У кожної людини власна точка зору щодо життєвих цінностей. Останнім часом у пресі і по телебаченню дуже багато говориться про духовні скарби нашого народу. Не знаю, чи виправдано це. Не впевнена, що наш час можна назвати бездуховним, адже ми звертаємося до народних традицій, цікавимося своєю історією. Люди різного віку відчули потяг до релігії. Безумовно, всім нам потрібні матеріальні цінності, адже без них людина просто не може існувати. Справа в тому, що ставлення до матеріальних благ у різних людей різне. Одні прагнуть збагатитися, інші ледве-ледве животіють. Одні знаходять у повсякденній праці джерело натхнення, інші — засіб існування. Але очевидним стає той факт, що люди різного матеріального достатку тягнуться до землі. Я народилась і виросла в місті. І хоча місто наше потопає в зелені садів і парків, люди прагнуть зробити його ще кращим. Біля кожного будинку розбито клумби, за квітами доглядають мешканці. Дехто з них ніколи не мав земельної ділянки, а отже, навчились доглядати за квітниками. Коли я була зовсім маленькою, мені теж хотілось посадити щось власними руками. Першою рослиною, яку я доглядала власноруч, була цибуля, посаджена під балконом разом із квітами. Я так чекала врожаю, щоб пригостити всіх сусідів, але одного ранку побачила, що мою цибулю хтось вибрав без мене. Мені було дуже боляче, але злодій не відбив у мене охоту працювати на землі. Наступної весни я разом із мамою сіяла квіти, а згодом почала допомагати батькам на дачі.
Безумовно, овочі, вирощені на нашій ділянці — це допомога в домашньому господарстві, але і для мене, і для моїх батьків є щось інше, що ріднить нас із землею. Ми, міські жителі, любимо працю на землі. Я милуюся батьком, коли він, копаючи грядки, з задоволенням вдихає свіже повітря, запевняючи нас з мамою, що він не втомився, бо земля дає йому сили. Я з захопленням спостерігаю, як дбайливо мама розминає в руках грудочку землі, висаджуючи розсаду. А сама я люблю підпушувати землю у квітнику і поливати посаджені мною рослини.
І якщо говорити про сенс життя, то я вважаю, що він якраз у тому, щоб залишити щось нащадкам. Посаджений мною кущ бузку, троянди і духмяна липа — це мій перший внесок у майбутнє. Я так хочу, щоб моя рідна земля приносила насолоду не тільки мені, адже це так чудово, коли праця на землі приносить радість. Напевне, в жилах кожної людини тече кров наших давніх предків — землеробів. Ось тому ми так любимо пробігтись по землі босоніж, тому так радо спостерігаємо, як парує земля після дощу. А той, хто ще не відчув своєї спорідненості з землею, на якій живе, по якій ходили його предки і зроблять перші кроки нащадки, обов’язково відчує: в цьому я переконана.
|
