І ВАРІАНТ
Бурхливим і важким був початок XX століття: це і перша революція, і політична реакція після неї, і роки важкої експлуатації та зубожіння селян, заробітчан та робітників, і спроби соціального протесту, що ставали тим частішими, чим нестерпнішими були умови життя. Все це відбулося у творчості багатьох письменників, і одним з них був Володимир Кирилович Винниченко — талановитий прозаїк, драматург-новатор, політичний діяч.
Винниченко не обмежувався тільки творчістю, він, як і багато його колег-письменників того часу, брав активну участь у боротьбі за визволення свого народу від соціального та національного пригноблення. Письменник знав про страшні умови життя селян та заробітчан не з чужих вуст, не сидів, закрившись у кабінеті й зосередившись на творчості, він спілкувався з народом, бачив усі знущання панів та хазяїв. Саме тому його твори наповнені щирим співчуттям до знедолених, які від усіх сил намагаються зробити все, щоб покращити своє життя і хоча б вижити, чесно заробити на шматок хліба. Винниченко показує, як доведені до відчаю заробітчани не витримують постійного знущання, як зароджується в їхніх душах обурення, і вони починають повставати, висловлювати неза доволення, проте часто такі стихійні спалахи закінчуються масовими розправами, тонуть у крові.
Саме таку ситуацію зображує письменник в оповіданні «Салдтики!»: селяни, не витримавши панського знущання, повстали й забрали з економії свій хліб, бо вже несила було голодувати й терпіти образи. Винниченко показує, як поступово зароджується у селян думка про необхідність рішучих дій. Керовані Явтухом, вони не чинять ніяких безчинств, нікого не вбивають, не підпалюють маєток, як це робилося в багатьох селах, а лише встановлюють справедливість — беруть те, що заробили. Проте і це викликає незадоволення влади — у село висилають загін солдатів. Автор наголошує на тому, що й солдати не хочуть чинити розправу, бо вони також колишні селяни, їхні батьки і рідні також страждають від голоду, але цього не зрозуміти офіцеру, який бачить у селян лише розбійників, злодіїв. Винниченко говорить про те, що поки різні прошарки населення не зрозуміють один одного, поки більш заможні непобачать у голодних, хворих селянах та заробітчанах людей, а не робочу силу, порозуміння та покращення ситуації не відбудеться.
Ця думка простежується і в інших оповіданнях. У «Малоросієвропейці» письменник Показує, як удаваний демократизм та розвинутість багатьох так званих панів-лібералів вмить зникає, коли мова заходить про власне майно. Пан Коростенко говорить про законність та справедливість вимог страйкуючих селян, про необхідність змін, але не вагаючись розстрілює весільний поїзд, який здався йому мітингом посталих селян. Автор наголошує на тому, що пани настільки боялися повстань, боялися втратити хоча б дрібочку свого майна, що готові були стріляти без попередження. Їхні міркування були брехнею, лицемірством, вони не хотіли віддавати награбоване, нажите важкою працею, кров'ю та життям інших. Це оповідання нагадує мені твір М. Коцюбинського «Коні не винні» — пани в них поводяться майже однаково. І те» що два письменники говорять про одне й те саме, доводить, що такі випадки були не одиничними.
Реалістично зображене тяжке становище темного селянства в оповіданні «Студент». Забиті селяни не можуть зрозуміти причини свого лиха і звинувачують у підпалі села студентів, бо до них доходили чутки, що студенти роблять щось страшне, за що їх переслідує влада. Просто, без зайвої сльозливості, передаючи лише реалістичні деталі, говорить письменник і про важку долю дітей-сиріт, дітей бідняків в оповіданнях «Кумедія з Костем», «Федько- халамидник» та оповіданнях з циклу «Намисто». Простота ця вражає, правда видається страшною. Мені навіть важко уявити, як у таких умовах можна було жити, виховувати дітей, як можна було так довго терпіти такі знущання. Я думаю, що твори Винниченка могли відкрити очі багатьом людям, зробити їх ближчими до народу.
ІІ ВАРІАНТ
З творами Володимира Виннченка ми знайомі вже давно. Ще в п'ятому класі переживали, читаючи оповідання «Федько-халамидник», плакали, співчуваючи відчайдушно сміливому хлопчику Федьку, чесному й гордому, свавільному, але доброму й чуйному, який загинув, та не видав випещеного Толю, якого йому було жаль. Глибоко в душу закралося в нас обурення на Толю, його батька і їм подібним, на несправедливість, через яку помер Федько.
Пройшли роки. І ось ми продовжуємо знайомство з творчістю В. Винниченка. І вже читаємо ми не дитячі оповідання, але розуміємо, що змінилася манера викладу, а не проблематика. Твори все так само віддзеркалюють життя дорослих з його несправедливістю, різкими соціальними контрастами, злом і брехнею. У них правдиво відтворюється життя українського народу з усіма його проблемами і негараздами, що були прямими наслідками сваволі й беззаконня, які процвітали в імперії.
В оповіданні «Суд» В. Винниченко показує нестерпне життя селян, що покірно працюють на Михайла Самоцвіта — «хохла, малороса», самодура й самоправа, що втілив у собі все те беззаконня, до якого дійшла держава. Селяни працюють у нього за «тридцять копійок у день», за платню, менше якої бути просто не може. Вони терпляче зносять свавілля свого господаря, бо не мають .вибору. А Самоцвіт обрав для себе «скорий, правдивий і справедливий» спосіб вирішення проблем: він просто б'є невинних людей.
Жорстокість буття малює у своїх творах Володимир Винниченко. Так, в оповіданні «Студент» письменник розповідає про самогубство студента, який таким чином довів свою непричетність до пожежі, що спалила село, і «врятувався» від своїх переслідувачів — охоронців царських устоїв та обурених, затурканих селян, що вважали його винним. За своїм горем і важким злиденним життям селянам ніколи було зняти полуду зі своїх очей, щоб зрозуміти, хто є їхнім ворогом,, а хто — захисником.
Селянське заворушення і його придушення змальовує письменник в оповіданні «Салдатики», яке лякає тим, що з чиєїсь волі люди повинні вбивати людей, на маючи на те ніяких причин.
Із суворих реалістичних деталей будує Володимир Винниченко свої твори, спостерігає життя і створює незабутні сюжети й образи, що мають реальних прототипів. Мабуть, саме через правдивість зображення його твори так глибоко западають у душу, так надовго вкарбовуються в пам'ять.
|
