У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі, освячувало її помисли. Мої пращури вважали його прообразом Всесвіту, де дах — це небо, власне житло — зем¬ний світ, нижня частина будівлі — підземний світ.
Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч у давнину символізувала собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх, а ії вогонь був тією доброю силою, що йде від сонця.
Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво.
Прикрасою житла служили вишиті рушники, але вони виконували й оберегову функцію. їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов'язково накривали ікони (мені бабуся розповідала, що такі рушники мали якусь незвичайну магічну й лікувальну силу). Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти.
Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця (щоб добробут не залишав сім'ю). Біля стола попід стіною стояла довга дерев'яна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо.
Недалеко від печі ставився дерев'яний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ.
...Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова:
Хата моя, біла хата,
Казко тепла й доброти...
Д. Луценко