітей, як на світі по совісті жити» й «пішла за межу». Вона не померла у вірші, не зникла, бо матері завжди живуть у пам'яті і тому безсмертні, а саме пішла за межу. Можуть відходити з життя матері, але Мати — вічна, безсмертна, як людство.
Найкраще про свій вірш і його глибинний зміст сказав сам Борис Олійник: «...йдеться про найдорожчу людину, і якась орнаментовка вірша, вишукана форма не пасує до розмови з матір'ю, усе мусить іти відкритим текстом, чесно, чисто, ніби говориш із самим собою. Звичайно, я маю на увазі і всіх наших сусідок, оскільки моя мати належить до покоління, яке винесло на своїх плечах війну, що випала на самий розквіт їхнього життя, молодості. Вони втратили чоловіків, але в найважчих умовах виховали дітей, навчили їх чесно жити. І, на жаль, рано пішли за вічну межу. Про це ще мало сказано і, певен, тут є над чим помислити. Ця тема дає можливість виходити на найскладніші філософські вузли, адже мати — хранителька родинного вогню, сім'ї, що, зрештою, складає основу держави. Ми маємо передати своїх дітям усе про їхніх бабусь та дідів не просто як пам'ять, а як морально-етичну категорію, аби нащадки ставилися до життя, як їхні предтечі. Себто, щоб були не просто споживачами, а творцями, брали на себе відповідальність за світ. Отак прожила моя мати, про це я й хотів сказати».
|
