І ВАРІАНТ
«...Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, по-трясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон.» Так починається роман Івана Багряного «Тигролови». Страшний дракон — це поїзд, який на повній швидкості мчить крізь сибірські простори на Далекий Схід. Далі образ поїзда-дракона автор увиразнює багатьма деталями, посилюючи експресію: жахлива машина «звивається над прірвами», входить у тунель, «як вогненноокий хробак», «зойкає несамовито» і летить, летить, летить...
Що ж це за поїзд? Чому автор роману «Тигролови» характеризує його так незвичайно? Відповідь бачимо далі у тексті: цей дракон» тримає у своїх вагонах тисячі замордованих людей, так званих «ворогів народу». їх вивезли з України у Сибір, відірвав ши від родини, вони приречені на каторжні роботи у суворому непривітному краї, де, очевидно, зустрінуться зі смертю. Ці люди не описані, але їх душевний стан талановито показано за допомогою змалювання їх очей: «Крізь заґратовані діри дивилися тоскно ґрона мерехтливих очей, — дивились крізь темряву десь на утрачений світ, десь туди, де лишилася країна, осяяна сонцем...» Поїзд рідко зупиняється, а якщо й робить зупинку, то вздовж нього бігають озброєні багнетами наглядачі. Вони не дивляться на бліді обличчя й мерехтливі очі за заґратованими віконцями, їх обов'язок — слідкувати, чи не вчинено диверсії, чи не втік хто зі страшного «дракона».
Образ поїзда — символ репресивної тоталітарної системи, яка кидає в тюрми людей, вивозить у спеціально облаштовані концтабори Сибіру. Ця система забирає у людей волю, гідність, сім'ю, врешті-решт, Батьківщину, перетворює їх у рабів. Якби ж то ці люди були справжніми злочинцями! Насправді це — безневинні люди, яких тоталітаризм «давив» навіть не тисячами, а мільйонами, це так звані «куркулі», «буржуазні націоналісти». Саме із-за таких жорстоких методів Іван Багряний порівнює тоталітарну державу зі страшним звіром.
Назустріч поїзду-дракону йде інший експрес, м'який, комфортабельний, доглянутий, із затишними спальними купе та розкішним вагоном-рестораном: «М'яко погойдуючись, як у мрійному вальсі, пишаючись шовком фіранок на вікнах, мерехтячи люстрами, котився він, ніби разок блискучих коралів, віз, заколисуючи, екзальтованих пасажирів десь в невідомий і вимріяний, казковий край, в дивне золоте ельдорадо.» Бачимо разючу різницю між двома поїздами. Якщо перший поїзд — чорний, гримкотливий і похмурий, то другий — затишний і розкішний. І не дивно, бо везе він не майбутніх каторжників, а інженерів, авіаторів, партпрацівників, ударників праці й бюрократів, цивільних і військових... Одним словом, показана та частина суспільства, яка є вільною, а отже, два різні поїзди символізують розподіл населення СРСР на дві частини — ув'язнених і вільних. Пасажири комфортабельного поїзда поки не мають ярлика «ворогів народу». Але чи надовго?..
ІІ ВАРІАНТ
«...Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі, і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон», — таким казковим зачином розпочинається роман Івана Багряного «Тигролови». Із страшним драконом порівнює автор не менш страшний ешелон смерті, поїзд, що везе своїх жертв-в'язнів на каторгу, з якої немає повернення...
Зачин роману несе в собі своєрідно запрограмовану ідею всього твору. Мчить колією поїзд-дракон, який має черево, «натоптане вщерть» тисячними жертвами. Що це за поїзд і хто ці жертви? Той поїзд — таємнича і страшна «легенда про зникнення душ». Його веде паровоз-голова «Йосиф Сталін» і підпихає демон «Фелікс Дзержинський». Це етапний ешелон ОГПУ — НКВД, який летить у чорну темряву, у прірву, в небуття.
Автор порівнює вагони цього страшного поїзда-дракона із суглобами з шістдесятьма рудими домовинами, бо вони заживо ховають у собі тисячі людей. Мчить дракон, несе в собі тисячі «приречених, безнадійних, змордованих — хоче замчати їх у безвість, щоб не знав ніхто, де і куди». А «крізь заґратовані діри» цього ешелону смерті тоскно дивляться «ґрона мерехтливих очей» людей, одірваних від рідного краю, від домівок і родин, замучених і зневажених. Людей, які не грабували і не вбивали, які не скоїли жодного злочину, які винуваті лише в тому, що народилися чесними, що бачать недоліки і говорять про них, що люблять свій народ і Батьківщину, що не відцуралися віри своїх пращурів. Це чесні трударі — полтавські, катеринославські й херсонські «куркулі», «державні злодії», суджені «за колоски», та й інші «вороги народу» — вчені, вчителі, селяни, робітники, ворожість яких проти народу в тому, що надто його люблять і бажають бачити його вільним і щасливим.
Цей поїзд — уособлення зла і смерті, він символізує загрозу знищення українського народу, а також представників інших націй великої радянської імперії, що були цвітом своїх націй, — творча та наукова інтелігенція, військові кадри тощо.
Та ось зринає над обставленими багнетами й оповитими жахливою державною таємницею вагонами українська розлога пісня. Вона «здіймається на крила», «шугає і б'є крильми над стіною дракона», «мелодія дедалі стає потужнішою, кипить, вирує», і оскаженілі вартові безсилі спинити її. Бо то — голос невпокореної волі, свідчення нездоланності українського духу.
|
